Проти течії

Спочатку старт Ірини Хакамади в президентській передвиборній кампанії Росії можна було охарактеризувати добре відомим «без надії сподіваюсь». Популярність Володимира Путіна серед росіян настільки велика, що будь-який політичний супротив його електоральним можливостям виглядає марною тратою часу і коштів. Співголова партії «Союз правих сил» вирішила спробувати власного виборчого щастя, незважаючи на продемонстроване під час останніх думських виборів небажання російського виборця голосувати за представників ліберальних сил в цілому і за Ірину Хакмаду зокрема.

Перші кроки президентського експерименту наполовину росіянки — наполовину японки виявилися неочікувано різкими. Настільки, що російські експерти почали губитися у власних коментарях. На цьому тижні в Росії відбулася сенсаційна прес-конференція Ірини Хакамади, на якій політик заявила, нібито Володимир Путін особисто віддав наказ застосувати смертельний газ під час операції зі звільнення заручників у театральному центрі на Дубровці 2002 року. Нагадаємо, що внаслідок отруєння невідомим газом загинуло 129 осіб. Російська преса відзначає, що раніше пані Хакамада уникала різкості в своїх заявах, а тим більше, коли її зауваження стосувалися російського керівництва. Співголова партії «Союз правих сил» заявила, що «в сьогоднішньому російському суспільстві демократія є лише формальністю, і тримається воно на страху», що стало «результатом діяльності Путіна». Звинувачення Хакамади на тлi російських новин про суцільне благополуччя пролунали як справжній виклик, на який досі зважувалися лише окремі найопальніші політики. Російські журналісти порівняли її з Борисом Березовським тих часів, коли він звинувачував владу в організації терактів у житлових будинках. Російський політикум, здалося, знову прокинувся, з’явилася довгоочікувана інтрига.

Інтрига? У щирість заяв Ірини Хакамади, так само як і в її устремління по-справжньому поборотися за владу повірили хіба що західні оглядачі. У Росії все ще переконані, що вихід представниці «лібералів» — не більше ніж один із мудрих трюків кремлівських політтехнологів. «Хакамада, можливо, і є популярною фігурою, поборником демократичних цінностей, однак її потенційні прихильники ледь вірять у те, що її висунення в кандидати не було узгоджено з Кремлем, а тому вони не особливо хочуть компрометувати своє волевиявлення шляхом участі в керованій Кремлем грі», — упевнена експерт московського Центру Карнегі Марія Ліпман. Володимир Путін недарма так негативно оцінив наміри окремих сил Росії бойкотувати вибори, адже тоді він постав би перед двома загрозами. Перша — низька явка виборців (навіщо йти голосувати, коли й так відомо, що переможе Путін). Друга — визнання виборів недемократичними (до самовисунення Хакамади у Путіна не було жодного більш-менш пристойного опонента). Експерти небезпідставно вважали, що без участі перших осіб СПС, «Яблока», Компартії або ЛДПР вибори будуть позбавлені інтриги, яку й створила Ірина Хакамада. Можна, звичайно, повірити, що вона керувалася лише принципами громадянської відданості, коли вирішила піти на вибори з заздалегідь відомим результатом, а також, що в ній перемогло почуття справедливості, коли виступила з викривальною заявою, яку могла зробити набагато раніше. Однак за будь-яких обставин і аргументів Кремль має бути безмежно вдячним відомій лібералці лише за те, що її прізвище стоятиме в бюлетені. Оскільки навіть присутність на цьому папірці — достатня інтрига для того, аби не поставився байдуже до походу на виборчу дільницю...

Утім, спочатку прихильникам Ірини Хакамади треба назбирати два мільйони підписів, аби її було включено до офіційного переліку кандидатів у президенти. За визнанням керівника ЦВК Росії Олександра Вешнякова, поки що найактивніше в цьому плані працюють групи підтримки Путіна і Хакамади. Фінансову підтримку представниці лібералів уже погодився надати мільярдер Леонід Невзлін, співвласник нафтового концерну «ЮКОС».