Спогади про першу «війну з тероризмом»

У червні лідери НАТО відзначили 60-ту річницю вторгнення союзників в окуповану фашистами Францію. У серпні цього року вони відмовилися від можливості відсвяткувати 90-ту річницю початку Першої світової війни, що призвела до бід, наслідки яких відчувалися аж до кінця ХХ століття. Але уроки Великої війни анітрохи не втратили свого значення сьогодні, особливо для Сполучених Штатів.

Причини Першої світової війни довго залишалися незрозумілими для громадськості й істориків. Європа була в зеніті своєї економічної могутності по відношенню до іншого світу. Найбільші країни Європи жили у відносному світі одна з одною вже кілька десятиріч. Технологічний бум спричиняв революційні, справді глобальні зміни в світовій економіці. Для європейців, які дедалі більше багатіли, літо 1914 року здавалося мирним, безтурботним часом. Як виявилося, це був останній насправді мирний час для них на майбутні кілька десятиріч.

У липні цього року терористи в Боснії убили Франца Фердинанда, ерцгерцога імперії Габсбургів. Австрія відповіла вторгненням у сусідню з Боснією Сербію — державу, яка стрімко набирала силу. Росія оголосила мобілізацію на підтримку Сербії, а Німеччина в цей час розпочала «попереджувальну» війну проти Франції та Росії, вторгнувшись у Францію через Бельгію. Велика Британія встала на захист Бельгії та Франції. До кінця вересня пожежа війни вже палахкотіла.

Але чому ж все сталося саме так, а не інакше? Чи було це невезіння, невірний розрахунок чи помилка бюрократів?

Як виявляється, начальник штабу армії Німеччини Гельмут фон Мольтке жадав війни влітку 1914 року. Як показує в своїй нещодавно виданій книжці «Europe’s Last Summer» («Останнє літо Європи») історик Давид Фромкін, фон Мольтке боявся, що Росія набуває надто великої промислової потужності й що через кілька років вона зможе витримати війну з Німеччиною. Мольтке хотів вторгнутися в Росію та вщент розгромити її, поки для тріумфу Німеччини ще не стало «дуже пізно».

Вбивство ерцгерцога дало відмінний привід. Німеччина підбила свою союзницю Австрію на те, щоб відреагувати на нього вторгненням у Сербію, недвозначно чекаючи, що це послугує поштовхом до війни, але Німеччину при цьому не можна буде обвинуватити в її починанні. Фромкін показує, що вбивство Фердинанда просто дало Німеччині привід для ведення війни в Європі в той час, коли вона, за її розрахунками, ще мала шанси на перемогу.

Усі ці розрахунки виявилися трагічними помилками. Імперській Німеччині не загрожувала російська промислова перевага в тій мірі, як побоювався фон Мольтке, і її військові розрахунки також провалилися. Німеччина не розгромила Францію і не завоювала Росію. Замість цього війна набула кривавого та затяжного характеру. Зрештою царська Росія зазнала краху, що відкрило шлях більшовицькій революції.

Розв’язання Німеччиною Першої світової війни вчинило більш руйнівний вплив на світову економіку, ніж будь-яка інша подія в історії людства. Війна призвела до винищування молодого покоління Європи та створила передумови для другої війни, що розпочалася покоління по тому. Вона відкрила дорогу радянському комуністичному режиму, що проіснував 75 років, і дала поштовх фінансовій нестабільності, що призвела до Великої Депресії та до колапсу системи міжнародної торгівлі.

Усе це актуальне сьогодні, оскільки минулого року Америка розпочала війну, для якої теракт також був виправданням, а не реальною причиною. Адміністрація Буша хотіла воювати з Саддамом Хусейном задовго до терактів у США 11 вересня 2001 року, але вона не могла заручитися підтримкою громадськості. Точнісінько як і Німеччина в 1914 році (що добре зображене в книжці Фромкіна), адміністрація Буша маніпулювала громадською думкою США для підтримки війни з Іраком як війни з тероризмом, навіть попри те, що Ірак не мав жодного стосунку до терактів проти США. Світ ніколи не обманювався щодо доводів адміністрації Буша, але більшість американців їй вдалося ввести в оману, принаймні, на деякий час.

За численними документами, спогадами й інтерв’ю ми знаємо, що теракти 11 вересня 2001 року були лише приводом. Ричард Чейні, Дональд Рамсфельд і Пол Вулфовіц бажали війни з Саддамом протягом усіх 90-х років і наполягали на «зміні режиму» як політики для президента Клінтона, якому вистачало мудрості відкидати подібні безвідповідальні рекомендації.

Наполегливе прагнення цих людей до війни мало кілька причин. Вони хотіли захопити контроль над іракською нафтою. Вони хотіли обзавестися новою «штаб-квартирою» на Близькому Сході на випадок, якщо Саудівська Аравія стане для цього непридатна. Вони хотіли захистити Ізраїль від Саддама. Вони також перебільшували побоювання щодо слабкостей Америки, точно так само, як фон Мольтке перебільшував слабкості Німеччині в протистоянні з Росією.

Як ми знаємо з досвіду Першої світової війни, засновані на брехні війни часто призводять до низки непередбачених трагічних наслідків. Іракська війна «рикошетом» викликала ряд результатів, які разом узяті складаються в дедалі зростаючу загрозу стабільності та безпеки. Можливо, агресивні дії США й спричинена ними негативна реакція в ісламському світі стануть однією з причин того, що в Ірану з’явиться власна ядерна зброя або Пакистан, який уже володіє ядерною зброєю, одного прекрасного дня опиниться в руках екстремістів.

Лідери країн світу, як і раніше, повинні збиратися в пам’ять про Першу світову війну; можливо, завдяки її урокам вони зрозуміють, як уникнути повторення такого лиха в наші дні. Війна в Іраку — не Перша світова війна. Ми ще маємо час, щоб запобігти подальшим згубним помилкам, але лише в тому випадку, якщо ми чесні відносно мотивів, засобів і цілей, і тільки в тому випадку, якщо ми чесно прагнемо миру.

Джеффрі Д. САКС — професор економіки та директор Інституту Землі в Колумбійському університеті.