На зламі світогляду
Національна ідея є однією з найнеобхідніших складових створення власної держави. Вона відображає прагнення більшої частини людей, що населяють державу, до втілення або досягнення визначеної загальної мети. При цьому в різні часи національна ідея може й навіть повинна змінюватись відповідно до культурних та інтелектуальних надбань та потреб людей, що є представниками даного етносу. Так, найпершою національною ідеєю українців було створення власної держави. Ще у XVII столітті Богдан Хмельницький вперше втілив прагнення багатьох українців, здобувши незалежність для власного народу. Але не все вийшло як бажалося. Піклування про безпеку власної держави, що призвело до союзу з Росією, на деякий час «поставило хрест» на існуванні держави Україна. Та незважаючи на це, національна ідея про створення власної держави продовжувала існувати та вже на початку ХХ століття знову на деякий час втілилася у життя (гетьман П. Скоропадський та Центральна Рада на чолі з М. Грушевським намагалися побудувати нашу державу).
І ось настав довгожданий 1991 рік — рік проголошення незалежності України. Нарешті втілилася національна ідея українців — створення власної держави. І все було б добре, якби не було так сумно. На жаль, протягом дванадцяти років на зміну втіленій національній ідеї українці не знайшли більш-менш чіткої позиції щодо свого подальшого розвитку. І хоча Україна має більш-менш визначену позицію щодо зовнішньої та внутрішньої політики, проте немає головного — відгуку в серцях мільйонів українців щодо подальшого розвитку своєї держави. Це не є добре. Бо коли людина не знає, куди йти — вона стоїть на місті, у той час як увесь світ рухається далі.
Особливо важливим ресурсом у розбудові держави є молодь. Бо саме вона вже через декілька років керуватиме країною. І від того, наскільки чітко молоде покоління уявляє собі майбутнє нашої країни, залежить його безпосередня участь у подальшому розвитку держави. Для з’ясування уявлень молоді про національну ідею мною у квітні 2003 року в Дніпропетровську було проведене невеличке дослідження. Респонденти — 31 студент місцевих ВНЗ у віці від 18 до 25 років, спосіб дослідження — психосемантичний. Порівнювались шість країн — Україна, Росія, США, Японія, Німеччина, Ізраїль, де, на погляд респондентів, найбільше виражена національна ідея (Україна не була вказана респондентами, але була додана безпосередньо мною через загальну мету дослідження національної ідеї України). Було отримано такі результати:
1) Відсутня більш–менш сформована національна ідея, яку б змогли сформулювати респонденти; але при цьому:
2) Національна ідея України найбільше схожа з національною ідеєю Росії (кількість конструктів — 104, для порівняння: Японія — 30, Німеччина — 22, США — 25, Ізраїль — 32);
3) Національна ідея України найбільш відмінна від національної ідеї США (кількість конструктів — 70, для порівняння: Росія — 12, Японія — 54, Німеччина — 44, Ізраїль — 56).
Про що можуть свідчить ці дані? По-перше, на зміну національній ідеї створення власної держави в українців не виникло іншої національної ідеї. По-друге, незважаючи на втілення ідеї про власну незалежну країну, ми досі не змінили свого світогляду: бачення долі України окремо від Росії (даний факт може більшою частиною стосуватися лише Лівобережної України). По-третє, попередні два висновки неминуче підводять ось до чого: в молоді національна свідомість та національна самосвідомість перебувають на досить низькому рівні розвитку. Тобто вони не можуть усвідомити місце своєї нації серед інших народів світу, не можуть усвідомити власну роль у розвитку української нації.
Що могло призвести до такої ситуації? Звичайно, треба врахувати 70-річне панування тоталітарної системи, а до цього ще й 250-річне панування Російської, Австро- Угорської імперій та Речі Посполитої. Ми вже з дідів- прадідів звикли підкорятися волі чужоземних загарбників та мріяти лише про одне — власну державу. Та за тими мріями загубилося головне: як будувати власну державу? Ось і маємо, що держава є, а що в ній коїться, то не добрим людям розказувати.
З другого боку, треба поставити питання, що можна й потрібно зробити, щоб вийти з даної ситуації? На мій погляд, маємо робити ось що:
1) На рівні держави потрібно розробити та впровадити програму пропагування ідеї власної відповідальності кожного за подальший розвиток України, тобто наголошувати на значимості кожного у вирішенні долі нашої країни.
2) Більш чітко окреслити реальне місце України в сучасній міжнародній політиці та можливі перспективи ролі нашої держави в світових процесах, а відтак надати можливість українцям самим обирати той напрямок подальшого розвитку країни, якого вони прагнуть.
3) Впровадити програми виховання патріотизму та гордості за досягнення своєї країни та направляти молодь на досягнення вищих цілей у науці, спорті, культурі задля того, аби Україна зайняла чільне місце серед країн світу.
Взагалі, в цьому листі я лише поверхнево торкнувся проблеми національної ідеї та ролі молоді в розбудові України. Але, враховуючи важливість проблем, що стоять на заваді усвідомленню українцями власної національної ідеї, запрошую всіх бажаючих та небайдужих до долі України взяти участь спочатку в обговоренні та розв’язанні цих проблем.
