Не рий яму...

Суперечка, що виникла між Польщею та Росією стосовно використання Пілавської протоки, може перерости у прикордонний конфлікт, дуже схожий на ситуацію довкола Тузли. Наразі теж ідеться про косу — Віслянську. Польська сторона оголосила про намір прорити канал у своїй частині коси, аби полегшити доступ судам третіх країн до Віслянської затоки, обійшовши таким чином російські пости і контрольовану росіянами Пілавську протоку. Як і у випадку з Тузлою, офіційна Варшава відмежувалася від цієї ініціативи, йдеться нібито про ідею місцевої влади та бізнесменів міста Ельблонг, що прагнуть отримати вихід до Балтійського моря. Названо навіть собівартість проекту — близько $20 млн.

Російські науковці вже заявили, що такі дії польської сторони негативно вплинуть на екологічну ситуацію у Віслянській затоці — порушиться екологічний баланс, коса може перетворитися на ряд островів... Польські екологи, навпаки, стверджують, що покращання прісно-солоного водообміну тільки сприятиме розвитку водної флори та фауни. Про що ж ідеться насправді? Конфліктам довкола Пілавської протоки та Віслянської затоки вже майже 60 років. У 1946 році за наказом Сталіна кордон СРСР із Польщею розділив Віслянську косу, причому мис її відійшов Радянському Союзу. Таким чином, СРСР узяв контроль над протокою, однак підписав із Польською Народною Республікою договір про свободу плавання через Пілавську протоку для суден під польським та радянським прапорами. Утім, така свобода залишилася тільки на папері. У 50-х роках Польща хотіла отримати назад залишок коси, пропонуючи навзаєм прикордонні території в Бєщадах. Їй було відмовлено. Після розпаду СРСР у відповідь на чергову польську пропозицію відкрити протоку Росія погодилася, але тільки для туристичного руху, однак категорично висловилася проти проходження суден під іншими прапорами. Тому не виключено, що насправді за «місцевою» ініціативою стоїть бажання центральної влади в черговий раз повернутися до перегляду старих угод.

Восени у Польщі активно цікавилися подіями навколо тузлинського конфлікту. Можливо, сьогодні поляки вирішили скористатися напрацьованою схемою психологічного тиску проти її ж розробника — Росії. У російсько-польській суперечці не йдеться про порушення державного кордону, тільки про використання водних шляхів — перегляд тарифів та спрощення правил транзиту. Швидше за все, навіть загроза будівництва каналу примусить Росію піти на переговори якнайшвидше, оскільки в разі втілення проекту вона втратить більше. Адже польські міста отримають власний вільний вихід до Балтійського моря, а Росія — екологічні проблеми та фінансові втрати. А ще — неприємне відчуття — як-не-як, а б’ють твоєю ж зброєю...

КОМЕНТАРI

Єжи Марек НОВАКОВСЬКІ, редактор відділу міжнародної політики тижневика «Wprost», Польща:

— Конфлікт справді схожий на ситуацію з Тузлою. Але мені видається, що це зовсім інша справа. Йдеться про будівництво каналу на території Републіки Польща. І чи буде на ній одна частина коси, чи дві, значення не має. З іншого боку, ми не можемо дозволити, аби губернатор Калінінграда заважав розвитку польської економіки. Навіть не йдеться про територіальний конфлікт. Це питання можна назвати політично-бізнесовим. Політичним, бо російська влада неодноразово обмежувала свободу пересування по Віслянській затоці, ці обмеження були своєрідним термометром відносин Росія — Польща. Тому було схвалено рішення копати канал. Це, звісно, певна форма тиску на Росію, ми б не будували каналу, якби Росія йшла на поступки. Це було б вигідніше обом сторонам. Але не маємо виходу, оскільки рух у затоці паралізовано через односторонні рішення Росії. Вона часто пояснювала відмови тим, що не хоче, аби у затоці проводилися військові тренування, і тому її закриває. Але ніхто не збирається навчати тут військових, Польща навіть була готова до розмови про те, аби брати фінансову участь у роботі по поглибленню водного шляху з Калінінграда до Ельблонга. Одним словом, сторона польська трактує свою позицію як економічну, а російська — як політичну. Кордон між Польщею та Росією повністю урегульовано, делімітовано і ніяких питань тут не виникає.

Тадеуш БАРИЛА, Центр наукових досліджень, Польща:

— Проект будівництва каналу був задуманий іще у ХIХ столітті, тому сьогоднішня ситуація не несе в собі нічого нового. Щоправда, акценти змістилися в економічний бік. У раціональному використанні Віслянської затоки повинні бути зацікавлені обидві сторони — і Польща, і Росія. Вони також повинні зробити все для правильного використання коштів, які, можливо, надасть Європейський Союз для розвитку туристичного бізнесу, розбудови малих портів, очищення вод у затоці. Будова каналу має на меті не тільки вихід до Балтійського моря, але і пряме сполучення з Гданськом. Немає жодних підстав трактувати цю ситуацію як територіальний конфлікт, йдеться про різницю пояснень причин будівництва. Ця ініціатива виходить виключно від місцевих властей приморських міст і не має ніякого відношення до прикордонних справ Росії. Дуже примітивно розцінювати цей видимий конфлікт як справжнє порушення кордонів Росії у Віслянській затоці. Немає жодного психологічного чи дипломатичного тиску на Росію, це справа, наголошую, ХIХ століття. Це ініціатива міста Ельблонг, яке має право домагатися вільного пересування по Віслянській затоці. Росія накладає дуже багато обмежень для туристів, яких ми хочемо уникнути. Такі ж проблеми свого часу виникали між Швецією і Данією. Ішлося про перегляд незручних процедур і тільки.