СЛОВНИК СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ

БАЙКЕРИ (англ., амер. biker, від bike — мотоцикл, велосипед) — клубні угруповання мотоциклістів, котрі стверджують свій анархічний, незалежний, бунтарський статус. Синонім — рокер. Б. слід відрізняти від просто мотолюбителів, бо, крім любові до мотоциклів, байкерство передбачає ще й певний стиль, ідеологію, спосіб життя.

Передумови для розвитку руху Б. заклали ще в 1902 р. Вільям Харлі та брати Дейвідсон, які заснували фірму з виробництва мотоциклів «Харлей-Дейвідсон». Їхню продукцію сприйняли не відразу, проте вже в 30-ті роки США заполонила справжня «харлейманія». А людиною, яка власне ініціювала байкерство, вважають Кларенса «Пеппі» Хоєля, котрий організував перший байк-фестиваль у Стурджисі в 1940 році. Відтоді це містечко стало своєрідною Меккою Б. А в 1990 р. на це, вже регулярне, шоу з’їхався 1 млн. чоловік.

Поповнення лав Б. набирало обертів у пізні 40 віроки за рахунок ветеранів Другої світової війни. Саме тоді й почали з’являтися перші «дикі» мотоклуби — зокрема знамениті згодом «Ангели пекла». А перетворення байкерства на загальнонаціональний рух пов’язують зазвичай з епохою рок-н-роллу (зокрема, хіт Елвіса Преслі «Рокер») та ранніх бунтарських фільмів, насамперед із молодіжним кумиром 50-х — актором Джеймсом Діном, який феноменально прославився головною роллю у фільмі «Бунтар без причини». Герой Діна, експресивний незалежний красень у шкіряній куртці та на мотоциклі, розворушив покоління. Якщо додати до цього ранню трагічну смерть самого ідола, успіх інших акторів у подібному амплуа (зокрема, молодого Марлона Брандо в картині «Дикий»), то буде зрозуміло, чому по всій країні з’явилися десятки клубів, а лави «Ангелів» почали зростати, як на дріжджах.

Справжній прорив стався в 1960-ті, що радикалізували чимало неформальних груп. В Америці виник справжній культ вільних мотоциклістів. На екрани вийшов уже класичний сьогодні «Безтурботний їздок», що органічно вписав байкерство в нову субкультурну ситуацію психоделії, секс-революції та рок-музики. Самі рок-зірки роз’їжджали на мотоциклах (легендарний «Харлей» Дженіс Джоплін), навіть складали про це пісні — «Народжений бути диким», хіт команди «Степпенвульф». Тоді ж було сформульовано й опубліковано в «Сан-Франциско Кронікл» перший клубний статут «Ангелів»: Клубні збори проводять раз на тиждень у заздалегідь визначений час і в заздалегідь підготовленому місці. За нез’явлення на збори без поважної причини стягується штраф у розмірі двох доларів. На ті часи, коли писали статут, це була чимала сума, нині штраф виріс до 100 доларів. Жінки не мають права брати участь у зборах, окрім особливих випадків. Жінки, загалом, узагалі є для Б. елементом абсолютно другорядним, і жінки-«Ангела», наприклад, як і чорношкірого «Ангела», просто бути не може. Члени клубу не повинні битися. Кожен учасник бійки зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’яти доларів. Новоприйняті члени повинні мати власні мотоцикли — обов’язково «Харлеї». Члени клубу не повинні брехати та красти гроші та речі одне в одного. Спійманий на крадіжці або брехні підлягає виключенню. Члени клубу не можуть перебувати в інших клубах. Кандидата в члени клубу представляє і рекомендує один із членів клубу. Хто-небудь з авторитетів клубу приводить на збори новака і пропонує проголосувати за нього як за кандидата. Той, хто рекомендує, опікає кандидата протягом випробувального терміну. Виключений із членів клубу не може бути відновлений у цій якості. Проте на сьогодні це положення лібералізоване: тих, хто зрідка проштрафився, відновлюють. У межах Каліфорнії стріляти з вогнепальної зброї можна в проміжку з 6 до 16-ї години і тільки в спеціально відведених зонах — «Ангели» досі практикують пробіги із зброєю. Забороняється додавати наркотики в напої, вживані в клубі. Під час клубних пробігів забороняється кидати в багаття патрони, а також невідкриті банки з пивом і содовою. Забороняється вступати у зв’язок із дружинами інших членів клубу.

Якщо член клубу бере дівчину як пасажира, він може передати їй свій значок. У перші роки таке положення існувало з метою реклами клубної емблеми. Нині правила посилені. Ніхто, крім «Ангелів», не має права їх носити. Той, хто загубив клубний значок, — навіть якщо його знайде будь-хто з членів клубу, — має сплатити штраф у розмірі 15 доларів, після чого він отримує свій значок. Зі значками взагалі пов’язана ціла низка серйозних табу. Забороняється привласнювати значок, який належить члену іншого відділення клубу. Спробі заволодіти значком «Ангел» має покласти край усіма способами, аж до бійки, навіть якщо нападник — одноклубник. Захоплення чужого значка фактично означає капітуляцію, поразку. Цю особливість Б. часто використовує поліція, яка через своїх агентів або інформаторів захоплює значки. Всі такі великі справи мають розбирати збори клубних старшин.

Очевидно, що «Ангели» попри всю свою вольницю були досить жорсткою, добре організованою та субординованою структурою. Цю їхню рису намагалися використати організатори рок-концертів, запрошуючи Б. для підтримки порядку. У 1969 р. це призвело до сумнозвісного інциденту в Альтамонті на безкоштовному концерті «Роллінг Стоунз», коли «Ангели» вбили одного з глядачів. Оскільки цей інцидент є, без перебільшення, основним для історії сучасної контркультури, на ньому слід зупинитися детальніше.

