Парламент після бійки,

Кому не доводилося хоча б раз прокидатися вранці після сварки, під час якої було сказано й зроблено стільки всякого, що про подальше не тільки співіснування, але й спілкування з учорашнім опонентом, здається, не може бути й мови? Болить голова від недоспаної ночі, а пам’ять зрадливо не хоче підказувати, чи не поранив кого бува вчора в розпалі дискусії. Не хочеш, але мусиш вийти на люди й зіштовхнутися з тими, кому вчора погрожував усім, чим можна погрожувати, з тими, хто завдав тобі відчутних збитків, і не тільки моральних. Потім, озираючись довкіл, розумієш, що світ не перевернувся, все продовжує відбуватися так, ніби нічого вчора й не було. А потім подробиці починають надходити. Про те, чого тепер можна чекати через необачно сказане в запалі. Та й не всі спали цю ніч після сварки. Дехто встиг у метушні ухопити щось собі, й спробуй тепер доведи, що воно твоє...

Парламентська зала в новому році оновилась свіжою електронікою. Не стирчать вирвані проводи, не чути співів, волань і гудіння пластмасових дудок. Депутати вже знають, що в розпалі дискусій про власне політичне майбутнє вони залишили підприємців наодинці із відрахуваннями в Пенсійний фонд. Чим майже повністю нівелювали ефект введення 13-відсоткового прибуткового податку, примусивши народ принаймні ще рік віртуозно й не дуже приховувати зароблене від податківців. Принишкли контужені скасуванням пільг із ПДВ видавці періодичної преси, приватні підприємці на єдиному податку ламають голови, міркуючи, як жити далі.

Різдвяно-новорічна пауза начебто зняла напругу навколо ухваленого напередодні новорічних свят проекту політреформи — політикам знову слід починати домовлятися. Пішли консультації, виявилось, що із учорашніми опонентами можна спілкуватися без мегафона та кулачної жестикуляції. Щоправда, учора досягти консенсусу так і не вдалося. Тож чи буде Верховна Рада такою, як була, після того, що народні обранці накоїли в передноворічні дні?

Поза сумнівом — буде! Запорукою цього є гарячі рукостискання тих, хто був по різні боки парламентських «барикад» під час «оксамитової» революції 2000 року, посилаючи одне одному смачно обгорнуті в образливі слова побажання. Хоч як це дивно, але після розгардіяшу із ламанням мікрофонів наш парламент став більш політичним, ніж був до того. Бо справжня мудрість політика не в умінні посваритися, а в умінні миритися. Що може краще навчити цьому, ніж недавнє плювання в очі, обливання водою та завдані зненацька удари? Неправда, що політика — брудна справа. Справа ця чиста для тих, хто навчився, коли треба, стояти над бійкою. Для тих, хто сьогодні наводить спалені позавчора мости. Для тих, хто був готовий одразу до кількох варіантів розвитку подій і сьогодні почувається комфортно.

Після сварки є два варіанти поведінки сторін конфлікту. Або розійтись по кутках і сидіти з набундюченими пиками, розуміючи всю безперспективність власного сидіння. Або зійтись і домовитись про те, без чого не можуть обійтись обидві сторони. Нехай і без фальшивих обіймів і гучних промов. Видається, що вітчизняні парламентарії виберуть другий шлях. Нехай не всі й не одразу. Бо не тільки вони зібралися знову після тривалої перерви. Країна потроху повертається до роботи після невиправдано довгих святкувань. З’являються питання, на які можуть відповісти лише в парламенті.

Аби перелічити тільки основні законопроекти, що «зависли» в результаті навколотрибунної штовханини, знадобиться кілька сотень газетних рядків. Країні не вперше жити за недописаними законами. Тим більше, що у Верховній Раді є чимало людей, які віртуозно й не без вигоди орієнтуються саме в такому законодавчому просторі. Чи становитимуть вони більшість? Це, ймовірно, одне із головних запитань, на які мають дати відповідь найближчі рішення нашого парламенту.