Життя біля саркофага

На будівництво нового безпечного конфайнмента (саркофага) на Чорнобильській АЕС вартістю $768 млн. (за розрахунками 1997 року), зі слів головного інженера проекту SIP Валерія Кулішенка, в Фонді «Укриття» бракує «кілька сотень мільйонів доларів». Точну потрібну суму для завершення проекту до 2008 року представники ЧАЕС наполегливо не називають. Проте єдиний вихід із виниклої ситуації вони вбачають в активізації зусиль уряду (лише б ця проблема не загубилася на другому плані в передвиборній метушні) в роботі з країнами-донорами, які повинні виділити додаткові ресурси на нове укриття. Час ще чекає: заявки підрядників на участь у тендері із проектування та будівництва конфайнмента приймають до 27 жовтня. А контракт із переможцем підпишуть тільки наступної весни.

На ЧАЕС вважають, що все поки триває за планом, у тому числі й будівельно-монтажні роботи зі стабілізації наявного «Укриття». Збудована за 7 місяців і розрахована на 30-річну експлуатацію конструкція, простоявши 18 «із хвостиком» років, розсипається на очах, викидаючи в довкілля порції радіонуклідів. Її зміцнення, згідно з контрактом, розпочнуть цього року. Стабілізувати відхилення від вертикалі на 1,5 метра деаераторної етажерки, що втримує значну частину уламків і будівельних матеріалів, і за найменшої сейсмічної активності може звалитися на машинний зал 4-го енергоблока, збираються до 2006 року. Як і розтріскану західну стіну саркофага — якраз на початок будівництва нового конфайнмента.

Далекосяжні плани поширюються до 2016 року — до цієї дати повинні в робочому порядку розпочати демонтаж трьох перших енергоблоків. Тим часом, як відзначив заступник головного інженера із питань експлуатації енергоблоків ЧАЕС Андрій Білик, сховище для відпрацьованого ядерного палива досі не побудоване, відсутні кошти на демонтаж, і ще не відомо, наскільки посунуть терміни. Крім робіт із стабілізації, на листопад-грудень 2004 року заплановано запуск заводу із переробки рідких радіоактивних відходів. Його будівництво проводить консорціум у складі фірм Belgatom (Бельгія), Ansaldo (Італія), SGN (Франція) й українських будівельних організацій.

Усупереч поширеній думці, будівельники заводу багато не заробили: щонайбільше 500 гривень за зміну (15 днів). Невелика винагорода за нелегку працю, особливо якщо врахувати, що вся вартість проекту становила близько 18 млн. євро. «Спочатку працювати в зоні відчуження було страшно. Радіація невидима, вона вбиває повільно, а голод може зробити це набагато швидше, — нарікав «Дню» на невисокі заробітки один із будівельників. — Жити в Славутичі без роботи — так само, як в економічній пастці. І кинув би все, і поїхав би, але квартири в місті атомників коштують копійки, їх ніхто не купує. Щоб переїхати, наприклад, до Чернігова, треба продати три, а якщо хочеш до Києва, то й вісім квартир. А як дивитися в очі дружині, яка працює продавцем й отримує ще менше? Її зарплати часто не вистачає навіть на оплату комунальних послуг. До того ж за продуктами доводиться їздити до Чернігова, там дешевше. Ось і вибираєш 30-кілометрову зону».

То ж марно місцева влада передбачає дефіцит робочих рук: кожен із проектів, які реалізовують у Чорнобилі, знайде своїх виконавців. При цьому нефахівців навчать на місці в навчально-тренувальному центрі та центрі реабілітації персоналу, який має працювати в небезпечних зонах. Будівництво обох центрів закінчать ще до кінця року, можливо, паралельно з очікуваним поверненням станції НАЕК «Енергоатом» (на нього покладають великі надії). «Ми сподіваємося, — заявив директор ЧАЕС Олександр Смишляєв, — що тоді нам буде простіше жити та працювати. Крім того, зняття з експлуатації атомної електростанції — це спільне завдання всіх АЕС, що входять до національної атомної енергогенеруючої компанії, а не проблема виключно Чорнобильської. І наш персонал, до речі, зможе скористатися пакетом соціальних програм НАЕК».

І все-таки, попри всі труднощі, станцію послідовно виводять з експлуатації. Уже найближчим часом почнуть розбирати обладнання в машинному залі. Як експеримент демонтують випарну установку турбогенератора № 1 (найчистішу з погляду радіаційного забруднення). «Це тонни металолому, який після дезактивації піде на металургійні заводи в промисловість», — сказав Смишляєв. Для виконання цього завдання вже підготовлені необхідні документи, сформована бригада фахівців серед співробітників ЧАЕС, яка готова приступити до роботи. А загалом виведення з експлуатації обіцяє розтягтися на роки. Увесь цей час Славутич якось житиме. Міська влада, яка стверджує, що місто економічно привабливе, впевнена, що воно житиме добре. На думку першого заступника міського голови Володимира Жигалло, ця привабливість визначається не лише географічним положенням і промисловим потенціалом, а й тими умовами, які створюють для роботи та життя в Славутичі місцеві органи влади. Важливий також і нинішній режим спеціальної економічної зони і діяльність Агентства з розвитку бізнесу та бізнес-інкубатора.

Сьогодні в Славутичі офіційно зареєстрований рівень безробіття — нижче 5%. Ситуація на ринку праці, зі слів Жигалло, стабільна та керована. Особливо якщо врахувати, що припинене скорочення штату співробітників станції. «Ми, звичайно, не зможемо залучити всіх, хто працював із мирним атомом, до тих чи інших проектів. Але поїхали небагато. 3,9 тысячi чоловік працюють на станції, інші в комунальних підприємствах і бізнесі. Щоб місто зростало та розвивалося, слід створити 5 тисяч нових робочих місць». Великі надії в адміністрації покладають на «Атомремонтсервіс» (відособлений підрозділ НАЕК, що займається виконанням робіт із проектування, монтажу, ремонту, реконструкції та модернізації обладнання АЕС), персонал якого планують збільшити з 700 чоловік до 4 тисяч. Хоча, головне — це залучити до Славутича інвестиції.