«Правильним шляхом»
Результати російських виборів до Держдуми, з огляду на жорсткий прагматизм одних і відкриту українофобію інших переможців, швидше за все, нічого хорошого Україні не обіцяють. Політичний клас і населення Росії не виробили імунітету до імперської свідомості. Лібералізмом тут і не пахне. Навпаки, у Росiї набирає силу шовiнiзм нового пошибу. Учора, за результатами підрахунку 90,58% голосів, картина виглядала таким чином: пропрезидентська (або просто путінська) «Единая Россия» отримала 36,84%, Компартія — 12,74%, ЛДПР Володимира Жириновського — 11,8%, «Родина» (до якої, зокрема, входить відомий Дмитро Рогозін, затятий лобіст російського «дамбобудівництва») — 9,02%. Силам, яких вважають демократичними, подолати п’ятивідсотковий бар’єр не вдалося: «Яблоко» набрало лише 4,3%, Союз правих сил — 3,9% (імідж демократичності останніх, втім, дуже спірний). Успіх, з яким прийшли до фінішу партії Жириновського і Рогозіна, здався, очевидно, неймовірним навіть для самих фіналістів виборчих перегонів. Російська «Газета» з приводу перемоги цих політиків зауважила: у країні, де за Жириновського і Рогозіна голосують мільйони, небезпечно ходити вулицями. Досить однозначна думка про «прозорість» виборчого процесу в Росії склалася і на Заході. «Вибори виявилися такими, як і російська демократія — контрольованими», — лейтмотив більшості матеріалів західних мас-медіа. «Путін отримає царську владу», — так назвала свій коментар британська «Дейлі телеграф». І багато в чому вона має слушність, оскільки, за деякими підрахунками, Володимир Путін отримає в Думі не просто слухняну більшість, що дозволить приймати будь-які закони, але й конституційну (точно про такий розклад сил стане відомо після того, як стане відомо, скільки депутатів від тієї або іншої сили пройшло за одномандатними округами). Спостерігачі із ОБСЄ і Ради Європи виявилися не дуже прихильними до передвиборних дій влади Росії, наголосивши, що виборчий процес не цілком відповідав демократичним стандартам. Навряд чи подібною думкою зацікавляться у Кремлі, оскільки жодними серйозними наслідками для правлячої російської еліти вона не обернеться. Поки Джордж Буш (і не тільки) публічно заявлятиме про процвітаючу демократію в Росії, боятися міжнародної ізоляції там не стануть. В одному, щоправда, зійшлися більшість аналітиків: у Росії відбувалися не парламентські вибори, а підготовка до президентських виборів, які відбудуться навесні наступного року. Складно уявити, яку виборчу тактику обере Володими р Путін, популярність якого перманентно перевищує 70% позначку, але, очевидно, це буде не тільки антитерористична боротьба. Як ніколи в цьому питанні мав слушність одiозний директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін, який заявив, що ЛДПР і «Родина» вельми вдало «розіграли національну карту». Можна припускати, що незабаром на Україну рине чергова хвиля «ЄЕПів», «тузлинських криз». Стосовно того, як можуть надалі розвиватися відносини Москви та Києва — в коментарях українських експертів.
Олег МЕДВЕДЄВ, віце-президент Української ліги зі зв’язків з громадськістю:
— Головний результат виборів в Росії — створення (через недемократичні вибори з нерівними можливостями, безмежним застосуванням адмінресурсу та маніпулятивних телевізійних технологій) пропрезидентської більшості та перетворення Державної думи на формальність ще більшу, ніж вона була за часів Миколи II. Зникли останні перешкоди до переходу Росії від добре керованої демократії до конституційної монархії чи якоїсь іншої форми автократії.
Володимир Путін отримав можливість перелицювати основний закон так, як йому заманеться. Ніщо не обмежує його влади, крім власної доброї волі. Захоче — продовжить принаймні економічні ліберальні реформи. Захоче — подовжить строк президентських повноважень до семи років (така пропозиція лунає вже давно). Захоче — дозволить собі третій термін.
Вражає зсув російського суспільства в бік неоімперіалізму та великодержавності. Цими поняттями в міру грішила «Єдина Росія». Вони домінували в риториці КПРФ. І лише на них в’їжджають в Думу ЛДПР та «Родина».
