Софія ЛОРЕН: «...Жодних таємниць»
— Для початку розкажіть, із якими російськими й, можливо, українськими продюсерами ви підтримуєте контакти? Чи планується участь у спільних проектах?
— Розумієте, актори — це люди, до яких завжди можна звертатися продюсерам, якщо вони мають якісь цікаві історії. Я із задоволенням беру участь у будь-яких проектах, де є цікава робота для актора. Поки що я не мала контактів із українськими та російськими продюсерами після фільму «Соняшники» Вітторіо де Сіка, в якому я знімалася тут у 1969 році і який став знаменитим, успішним фільмом.
— Можете пригадати ваші тогочасні відчуття?
— Дуже яскраві. Адже я вперше приїхала до України як кіноактриса. Зі мною знімався мій син Карло, у фільмі він і грав мого сина, і це мої враження й емоції тільки посилювало. Йому, до речі, вже 34 роки, він став чудовим диригентом, людиною та чоловіком. А другий мій син став кінорежисером.
— Вас запрошує велика кількість культурних центрів і фестивалів у різних країнах. Як вдалося звабити вас приїхати сюди?
— Щойно я почула слово «Київ», в мене відразу закалатало серце, бо це мені багато всього нагадало. От коли мене кличуть італійці, я завжди готова бігти куди завгодно, лише б геть звідти.
— Кажуть, життя — це сукупність випадковостей. Чи траплялися у вас випадковості, які зіграли фатальну роль у вашій долі?
— У професіональному житті чи в особистому?
— І в професіональному, і в особистому.
— Моє життя завжди було дуже просте, рівне, пряме. Я завжди була нібито взірцем для інших. Як у професіональному, так і в особистому житті ніхто не міг примусити мене прийняти все в тому вигляді, в якому на мене це насувалося.
— Ваше ставлення до фемінізму? Адже ви часто грали агресивних жінок...
— О, Матір Божа! Знову фемінізм! Ні!!! Хоча я, звичайно, всім серцем за жінок. Жінки надзвичайно темпераментні, але й дуже толерантні, особливо в сімейному житті — в тому, що мене найбільше цікавить.
— Якби вам довелося вибирати між кар’єрою та сім’єю, що б ви вибрали? І ще: на ваш погляд, що важливіше для жінки — врода чи мудрість?
— Зрозуміло, що все-таки в моєму житті найголовнішою була сім’я. Можливо, ви знаєте, були проблеми з дітьми, діти не відразу з’явилися, але ми це не обговорюватимемо тут. Я хотіла, щоб в мене була сім’я і діти, ще з 16 років. Але це було не так легко зробити, а потім — трошки везіння, знайшлися хороші люди, і в результаті — в мене двоє чудових дітей, якими я дуже пишаюся. А стосовно вашого другого запитання: якби довелося вибирати — краса чи мудрість, я би вибрала мудрість, адже не дарма мене звати Софія, а грецькою це означає мудрість.
— Ви дуже яскрава європейська зірка, проте поїхали до Голлівуду. У чому причини вашого походу за океан? Чи швидко ви зуміли знайти себе після повернення до Європи?
— Я виїхала до Америки зовсім молодою, двадцятирічною. І поїхала не тільки для того, щоб займатися акторською роботою, а й щоб розширити горизонти в принципі, щоб побачити людей, про яких я стільки чула і про зустріч з якими могла тільки мріяти. Крім того, хотілося гарненько підучити англійську, оскільки я абсолютно впевнена, що актор повинен вміти вільно грати і розмовляти не тільки своєю, а й іншими мовами також. Усе вдалося якнайкраще, тому що там я в свої 20—21 рік працювала з найголовнішими акторами того часу, — це дуже допомагає в професіональному зростанні. Коли я повернулася до Італії, я зустрілася з видатною людиною, прекрасним чоловіком, якого вже, на жаль, із нами немає, — Вітторіо де Сіка. З ним я зробила, мабуть, найкращі фільми в усій своїй кар’єрі. Хоч слід зізнатися, що все-таки найголовніші премії я отримала в Америці. Це два «Оскари» — один за свої артистичні та професіональні заслуги, а другий — за фільм «Дорога», який, напевно, є унікальним епізодом у всій історії кіно, тому що це, здається, єдиний раз, коли «Оскара» дали за фільм, знятий не англійською мовою.
— Кілька слів стосовно ваших партнерів. Чи не могли б ви розповісти трохи про роботу з Марчелло Мастроянні — ви з ним брали і «Шлюб по- італійськи», і шукали його в українських «Соняшниках» і успішно знайшли. Для багатьох тут присутніх «Соняшники» є вашим найкращим фільмом...
