Американське дзеркало глобального ринку
Що готує цей рік для світової економіки? Що відбудеться в країнах, які розвиваються, та країнах багатого індустріального кістяка з показниками продуктивності? І чи не час задатися питанням про правомочність такого поділу? Зрештою, більша частина багатих, розвинених економічно країн уже живе в постіндустріальну епоху, тоді як значна частина населення країн, які розвиваються, вже працює (або незабаром буде) в промисловості, як і в успішних економіках.
У Сполучених Штатах страхи, які існували дев’ять місяців тому щодо того, що економіка піддасться дефляції, розсіялися. Що залишилося, то це усвідомлення втрачених грандіозних можливостей.
Відтоді як у крісло президента сів Джордж В. Буш, річне зростання національного валового продукту становило 2,3% — темп зростання цілком задовільний за мірками часів президентства Джорджа Буша-старшого або Рональда Рейгана, але після економічного буму часів правління Клінтона такий показник виглядає млявим і мішурним. Насправді, зрозуміло, що темпи зростання американської економіки могли бути значно вищі за наявні.
За даними американського Бюро статистики праці відношення кількості працюючих до чисельності населення змінилося в співвідношенні від 64,4% в 2000 роцi до 62,3% на сьогодні одночасно з падінням зайнятості на нефермерському ринку праці з 131,8 мільйона до 130,2 мільйона на поточний період. Стрімкий прогрес в інформаційних технологіях, який лежить в основі оптимізму бізнес-кіл, стимулює зростання продуктивності так, як ніколи, але якби федеральний резерв агресивніше знижував відсоткові ставки або Буш і Конгрес прийняли зниження податку на короткостроковий попит і роботу, то американська економіка могла б досягти таких темпів зростання, яких не бачили тут уже протягом півтора покоління.
Чи спробує американська економіка надолужити втрачену можливість активного зростання цього року? Імовірно. Якщо тільки застій на ринку праці не призведе до різкого зниження споживання, то податкова знижка і низькі відсоткові ставки мають стимулювати економіку до зростання до 4% протягом нинішнього року.
Чи вистачить цього для істотного скорочення відсотка безробітних і створення більшої кількості робочих місць, сказати важко, але те, що цього вистачить для того, щоб США продовжували залишатися таким компонентом постіндустріального кістяка світової економіки, який найшвидше розвивається. Постіндустріальна економіка, проте, продовжує бути літаком з єдиним працюючим двигуном — справжній відсоток зростання ВВП в Японії та Західній Європі навряд чи здатен порівнятися навіть із половинними показниками США.
Слід зазначити, що відсутність швидкого розвитку в Західній Європі та в Японії не дозволяє економіці цих країн стати своєрідною милицею для економік країн, що розвиваються, почати хоч би з того, що ні Західна Європа, ні Японія ніколи не були відкритими територіями для ввезення товарів із країн, що розвиваються. Підвищення попиту на ринку США, навпаки, породжує збільшення попиту на експорт у країнах, що розвиваються, — хоча не варто сьогодні чекати тих закупівельних цін, які були в період сильнішого долара.
Важливіше, що світу країн, які розвиваються, найменше потрібно побоюватися паніки на Уолл-стріт. Американські національні відсоткові ставки настільки низькі та боязнь майбутнього падіння курсу настільки висока, що побачити в намірах постіндустріального кістяка відкликання капіталу з країн, які розвиваються, практично неможливо. Таким чином, 2004 рік навряд чи стане роком стрімких переведень капіталу, як це було в 1995 році в Мексиці або в 1997—1998 рр. у Східній Азії. Якщо істерія й охопить світові біржі, то швидше варто чекати певної форми переведення капіталів зі США.
Варто звертати увагу, безумовно, на довгострокові тренди більш ніж на короткі цикли. Річна продуктивність праці в США протягом останніх тридцяти років упевнено зростала від 1,2% у період із середини 1970-х до середини 1990-х, до 2,3% наприкінці 1990-х, та до 4,2%, починаючи з 2000-го. Яка частина другого періоду відсоткового зростання збережеться стабільно, сказати важко, але щодо того, що якась частина збережеться, можна сміливо битися об заклад.
Інтригує інше — коли зростання продуктивності, яку стимулюють інформаційні технології, зі США пошириться на інші багаті країни? Коли — невідомо, але пошириться — факт. Так само ми не знаємо, коли відбудеться бум у світовій торгівлі в таких її галузях, як обслуговування, банківська діяльність, у технологіях як результат можливостей Інтернету та впровадження оптиковолоконних ліній зв’язку. Але ми знаємо, що бум відбудеться, аналогічно як бум у ХIХ столітті, коли стала можлива доставка товарів через океан на борту пароплава зі сталевим корпусом і завдяки підводній телеграфній лінії.
Урок, який слід засвоїти урядам, інвесторам, фірмам, співробітникам, батькам у всьому світі, полягає в тiм, що варто побитися об заклад тільки на усталені тренди, які стали очевидними за останню декаду. Такі парі не вирішать через рік, два чи три. Але через десять років почнуть приносити дивіденди.
Карл Маркс був не настільки й далекий від істини, коли написав, що більшість індустріальних країн є дзеркалами, в яких відбивається майбутнє світу. Дзеркало США показує світові приклад переваги економічних змін, привнесених розвитком інформаційних технологій. Трудність для інших країн полягає в досягненні такого самого стану.
