Iлюзії лабіринту

Свою персональну виставку молода київська художниця назвала «Інші світи». Коментар передбачає іншу назву — «Лабіринт»: «Ідеальний порядок у цих картинах потрібен скоріше для того, щоб звернути увагу на хаос, який за ним ховається». Сама художниця супроводжує свою експозицію складною, але логічно бездоганною заявою: «Те, що ми бачимо, не існує — існує те, чого ми не бачимо», проте з обмовкою: «І одночасно ми бачимо те, що хочемо або здатні бачити».

Графіка Тетяни Бобир — низка вражаючих конструкцій (можливо, таке прагнення масштабності пов’язане не лише з важливістю проблем, які вона вирішує, а й з майстернею монументального живопису, де вчилася художниця). Стилістично вони дуже різноманітні — манера дитячого малюнка сусідствує зі спогадом про малюнки Леонардо да Вінчі, знаки-тотеми — з іконописом, старовинні карти — з кресленнями епохи технічної революції. Майже завжди образ супроводиться текстом — часом помітним афоризмом («Черепахи можуть сказати про дороги більше, ніж зайці», «Сказане зникає — написане залишається»), але частіше — довгим монологом. Проте й тим, і іншим довіряти не варто — вони покликані «направити глядача лабіринтом вигаданих значень». Іншими словами, ці роботи вимагають уважного прочитання, ретельної розшифровки — й виключають будь-яку гарантію їхньої правильності, а тим більше поодинокості. І лише зрідка художниця дозволяє собі нечувану розкіш — і створює не «конструкцію», а просто образ — цікавий («Вогненні вітрила», «Збирачі дубового листя») або навіть вишуканий («Сни Набокова»).