Тріумф Жириновського, якому не вистачило зовсім трохи, аби посісти друге місце і який подвоїв результат 1999 року, можна пояснити тим, що саме офіційна пропаганда розкачала сприятливу для ЛДПР нішу великодержавної ідеології. До того ж, до ЛДПР перейшла й частина голосів КПРФ, нещадно битої ОРТ та РТВ.
Щодо «Родины», то навіть Лужков назвав її націоналістичною. Але не варто забувати, що «Родина» — це на сто відсотків кремлівський проект! Російське суспільство, свідчать позавчорашні вибори, є й досі хворим на ту ж саму болячку, на яку воно страждає не одну сотню років. І цей недуг не є безпечним для України.
Втім, росіяни зробили найкращу агітацію на користь європейського вибору. Або Європа, або нова імперія з хамською зверхністю фізіономії Рогозіна та смердючими чоботами Жириновського, які він вже 12 років ніяк не може вимити.
Позитивні наслідки виборів у Росії для українців полягають саме в тому, що вони полегшують наш історичний вибір, протвережуючи тих, хто ще вагається та перебуває в полоні ілюзій щодо демократичної трансформації Росії.
Олександр ДЕРГАЧОВ, кандидат історичних наук, головний редактор журналу «Політична думка»:
— Вибори були прогнозованими, значною мірою нудними, але вони дійсно охарактеризували російське суспільство. По- перше, Росія зосереджена на самій собі. Націоналізм чи то патріотизм став головною вимогою виборця до політичної сили. «Яблоко» та СПС програли саме тому, що їм бракувало дуже модного патріотизму, а орієнтація на європейські, ринкові, ліберальні цінності сьогодні не в ціні. Друга риса — загальне полівіння й зосередженість на сподіваннях на державу, яка нарешті зверне увагу на пересічного громадянина. Це й патерналізм, і утриманство, й сподівання на те, що тільки держава зможе допомогти, вдячність Путіну за найменші кроки щодо перерозподілу досить значних ресурсів держави на користь пересічних громадян. До цього полівіння влада була готова краще, ніж КПРФ. Держава, вловлюючи настрої пересічних громадян, пропонувала якісь конкретні кроки й до того ж перебирала на себе всі успіхи, які тільки можливі в країні. Гра на переслідуванні окремих олігархів і звинувачення верхівки КПРФ у зв’язках із олігархами також дали свій передбачуваний результат.
На жаль, поєднання першої й другої рис російського суспільства створює ризики розвитку соціал-націоналістичної ментальності. Любов до простих рішень, ксенофобія... А ще «зарегульованість», майже досконалий механізм керованої демократії. Вишуканий, не надто брутальний, але тотальний адміністративний ресурс, криза парламентаризму, втрата залишків самостійності законодавчої влади. Те, що сталося з Радою Федерації, — її перетворення на зібрання зручних чиновників, що представляють регіони, — повторюється з Державною думою. Очевидно, що ЛДПР сьогодні є сателітом влади. Успіх нового проекту «Родина», завданням якого було відтягування голосів у комуністів, також свідчить про соціал-патріотичне спрямування в Росії й перспективу тотального контролю над Думою з боку Кремля.
Успішно провівши думську кампанію, Кремль підготувався до президентських виборів. Очевидно, що за Зюгановим остаточно закріпиться імідж переможеного й у Путіна не буде скільки-небудь небезпечних опонентів.
Україна в цій кампанії певною мірою слугувала прикладом того, як Росія може обстоювати власні інтереси, зокрема, коли вони начебто порушуються. Думаю, це більше спрацювало локально — на Ставропіллі, Кубані, де комуністи втратили чільні позиції. Коли російська влада повністю пройде цикл виборів, ми зможемо очікувати того, що я дуже стисло й досить умовно назвав би «сильною політикою» Росії щодо України. Це буде політика, орієнтована не на партнерство, а на використання власних переваг, закріплення свого впливу, просування своїх інтересів в Україні. Зараз Путін може дозволити собі трохи дистанціюватися від проявів образу «збирача російських земель», оскільки вони дещо одіозні й можуть набути рис, які дуже невигідно характеризуватимуть Росію як європейську державу, але продовжуватиме уособлювати саме цей напрям політичного курсу.
