Партія-«дрібний акціонер»
Фракція Компартії прийняла рішення проголосувати за затвердження нинішнього першого віце-спікера Геннадія Васильєва Генеральним прокурором України, повідомив учора журналістiв лідер фракції Петро Симоненко. Фракція також має намір у разі призначення Г. Васильєва генпрокурором брати участь у тендері на посаду заступника голови Верховної Ради. Це, втім, не означає, наголосив П. Симоненко, що комуністи погодилися підтримати кандидатуру Васильєва в обмін на підтримку їхнього претендента на пост першого віце-спікера. (Яким, як вже неодноразово прогнозували, може стати друга особа у КПУ Адам Мартинюк.) Петро Симоненко скористався нагодою нагадати, що Компартія набрала найбільшу кількість голосів на парламентських виборах 2002 року «як самостійна політична сила». Крім того, фракція комуністів залишилася, за словами її лідера, «без одного із провідних комітетів» — комітету з питань соціальної політики, голова якого Василь Хара перейшов до фракції «Регіони України». «Ми вважаємо, що маємо повне моральне право вносити свою кандидатуру на посаду першого віце-спікера», — заявив Петро Симоненко. Водночас, відповідаючи на запитання про ініціативу об’єднаних соціал-демократів щодо обрання віце-спікером замість Олександра Зінченка (який у свою чергу вийшов із СДПУ(О)) іншого члена фракції об’єднаних соціал-демократів, лідер комуністів заявив, що він «категорично проти» такої постановки питання. На думку П. Симоненка, «аморально сьогодні діяти таким чином».
Таку спробу головного вітчизняного комуніста моралізувати важко, погодьтеся, залишити без уваги. По-перше, як наочну ілюстрацію до того, що називають політикою подвійних стандартів. Виходить, фракція Компартії «має моральне право» вимагати компенсації за комітет, який вийшов з-під її контролю, а есдеки в аналогічній ситуації діють «аморально»?
По-друге, хоча Петро Симоненко й заперечує наявність будь-яких домовленостей, своєю заявою для преси про намір підтримати запропоновану Президентом на пост генпрокурора кандидатуру він, по суті, окреслив (легалізував, сформулював — назвати можна як завгодно) рамки торгу. Відчувши себе володарями так званої «золотої акції» (суми голосів парламентської більшості та фракції Компартії напевно вистачить для затвердження пана Васильєва наступником Святослава Піскуна), комуністи вирішили, очевидно, змінити опозиційний гнів на готовність до переговорів. (Читай — до угод.) Цікаво, як відреагують на конформізм КПУ її колеги по опозиційній «четвірці» — СПУ, БЮТ та «Наша Україна»? Досі вони, здається, мали у питанні про призначення нового генпрокурора іншу думку. А яких гарантій, письмових і усних, вимагатимуть комуністи від потенційних ситуативних союзників? Адже фігура Мартинюка — це тільки видима частина пакета «пільг і субсидій»... Цікаво також, як розвиватимуться події після запланованого на сьогодні оголошення Конституційним Судом результатів експертизи законопроекту про політреформу, підготовленого парламентською більшістю разом із лівою опозицією — саме того, згідно з яким президента обирає парламент?..
До речі, ще одним свідченням того, що зброя нинішнього «пролетаріату» — аж ніяк не ідеологія, став мітинг із нагоди річниці Жовтневої революції. Замість соціальних гасел, на які мав право розраховувати лівий електорат, той самий лідер КПУ озвучував політичні (зокрема, що стосуються «справи Гонгадзе»), причому, схоже, «замовленого» характеру... Однак про ступінь самостійності Компартії як політичної сили ще можна сперечатися. Але у тому, що союзи, навіть ситуативні, з комуністами приречені, а торги та ігри з ними не вписуються у стандарти цивілізованої політики, навряд чи слід сумніватися.
