Перейти до основного вмісту

Iгри для дорослого життя

У Київському ліцеї борються з тіньовою економікою й подають у суд на вчителя
14 лютого, 00:00
Згідно з останнім соціологічним дослідженням, яке провели фонд «Демократичні ініціативи» й компанія «Социс», сьогодні судам довіряють лише 16,1% українців. З роками цей показник залишається стабільно низьким і досить чітко відображає як «готовність» громадян відстоювати свої права, так і реальний вплив, незалежність і ефективність судової влади в країні. Але ж без незалежного й справедливого суду про якісну демократію говорити зарано. Поки ж, щодо судів у Києві, та й у всій Україні на слуху інша історія — вибух в приміщенні суду Дарницького району. Як поділився інформацією столичний мер Олександр Омельченко, висновки спеціальної комісії iз розслідування справи однозначні: вибух був спланований, оскільки «раніше на адресу правосуддя надходили загрози з боку кримінальних структур». Учора дізнатися що-небудь детальніше не вдалося: прокуратура й МВС відмовлялися коментувати версію мера. Хіба що голова потерпілого суду Богдан Вавринчук заявив кореспонденту «Дня» Ользі Закревській: вибух стався точно не з вини установи. На подальші запитання Вавринчук відповідав лаконічно: таємниця слідства. Щоправда, потім повідомив, що про подробиці можна буде дізнатися на прес-конференції, яка відбудеться в понеділок. Уся ця історія не додає ні авторитету судам, ані бажання громадянам відстоювати там свої права. Прищепити таке бажання й, головне, навички, намагаються в столичному Ліцеї бізнесу. Корисна новина. Чим більше українців з юних років здобуватимуть досвід правового вирішення конфліктів, тим більше шансів на те, що суди не вибухатимуть, а соціологам доведеться фіксувати інші рейтинги довіри «третьої влади».

Учора в Київському ліцеї бізнесу закінчилися дводенні судові засідання. Один iз позовів був пред’явлений учнями десятого класу до вчителя української літератури. Школярі заявили, що його система оцінювання знань не відповідає критеріям, визначеним документами Міністерства освіти й виграли справу. Директор ліцею Людмила Паращенко, кандидат педагогічних наук, голова асоціації керівників шкіл м. Києва сказала «Дню», що рішенню суду вчитель змушений буде обов’язково підкоритися, оскільки вимоги учнів законодавчо обгрунтовані. Це означає, що за ознайомлення з художнім текстом у скороченому варіанті за хрестоматією учень зможе розраховувати максимально на вісім, а не на шість балів, як було раніше. Викладача української літератури на засіданні не було, а його інтереси представляв учень одинадцятого класу. Рішення суду (як було з’ясовано пізніше) педагога не образило, й він зовсім не почувався приниженим.

Присяжні, приймаючи рішення, врахували мотив «правопорушення» — щире бажання вчителя максимально духовно збагачувати своїх вихованців. Вони внесли уточнення: виграні в суді два бали стосуються тих, хто свідомо відмовляється від можливостей для свого духовного розвитку. Викладачам же кафедри української літератури було запропоновано розробити такі методи роботи, які б захоплювали дітей предметом і при цьому не вийшли за рамки правового поля. Хоч як це парадоксально, але таким чином зовнішня перемога учнів перетворилася на реальну перемогу позиції вчителя — прийняття його системи цінностей свідомістю дітей.

А якщо зробити такі ігри реальною практикою стосунків «педагог — учень»? Викладачі історії, які проходять курси підвищення кваліфікації, розійшлися у своїх оцінках. Надання школярам таких широких повноважень не на жарт налякало старше покоління педагогів. Вони згодні допускати подібні дії дітей тільки як ділову гру, а не реальний шлях для вирішення конфлікту. «Адже якщо така практика стане системою, то що ж тоді робити вчителям? Претензії учнів зможуть обернутися катастрофою для вчителя, навіть його звільненням», — зазначив один з них. «Я — на боці ліцеїстів, — говорить Олена Космач, вчитель київської школи № 184. — Кожний вчитель хоче, щоб його предмету приділяли більше уваги, ніж іншим. Однак сьогодні ми хочемо дати дітям дуже великий обсяг цих знань, тому нам треба частіше замислюватися над тим, які ж вимоги ми, вчителі, пред’являємо дітям». Зінченко Юрій, учень 11 класу ліцею бізнесу, сказав «Дню»: «Сьогодні лише базової шкільної освіти нам недостатньо. У сучасному світі набагато цінніше володіти компетентністю й еластичністю. У традиційній класно-урочній системі ми цього не зможемо навчитися. Імітаційні ігри вчать нас приймати рішення, брати на себе відповідальність, вчать діяти... «

До речі, попередня серія імітаційних ліцейських ігор проводилася на тему «Фінанси». До її розробників були пред’явлені претензії: вони не передбачили способів захисту... від тіньової економіки. У результаті під час гри був створений чорний ринок з «продажу» акцій. Тіньовики парирували: «Ми відображали реалії життя». Судове засідання винесло рішення відмовити в задоволенні позову. Прихильники побудови ідеальної економіки готуються подавати апеляцію.

Директор ліцею Людмила Паращенко створила свою унікальну педагогічну систему. Її суть у тому, щоб дозволяти дітям припускатися помилок і вчити їх аналізувати — це найкращий спосіб не повторювати їх. Адже в дорослому житті за прорахунки доводиться платити іншу ціну. Навчитися жити можна лише тоді, коли ти вчиш іншого — в ліцеї старші школярі консультують молодших. А ще система передбачає створення штучних ситуацій для навчання дітей діяти у будь-яких умовах — жорстких, непередбачуваних, непевних. Багаторічний досвід показав, що внаслідок такого навчання випускники освоюють техніку управління як людьми, так і складними життєвими ситуаціями, добре розуміють устрій фінансових, політичних, господарських структур держави, а головне — уявляють, як можна вирішувати конфлікти цивілізовано.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати