Прихисток для сліпих

«Ясність — це одна з форм повного туману» . Уїдливі слова відомого кіногероя дуже доречно навести, коли йдеться про комплекс наук (соціальна психологія, політологія, історіософія), що вивчають стандартизовану масову свідомість і сутність влади, що на ній ґрунтується, а кажучи простіше — причини й механізми, котрі перетворюють людей на натовп. Сам предмет дослідження настільки складний і ще досі недостатньо ясний навіть для багатьох фахівців (і справді, спробуймо відповісти на «просте», «дитяче» запитання: чому в найрізноманітніші епохи регулярно утворюються, причому з різних приводів і з різними цілями, згуртовані маси людей, охоплені єдиним поривом? У чому причина?), що, незважаючи на фундаментальні праці таких видатних вчених, як Макс Вебер, Вільгельм Райх, Зиґмунд Фрейд, Еріх Фромм — запитань незмірно більше, ніж відповідей...

Адже йдеться про проблему з розряду «вічних», йдеться про співвідношення та взаємодію народу і влади (або, часто трапляється, натовпу і влади!). Причому до проблеми цієї можна підходити з різних позицій: можна розглядати питання про владу народу (тобто про суть демократії) в аспекті чисто академічному, як область знання, конкретну сферу політичних наук, можна — як суму відпрацьованих впродовж століть політичних технологій (навіть більше — політичну секретну зброю). А можна звернути увагу на сферу духовну, етичну, аналізувати трагедію особистості, етично «задушеної» масою. Чи потрібно говорити, що страшні уроки тоталітарного ХХ сторіччя (так само як і найактуальніші події в Югославії, Грузії, які засвідчили, що питання про владу і зараз може вирішуватися безпосереднім впливом величезних мас людей!) настійно потребують синтезу всіх перерахованих підходів.

Як здається, саме такий синтез блискуче здійснив у своїй творчості, як художній, так і науковій, Еліас Канетті (1905 — 1994), всесвітньо відомий австрійський письменник, публіцист, філософ і соціолог. Наділений талантом видатного митця слова (свідченням чому — присудження йому Нобелівської премії з літератури за 1981 рік за роман «Засліплення»; на жаль, цей вельми цікавий роман ми змушені залишити за рамками цих нотаток), Канетті все своє довге життя досліджував проблему: « людина, влада і натовп ». Його не зовсім звичайна доля сприяла й унікально глибокому й об’єктивному аналізу всіх «кутів» цього «вічного трикутника», й максимально широкому інтелектуальному діапазону досліджень.

Справді, ця людина, яка народилася в Болгарії в єврейській сім’ї переселенців з Іспанії (але батьки розмовляли переважно німецькою, і саме ця мова стала рідною для Канетті, нею він писав усі свої твори), встигла відвідати — або пожити — майже в усіх столицях Західної Європи: у Відні, Берліні, Лондоні, Римі, Копенгагені, Амстердамі... Вважаючи себе австрійцем, останні десятиріччя життя працював і жив здебільшого в Лондоні, часто приїжджаючи до Німеччини. Він бачив (і гострим поглядом осмислював) шлях Гітлера до влади, фашизацію Італії, «аншлюс» Австрії, становлення сталінського тоталітаризму... Гостре бажання інтелектуально «взяти за горло» своє страшне ХХ століття спонукало Канетті до написання відомої праці «Маса і влада» (писав 35 років, з 1925 по 1960 рік!), що посилила його всесвітню популярність. Саме про головні ідеї цієї праці, на щастя, перекладеної останніми роками й українською, й російською, йтиметься нижче.

Перша теза, з якої Канетті й розпочав свій аналіз, полягала в такому. Маса має низку спільних і обов’язкових рис незалежно від характеру ідей, що її об’єднали . Але коли та яким чином, часто без будь-якого керівництва, кристалізується воля натовпу? Цю «кристалізацію» (в її непривабливому, шовіністичному вигляді) 9-річний хлопчик Канетті спостерігав у Відні, 1 серпня 1914 року, в день початку Першої світової війни, коли озвірілий натовп «благопристойних» обивателів мало не розтерзав його, дитину, коли він на зло австрійським «патріотам» заспівав англійський гімн...

Найближчий (і тепер вже досить очевидний) висновок Канетті такий: технічний прогрес не перекреслює елементарне, природне в людях . Але ця думка — не основна для нашого мислителя; він прагне йти далі. Він запитує себе: що ж так привертає людину «усередненої» свідомості в скупченні мас, в людському натовпі, в однодумності? І дає відповідь: по-перше , суть справи полягає в особливостях масового виробництва ХХ століття, що незгладимо позначилося на всій західній цивілізації з її безперестанним збільшенням кількості (не важливо, чого саме; потенційно може йтися про що завгодно!) і фетишизацією речей та відчуженням людини, що неминуче випливають із цього.

Так Конетті виходить на ключове слово: « самотність ». У світі, де «кожен веде свою партію і ніхто не чує іншого» (точна формула Канетті!), для слабкої, морально бляклої особистості кращий вихід, єдиний часом прихисток — влитися в масу . Крім того, існує, на думку австрійського мислителя, й ще один, другий, нарівні з самотністю, чинник, що сприяє посиленню агресивності масової свідомості. Це — внутрішня, духовна авторитарність скутого суспільства, коли людина все життя налаштована не думати, а завзято виконувати накази. «А накази та їхні виконавці, — вказує Канетті, — залишають дуже болючі рани в душах людей, бо руйнують позитивне уявлення людини про себе саму. І від приниження, яке більшість людей відчуває, виконуючи наказ, людина звільняється, приєднавшись до маси, де вона нарешті серед рівних. Або коли в свою чергу віддає накази ». Інакше кажучи, формула тут така: слухняність породжує агресивність .

