Де він, соціально відповідальний бізнес?
Різне значення вкладають у поняття «соціальна відповідальність» бізнесу в нашій країні та за кордоном. У західному розумінні соціально відповідальна компанія дотримується норм громадянського суспільства, піклується про матеріальне благополуччя своїх співробітників, ефективно розпоряджається ресурсами, стимулює та підтримує інновації. Але навіть найпросунутіші в цьому напрямі українські підприємці сприймають свою роль більш вузько: це сплата податків, виконання встановлених законами зобов’язань перед державою та доброчинність.
Але є в цьому понятті й інші не менш важливі складові. Так, за даними Мінекономіки, прострочена дебіторська заборгованість загалом по Україні на 1 березня 2004 року становила 78,4 млрд. грн., що приблизно дорівнює п’ятимісячному обсягу ВВП! У результаті через відсутність обігових коштів підприємства вимушені обмежувати виплату заробітної плати. Наприклад, за даними за 9 місяців 2003 року залишки заборгованості із заробітної плати працівникам вугільної галузі становили понад 600 млн. гривень.
То чи готовий сьогодні український бізнес до підвищення соціальної відповідальності? Директор компанії «Воля-Кабель» Сергій Бойко, який чомусь виявився єдиним представником від бізнесу на «круглому столі» в Мінекономіки, дає ствердну відповідь. Щоправда, при цьому він уточнює, що мається на увазі лише той бізнес, який прийшов працювати на довгу перспективу. Однак, вважає С. Бойко, підприємці мають право розраховувати, що й держава піде їм назустріч, задіявши стимулюючі чинники. Особливо ефективним було б зниження високого «соціального податку», що становить 37%.
Позицію Федерації профспілок України в цьому питанні озвучив перший заступник голови Григорій Осовий. За його словами, сьогодні бізнес не виконує свою головну соціальну функцію: не інвестує у відтворення робочої сили навіть за мінімальними мірками. Зараз 50% найманих працівників отримують зарплату на рівні середньомісячної по країні. А вона нижча за прожитковий мінімум. 15% узагалі мають «мізерну оплату». При цьому, вважає Г. Осовий, ресурси для підвищення оплати праці є. «Сподіватися, що можна за рахунок минулого будувати майбутнє, тим більше в умовах входження країни до СОТ, безрозсудно», — наголосив профспілковий функціонер. На його думку, жорстка конкуренція змушує підприємства демонструвати найвищу продуктивність і якість праці. Той, хто цього не розуміє, вже починає мати збитки. Підписання генеральної угоди на 2004—2005 роки, зі слів Г. Осового, засвідчило «проблиски розуміння цієї проблеми» бізнесом, проте до їхньої «матеріалізації» ще далеко. «Ми не побачили жодної зацікавленості з боку фінансово-промислових «китів», — каже Г. Осовий і робить висновок, що «серйозний бізнес поки що не готовий або не хоче шукати оптимальні формули, що дозволяють нормально існувати бізнесу та працівникам».
Експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Максимов також вважає, що заробітна плата в Україні не покриває вкладені в неї трудові витрати. В Україні, наголосив він, вона становить лише 12% в національному доході, тоді як у СРСР її частка дорівнювала 20%, а в розвинених європейських країнах — 60%. Хай не відразу, але поступово нам слід рухатися до цих пропорцій, зазначив радник прем’єр-міністра України Сергій Українець. Тому, сказав він, сьогодні актуально говорити про справедливий розподіл виробленої доданої вартості між бізнесом, державою та працівниками.
Визнаючи, що уряд мало займався соціальною відповідальністю бізнесу, директор департаменту економічної та соціальної політики Мінекономіки Вадим Піщейко повідомив, що в Кабміні нині обговорюють можливість розділення «єдиного соціального податку» між роботодавцями та працівниками — на кожну з сторін припадає по 19%. Питання тільки в тому, чи готові роботодавці з небюджетної сфери у зв’язку з таким нововведенням збільшити заробітну плату своїм працівникам. Твердження В. Піщейка, що такий підхід вигідний роботодавцям, не виглядає безперечним. Судячи із реплік представників профспілок, вони дотримуються іншої думки. Бізнесмени поки що від коментарів ухилилися.
КОМЕНТАР
Віталій МАРГУЛІС , генеральний директор асоціації «Укрконсалтинг»:
— Не можу погодитися з формулюванням «єдиний соціальний податок»: це не може бути прирівняне до податку. Тому потрібно говорити про єдиний соціальний збір. Контролювати такi відрахування повинна не податкова адміністрація, а відповідні структури, яким це доручать. По- друге: повинна бути зацікавленість і роботодавців, і працівників у тому, щоб ці внески оптимально збирали. Тоді справді це буде цілком справедливо. Кожен повинен сам піклуватися про своє майбутнє благополуччя. I ще: потрібно, щоб це не шкодило конкретному бізнесу.
