На початку похмурих справ

Що це? Що? Кількість грошей переходить у якість розваг? Чи в суворій північній країні перемогла, нарешті, нова ідеологія, — що мистецтво не обов’язково має повчати глядача тим або іншим чином?

Так чи інакше, це відбулося. На екрани вийшов перший російський фільм про вампірів. Звичайно, їх знімали раніше, ці фільми. Але то були лише малобюджетні, наївні й не дуже цікаві підтвердження непорушного правила, згідно з яким таке кіно, всі ці хорорри- трилери, перевертні, вурдалаки й інші фредді крюгери — розкіш саме багатого, ситого кінематографа, відгодованого адреналіновими дозами багатомільйонних інвестицій, побудованого на системі зірок, намальованого на могутніх комп’ютерах.

«Нічний дозор» Тимура Бекмамбетова за однойменним романом Сергія Лук’яненка — прорив саме на ризиковану територію спецефектів і високого бюджету. Вторгнення туди, де нероздільно й абсолютно править Голівуд. І вже тому названа картина заслуговує на увагу.

Сергій Лук’яненко — з тих пострадянських фантастів, що кинулися відтворювати систему розважальних жанрів у російськомовній літературі. Найбільш відомий його твір — роман «Лабіринт відображень» і серія його продовжень, присвячених віртуальній реальності. «Нічний дозор» — це вже робота на полі доморослого містицизму. Нечисть усіх видів iз її битвами вписана в до болю звичну обстановку сучасної Москви, в щоденну рутину, наповнену телевізором, пельменями, пивом і іншими пізнаваними прикметами.

Бекмамбетов, у свою чергу — стовідсотковий дебютант. Шлях до кінорежисури в нього, за нинішніх часів, типовий: театральний художник в Ташкенті, потім автор рекламних роликів у Москві, засновник власної кіностудії. «Нічний дозор» його перша повнометражна робота.

Щодо власне фільму, то очевидне прагнення зробити його точно відповідно до західних лекал. Майже в кожному кадрі — найвідоміші російські актори, найпопулярніший, звичайно — Костянтин Хабенський у ролі оперативного працівника служби Нічного дозору (офіційно вона називається нудно-комунальним словом «Міськсвітло») Антона Городецького. На долю Антона — Хабенського випадають різноманітні випробування. Він убиває залітного вампіра (в його ролі — вокаліст «Муммій Троля» Ілля Лагутенко), веде боротьбу з грандіозною «воронкою прокляття» (більше схожої на смерч iз голодних ворон), протистоїть головному упирю Завулону і заразом страждає через гріхи молодості.

Всі фільми, засновані на схожих перипетіях, мають бути й відповідно вибудовані — як ланцюжок атракціонів, де кожний новий трюк, спецефект, вибух приголомшує глядача сильніше, ніж попередній. Iз усього видно, що автори фільму дуже старалися зробити все як треба. І вантажівка в них перекидається через голову каркаломно, і грим якісний, і каскадерська школа на «Мосфильме» талантами не зубожіла. Й деякі штучки на комп’ютері намальовані досить пристойно. Знято, само собою, професійно, в стилістиці такого собі похмурого гламура. Але все загалом поки що не примушує глядача утискуватися в крісло від жаху або захоплення, виглядає, скоріше, ескізом, проектом такого собі грандіозного блокбастера, що так і не здійснився.

«Нічний дозор» міг би бути цілком самодостатнім, якби був прошарований тим, що завжди присутнє в гарних фільмах-жахах — самоіронією, легким жартуванням iз люті героїв і серйозності ситуацій. Адже саме така напівприхована посмішка, з одного боку дозволяє чіткіше відтінити фрагменти, що лякають, iз другого — зробити більш переконливими акторські роботи (наскільки це можливо). У «Нічному дозорі» такого, з дозволу сказати, «стёба» гостро бракує. Звідси й відчуття прикрої незавершеності, а часто — і непереконливості всього, що відбувається на екрані...

А втім, тут ні до чого вдаватися до сентенцій на зразок «перша чарка колом». Вже в повному розпалі зйомки «Нічного дозору-2». Шлях відкрито. Знаючи ж вікове прагнення наших сусідів наздогнати й перегнати Америку, можна не сумніватися — скоро там на екранах почнеться справжній бум всілякої чортівні.