Джазові оглядини
За традицією, а у фесту вона вже є, першими на сцену виходили юні: у перший день Юніор Біг-бенд «Дарниця» під управлінням Володимира Пашинського і в другий — гліерівський «Сity Jazz» В. Соляника. Обидва колективи дуже молоді — й за віком учасників, і за часом свого естрадного життя, але, як кажуть, стоять на правильному шляху завдяки грамотним та здібним керівникам і талановитим учням.
Про дорослих. Квартет Сергія Супруна грає професійно, але яскравого індивідуального обличчя не показав. Харківське тріо «Anno Domini» грало фактично трьома окремими дуетами. І хоч його солістка Марина Захарова порадувала гнучким, м’яким, великого діапазону ліричним голосом iз хорошою вокальною технікою, приємною вібрацією, прекрасною дикцією та тембровими «модуляціями», енергетики на відведений час харків’янам не вистачило. Після них неповний зал значно порідшав... Але стійкі були нагороджені сповна. Баяніст Костянтин Стрельченко перебуває у прекрасній творчій формі. Публіка відразу відчула «сильну руку» і справжню якість. Зрілий музикант, «консерваторець», минулої осені лауреат Гран-прі конкурсу World Music в Італії, він упевнено увійшов до числа кращих учасників «Єдності». Виступ мав продуману драматургію, засновану на яскравій жанровості його музики. Стрельченка відрізняють залізний ритм, ясність, зовнішня простота та легкість музичного «процесу», бездоганний смак, а це в сумі дає високу культуру. Його великий і різностильовий внутрішній музичний запас складає базу власного самовираження. У музиканта величезна тембральна, штрихова, динамічна палітра, технічний арсенал. Експресивність інтонаційних «примочок» іноді балансувала на межі смаку, жодного разу не переступивши її. Я не вперше його слухала, але це був його київський зоряний час.
Завершили перший день Ігор Бриль — один із кращих російських джазових піаністів, народний артист Росії, професор і завідувач кафедри джазового мистецтва Московського інституту ім. Гнесіних та його близнюки-саксофоністи-сини: сопрано — Дмитро і тенор — Олександр, усі «як три краплі води» схожі один на одного. Їхня майстерність добре відома в Україні і користується великим шануванням. Грають вони бездоганно, ідеально, вивірена роками концертність має навіть якийсь наліт відлакованості. Але це додає їхньому мистецтву ще більшого блиску. У нас у стилі мейнстриму такого рівня ще не досяг ніхто.
Другого дня публіки прийшло втроє більше. Цікавим був виступ «Київ Арт ансамблю» піаніста Володимира Соляника. У його складі брали участь троє гостей: юний виконавець на вірменському екзотичному духовому інструменті дудуке Армен Костандян із Єревана, і кельнський тенор-саксофоніст Гетц Грюнберг, який теж уперше брав участь у міжнародному фестивалі. Третім гостем був оригінальний і не менш екзотичний тувинець Микола Ооржак, який співає у народній горловій манері й акомпанує собі на невідомому в нас народному струнно-смичковому інструменті ігіле. Першим номером група Соляника (без гостей) виконала ретельно вивчену заготовку: велику псевдоавангардну композицію, матеріал якої мав винятково експозиційний виклад, не розвився за переускладненістю в певну форму і складався з низки склеєних фрагментів. Прекрасно звучав ліричний м’який флюгергорніст Григорій Немировський. Утім, у цьому складному стилі кияни грати джаз ще не намагалися, і п’єса, якій через її еклектику можна присвоїти назву «Клаптикова ковдра», стала його першою ластівкою, з чим претендентів і вітаємо. В решті програми, в цілому витриманій у традиційному «середньому» стилі та рівні, відмінно грав німець, який має розкішний напористий звук, заснований на величезному диханні, технічності та шаленому темпераменті. Маленький дудуїст і тувинець, який вражає діапазоном Іми Сумак, абсолютно непояснюваною манерою й одночасним видобуванням із свого горла цілого акорду звуків, теж зірвали шалений шквал братніх українських оплесків.
На зміну вийшли блискучі музиканти чоловічого вокального секстету «Mansound». Це колектив світового рівня, у якому працюють високоосвічені й високопрофесійні солісти-ансамблісти. Є серед них і викладачі академії Чайковського. Рівень мистецтва менсаундців «зашкалює», вони переспівують, на мій погляд, «Take 6», і «Manhattan transfer». Особливо вражає виконання ними українського матеріалу. Такими найсильнішими емоційними моментами всього концерту стали пісня Т. Толмачова «Не метелиця лугом стелиться» — шестиголосна вокальна симфонія в кращих традиціях Миколи Леонтовича і розкішні найбагатші обробки українських пісень лідера групи Володимира Михневського. Їхнє мистецтво доходить до серця, викликаючи сльози і буквально доводячи щасливих вдячних слухачів до катарсису. Що називається, зiспівалися! Браво!!!
Завершив концерт блискучий майстер етноджазу — гітарист, заслужений артист України Енвер Ізмайлов. Репертуар музиканта світового рівня складають яскраві вивірені композиції, що завжди приносять дивіденди слухацької любові. Він був як завжди у прекрасній формі, повний своєї привабливої доброти. А кодою став маленький джемсешн, у якому брали участь Соляник, Ізмайлов, Немировський, Войченко, Ооржак. Молодці!
Що ж, український джаз розвивається, розумнішає, набуває професіоналізму, «філармонійності», перестаючи бути суто «ресторанним» жанром (хоча проти цієї його функції автор нічого проти не має). І не останню роль у цьому процесі грають подібні огляди сил. Щодо загальної драматургії, то організаторам можна побажати при доборі учасників виділяти однакову тимчасову «квоту» лише зрілим майстрам, молодим же, а часом і не дуже молодим колективам, допомагати оцінювати власні можливості й виконувати тільки краще.
