Завершення зимових свят

Відшуміли зимові свята — такі яскраві, самобутні, романтичні, забарвлені, попри весь наш модерн і постмодерн, глибокою старовиною, звичаями і забобонами наших далеких пращурів. 19 грудня, у день Богоявлення, на запрошення Марти Перейми (заступника аташе з питань культури Посольства США) зібралося велике товариство, аби відзначити завершення великих свят — Різдва Христового, дня Святого Василія Великого (старий Новий рік) та Водохреща — день Хрещення Іваном Хрестителем у річці Йордані тридцятилітнього Ісуса із Назаретa. Водохреща — то останній день святкового зимового циклу, коли віруючим візантійського обряду звичай ще дозволяє колядувати і щедрувати.

На завершення завітали світські й духовні особи, греко-католики і православні, науковці, співаки, дорослі й діти. Більшість жінок і чимало чоловіків були вдягнені у чудові вишиванки, які так пасували до свята та до ритуальних народних пісень. Серед зими вишиванки нагадують про весну, весняні та літні свята — Паску, Івана Купала та про буйного життєдайного бога наших предків — Ярила.

Серед гостей було чимало відомих людей: подружжя бандуристів Лариса Дедюк і Роман Гриньків, письменниця Софія Майданська, директор Музею Тичини Тетяна Сосновська, сімейний квартет Сокальських «Оля-Олеся-Соломія-Северин», Михайло Кірсенко та Тетяна Балабушевич із Києво-Могилянської академії; Марія і Андрій Кочури, які активно і успішно займаються збереженням та популяризацією спадщини відомого українського перекладача Григорія Кочура; журналіст Ростислав Хомяк та його дружина доктор Марта Богачівська-Хомяк — директор Програми академічних обмінів США — Україна; Ольга Ісаєвич — директор американського фонду в Україні «Сейбр-Світло», який сприяє забезпеченню наших вищих навчальних закладів підручниками; прикрашав товариство і доктор Дмитро Степовик, відомий мистецтвознавець. Були також інші високоповажні гості. Всіх їх господиня вітала «на порозі хати» словами «Христос хрестився», а належно освічені гості відповідали: «У річці Йордані!».

Пані Марта Перейма зробила все, аби відтворити атмосферу і атрибути свят. Під ялинкою влаштовано чудовий вертеп; із любов’ю та знанням упоряджено складний святково-ритуальний стіл, вкритий запашною отавою, в якій були покладені часник та де-не-де монети — на щастя. Свічки освітлювали 12 традиційних страв другого святого вечора (перший — на Різдво), серед яких була і дещо півзабута, а то й невідома деяким східнякам «екзотична» їжа. Така, наприклад, як борщ із «крапликами» або дуже смачний капустяний рулет. Виявилося також, що в обов’язкову ритуальну кутю українці діаспори додають трохи солодкого вина. Стіл, як годиться, поблагословив отець Микола Ільницький, настоятель храму Переображення Господнього (Селище Коцюбинське).

Після вечері квартет Сокальських виступив із гарною святковою програмою, потім гості спілкувалися «за інтересами». Дмитро Степовик розповів, що в січні в Нью-Йорку в деяких районах стихійно відзначається щось на зразок «українських днів»; тоді на вулицях навіть торгують варениками, які користуються неабиякою популярністю через, як він підозрює, низьку ціну. Я нагадала, який резонанс викликав кілька років тому великий цикл лекцій п. Степовика на українському радіо, присвячених історії української церкви. Для багатьох людей вони стали мало не откровенням у цій царині. Особливою «дивиною» було те, як спокійно і доброзичливо автор викладав історію Унії та поневіряння греко-католиків за часів імперії та радянської влади. Багато хто із слухачів був тоді твердо впевнений, що сам Дмитро Степовик є греко-католиком, бо інакше він не викладав би історію уніатів без ритуальної лайки. Пан Степовик принагідно сказав, що тоді він навіть постраждав через свій радіоцикл — у деяких православних колах йому відмовили у довірі, звинуватили в ренегатстві. А сьогодні він є шанованим професором Духовної православної академії. Як добре нас виховала незабутня радянська влада!

Головною прикрасою свята стали колядки та щедрівки, які виконували всі присутні — кожен за своїми здібностями. Справі імпровізованого концерту сприяло й те, що пані Марта підготувала для товариства збірки текстів і нот святкових пісень.

Коли гості трохи розійшлися, пані Марта Перейма розповіла на моє прохання про відзначення великих свят нашими земляками в Америці: «Серед американців українського походження Водохреща не вважається родинним святом. Найчастіше парафіяни збираються разом і відзначають однією великою родиною свята, намагаючись дотримуватися давньої традиції, зокрема у приготуванні страв. Обов’язковими є вітання, побажання, щедрування і колядки, які виконуються як окремими групами, так і спільно. У Вашингтоні українська греко-католицька громада церкви Пресвятої Родини та віруючі української православної церкви Св. Андрія Первозванного вже протягом багатьох років відзначають свята спільно, разом. Це об’єднує людей, сприяє збереженню та вивченню традицій наших батьків і пращурів, виховує почуття гордості за багату українську релігійну і культурну спадщину. А також формує повагу до всіх учасників святкового дійства і сприяє співпраці на ниві культури. Хотілось би особливо підкреслити, що кількарічне перебування в Україні мене дуже збагатило, зокрема, у тій сфері, яку ми зараз обговорюємо — це українські звичаї, свята, обряди. Дуже тішить мене й те, як багато спільного залишається між українцями навіть тоді, коли їх розділяють океани».

Вечір у Марти був дійсно щедрим і добрим.