А яка роль еліти в цих зловісних соціальних процесах, роль інтелігенції (про її «наївно віруючу» частину Канетті уїдливо зауважив: її корінний недолік полягає в тому, що для цих людей увесь світ складається з інтелігентів), роль політичних лідерів? І в пошуках відповіді на це запитання Канетті відкрив найцікавішу закономірність: еліта сама здатна перетворитися на масу, що діє за всіма класичними законами натовпу (агресивність як форма «подолання» страху, приниженості й самотності; нетерпимість до того, хто думає або діє інакше; граничний конформізм і, як наслідок, цілковита безвідповідальність, незалежна від посади, нехай найвищої...).

«Слід пам’ятати, — зауважує Канетті, — що людина, яка не визнає зовнішніх авторитетів віри, має спорудити всередині себе щось їм відповідне, інакше вона перетвориться на безпорадний хаос». А якщо вона натомість вирішує шукати порятунку в натовпі? «Маса, — вказує письменник, — звільняє людину від страху перед дотиком чогось чужого й непізнаного. Тільки в ньому страх переходить у свою протилежність. Коли відчуваєш себе частинкою маси, то відчуваєш: тут в ідеальному випадку всі рівні. Тут, здавлюючи іншого, здавлюєш сам себе, відчуваючи його, відчуваєш себе самого».

Без перебільшення, видатна заслуга Канетті в тому, що він не задовольнявся використанням загального поняття «маса» (або «натовп»), а все життя, і в 30-і, і в 50-і роки ХХ століття, і пізніше, прагнув класифікації різних типів маси як такої на основі ретельного філософського й соціологічного аналізу. Так, він розрізнював головну властивість маси — прагнення зростання («виникнувши одного разу, маса прагне зростати»). Найбільш «природний» вигляд маси, за Канетті, — це «відкрита» маса. «Для її зростання взагалі не існує ніяких меж. Відкрита маса існує, доки вона зростає. Щойно зростання припиняється, починається її розпад. Бо розпадається маса так само раптово, як виникає ».

На протилежність «відкритій», «закрита» маса відмовляється від зростання, для неї головне, на думку Канетті — стабільність (чи не нагадує це, читачу, знайомі нам за сьогоденням бізнес-політичні спільноти?). Примітна риса «закритої» маси — наявність чіткої межі (важливо зауважити, що психологічні закони для будь-якого типу маси принципово схожі).

Будучи за характером скептиком, спостерігаючи страшні «повстання мас» (термін іспанського мислителя Ортегі-і-Гассета), Канетті не особливо вірив у бадьоро-оптимістичні прогнози, що передрікають вічний прогрес людства. «Прогрес, — саркастично писав він, — має один недолік: час від часу він «вибухає». І «висаджують» його, продовжимо думку славетного автора «Маси і влади», саме мільйони носіїв «масової свідомості», якими дуже легко маніпулювати, бо підконтрольні й керовані почуття (страх, агресія, втеча від самотності), що визначають вчинки цієї маси. Якщо ж врахувати, що й вибори (чи то парламентські, президентські чи ж будь-які інші) — це також форма масової акції , нехай дуже специфічна, то аналіз психології мас, розпочатий Еліасом Канетті та іншими видатними мислителями ХХ століття, прямо стосується питання про владу.

Не можна не згадати і про нерозривний зв’язок між параноєю (як психопатологічним явищем) і феноменом влади , що Канетті й блискуче розкрив в ряді праць, особливо в «Масі і владі». Ось його слова: «Уявлення про власну єдиність як про реальний факт (або прагнення неї), погляд на себе як на єдиного живого в оточенні мерців — це і є визначальний момент як у психології параноїка, так і в екстремальних виявах психології можновладця». Взагалі-то кажучи, думка філософа така: саме прагнення політиків мати владу над життям і смертю людей — це вже патологія, оскільки свобода, гідність і право особистості на життя — це вищий закон суспільства, справа ж влади — припиняти будь-які відхилення від цього закону. «Не стало більше жодної міри, — з гіркотою писав Канетті, — не стало більше ні для чого, відтоді як перестало нею бути людське життя».

І ще одна проблема, яку не оминув проникливий аналіз славнозвісного філософа і письменника. Найважливіший елемент феномена Влади, — вказував Канетті, — це таємниця , яка навіює благоговійний жах та супроводжує всі дії цієї влади. І навпаки, відкритість влади народу, призабуте з часів перебудови 1985—1991 років слово «гласність» були й залишаються найточнішим лакмусовим папірцем реальності та усталеності демократії в будь-якій країні. Як і ще один індикатор — той самий «середній клас», про який так багато пишуть і становлення якого, як передбачається, зробить нашу демократію безповоротною. Тут усе концептуально правильне, але варто, очевидно, зробити одну невелику поправку: якщо «середній клас» складатиметься з людей з «усередненою свідомістю», то про істинну свободу говорити не доведеться...

Усією своєю творчістю Еліас Канетті вчив читачів у багатьох країнах світу мислити самим, не бути бездумним споживачем «масової інформації» та самим відповідати за будь- які вчинки. Бо він добре розумів: тільки наявність «критичної маси» таких людей перетворює натовп на Народ.