Основні події того концерту зафіксовано в документальному фільмі Альберта Майзелса «Дай мені притулок» — поряд із «Їздоком», справжньому свідченні епохи. Фільм Майзелса неабияко уточнює подію. Задля справедливості слід сказати, що з самого початку обстановка концерту була недобра, нездорова; здавалося, що на натовп глядачів, на всіх, хто зібрався там, — а це були сотні тисяч підігрітих алкоголем і наркотиками молодих людей, — опустилася незрима хмара всеохоплюючої, безпричинної агресії. Спонтанні бійки, в тому числі й з участю «Ангелів», без будь- яких очевидних причин спалахували постійно. Цілком закономірним у такій атмосфері, зрештою, був жест одного з глядачів, чорношкірого парубка, який, знову ж таки безпричинно, вихопив пістолет і спрямував його в бік сцени. Серед тих, хто кинувся його урезонювати, був і той «ангел», який вирішив, що кращим методом заспокоєння буде величезний ніж, яким він буквально проткнув скандаліста кілька разів. На місці «ангела» міг би бути будь-хто з одурманених та озброєних глядачів. Сам режисер згадує, що він незадовго до трагедії якраз вів зйомку з місця, де все сталося, і його просто примусили забратися звідти, а якщо ні, то погрожували вбити.

По суті, «Ангели», самі того не бажаючи, брали участь у похоронах 1960-х. Адже концерт «Роллінг Стоунз» відбувався буквально через місяць після Вудстока і став його віддзеркаленням. Той самий натовп людей, ті самі наркотики, та сама необмежена затягуюча всіх і вся енергія — тільки цього разу енергія абсолютно негативна. Тривале «літо любові» вивернулося навиворіт, фінішувавши кривавою анархією. Замість загальної наготи і любові — ніж і пістолет.

Ця історія лише зміцнила кримінальну репутацію «Ангелів». Власне, їхні негаразди з владою розпочалися ще зі сварки з офіційною Американською мотоциклетною асоціацією (АМА) в 1957 році, коли двоє «ангелів» стали винуватцями аварії з людськими жертвами якраз під час «циганського походу» АМА. Асоціація оголосила, що американські мотоциклісти — на 99% законослухняні громадяни, лише 1% — запеклі злочинці. У відповідь «Ангели» проголосили себе «одновідсотковиками» і навіть зробили відповідні татуїровки. Нікуди правду діти, серед них було справді чимало умовно засуджених або достроково звільнених. Проте попри всі негаразди із законом без «Ангелів» і Б. загалом важко собі уявити ті самі 1960-ті. Крім охорони рок-концертів, були й примітніші справи. Ще один розділ в історії андерграунда — це дружба «Ангелів» з «бешкетниками» Кена Кізі, детально описана в книжці Томаса Вулфа «Електропрохолоджувальний кислотний тест». Вельми дивне поєднання Б. з ідеями і практикою ЛСД-руху дало дуже цікаві результати.

Звісно, про «Ангелів» зразка 1960-х писали і писатимуть. До книжки Вулфа варто додати й «Ангели пекла. Дивна сага відчайдушного джентльмена» пера Хантера С. Томпсона, а також десятки інших, менш талановитих і відомих текстів і фільмів. Подальші десятиріччя Б. надовго залишилися в тіні, що не заважало їм провести такі акції, як, наприклад, похід «Ангелів» на Стурджис у 1982 р. (в їхньому середовищі ця акція називається «Багаття в Кастері»), що викликав масову паніку в правоохоронців і більш мирних мотоциклістів. Але, загалом, Б. стали такою самою звичною частиною урбаністичного пейзажу, як і хіпі, панки й інші колишні дикуни системи.

У СРСР легендарним аналогом «Ангелів» стало московське Б.-угруповання «Нічні вовки» на чолі з «Хірургом». Довгий час патлаті плечисті юнаки на небачених машинах (які на тлі радянських «Уралів» мали вигляд справжніх лімузинів) залишалися в ефектній самотності. Мало який фільм часів перебудови на кримінальну або молодіжну тематику обходився без участі Хірурга і компанії. Бажаними гостями «Вовки» були і на рок-концертах, тільки, на відміну від Альтамонти, жодних смертовбивств, на щастя, не відбувалося. Радянські Б. взагалі поступалися в агресивності заморським колегам. Звичайно, були знамениті набіги Хірурга і його команди на гопників і люберів (із почуття солідарності до ображених гопотою неформалів), та й пізніше багато «вовків» охоче підробляли рекетом. Але загалом байкерство залишалося (й у багато чому залишається) долею досить забезпечених хлопців: адже (пост)радянська мотопромисловість просто не виробляє нічого вартого, а фірмова закордонна машина коштує вельми дорого.

Проте вже в другій половині 80-х монополія «хірургів» почала руйнуватися. На сьогодні практично в кожному великому місті європейської частини СНД є свої Б.-клуби. Як і годиться, їхні члени ганяють тихими вулицями, лякаючи ревом перехожих, кінематографічними кавалькадами мчать на чергове шоу, є бажаною здобиччю для інспекторів ДАІ та частими гостями на зйомках кліпів і розважальних фільмів, іноді розбиваються до смерті, іноді залишаються живими. На півдорозі між цирком і кладовищем, Б. сповна використовують головний свій привілей, що став майже доброчесністю, — швидкість. Адже в рамках закону і руху, нав’язаних містом, дуже тісно...