— Історії, за якими ми робили фільми з Вітторіо де Сіка, були чудовими, і «Соняшники» — одна з таких чудових історій. Із Мастроянні ми познайомилися дуже давно. Я тільки починала займатися кіно, а він уже працював і на сцені, і на знімальних майданчиках. Мені було 17 років, і Марчелло для мене тоді був приятелем, який живе по-сусідству. У нас багато спільних картин. Я пам’ятаю фільм за фільмом, кадр за кадром. Не думаю, що десь ще в історії кіно була така гармонія між двома акторами, як між Марчелло та мною.
— У фільмі «Моя історія» ви грали саму себе. Це легко чи складно?
— Легше не було, навіть складніше. Але коли розповідаєш власну історію, хоча б знаєш, про що говориш. Спочатку написала автобіографію. І вона стала настільки популярною, що через рік ми вирішили за нею поставити фільм.
— Чи мали ви в дитинстві кумира і чи займає нині хто- небудь таке місце?
— Коли мені було 18 років, я жила в маленькому італійському містечку. Чи мала я кумирів? Я дуже любила всіх відомих акторів того часу... Зараз багато що змінилося, і змінилося коло людей, які мені симпатичні. Наприклад, як режисер мені дуже подобається Клінт Іствуд. Але ім’я, яке відразу спадає на думку, — це Шон Коннері. З ним разом я би грала із задоволенням. Інші актори для мене занадто хлопчиська.
— Чи була в вашому житті роль, про яку ви мріяли, але не зіграли? І яка головна роль у вашому житті?
— У кожного актора є свої мрії. Моя мама була дуже вродливою жінкою, вона навіть виграла конкурс на найкращого двійника Грети Гарбо. Конкурс був украй важкий — сотні претенденток, і всі схожі на Грету Гарбо, всі хотіли завоювати перше місце, але перемогла мама... А в мене була така мрія: все життя мені хотілося зіграти Анну Кареніну. Інші актриси грали, а мені ніяк не вдавалося, в останні хвилини щось завжди ламалося. Хоча ми з чоловіком пробували, і неодноразово. По-перше, дуже було важко знайти ідеального актора на Вронського. Так я в цьому фільмі і не знялася, так ця ідея і продовжує в мене залишатися дуже близько до серця...
— А яка з ролей залишила найсильніше емоційне враження?
— Не так уже й багато було таких випадків, коли отримуєш сценарій, починаєш його читати — і мурашки по тілу. Дуже важливо відразу ж, з першого моменту зрозуміти, що це може стати шоком, чимось дуже важливим для тебе. Можу сказати, що майже завжди такі відчуття я переживала в фільмах, які ми робили з де Сіка. Тому що він знав мене й умів зробити так, щоб я завжди грала на межі можливостей. Другий такий фільм, який я пам’ятаю завжди, один із найважливіших — «Особливий день», його зняв Етторе Скола. Саме та історія, від якої мурашки.
— Пані Лорен, що для вас ідеальний чоловік, якими рисами він має володіти?
— Ідеальні чоловіки — це мої сини.
— Часто відомі актори йдуть у політику. Шварценеггер нещодавно став губернатором, Рейган був президентом. Ви не хочете спробувати себе на цьому терені?
— Я не з таких, я мало люблю політику. Я — мама, і хочу займатися сім’єю, дітьми, часу в мене на це немає.
— Але в 1993-му році ви мали тривалу поїздку світом, аж до Сомалі. Але ж вам не потрібне розкручування, піар, як іншим артистам. Навіщо ви це робили?
— Якщо в тебе є ім’я і завдяки цьому імені ти можеш щось зробити для інших людей, як, наприклад, для помираючих від голоду в Сомалі, то треба це робити. Це обов’язок. Але попри всі зусилля, бачиш, що, на жаль, нічого не змінюється...
— Усі знають про ваші рецепти краси. Чи правда, що ви завжди лягаєте спати о дев’ятій годині вечора?
— Я лягаю о дев’ятій годині вечора, але цього рецепти краси аж ніяк не стосуються. Просто я так звикла з дитинства, завжди вставала о сьомій ранку, щоб вчитися. І потім вирішила: навіщо змінювати спосіб життя?
— Що ви любите ще, крім своєї роботи?
— Люблю гуляти, дивитися на захід сонця, читати. Тільки часу для всього цього абсолютно немає, тому що я продовжую працювати в кіно, на телебаченні тощо.
— Ви за своє життя зіграли безліч найрізноманітніших ролей. Скажіть, яку роль ви граєте в житті, не в кіно?
— Уся моя роль перед вами. Подивіться на мене — жодних таємниць. Усе насправді дуже просто: хотіла вийти заміж, народити дітей — вийшла заміж, народила дітей. Хотіла стати актрисою — стала актрисою. Хотіла ствердитися в ролі актриси, працювала для цього, — і стала хорошою актрисою. Тобто насправді, таємниць загалом немає. Якою ви мене бачите — така я і є.
