Життя після санкцій

— Чи вважає Лівія достатньою підтримку України в питанні остаточного зняття санкцій ООН із Тріполі?

— Україна з самого початку запровадження санкцій ООН проти Лівії була на стороні нашої країни, лівійського народу й уряду, на всіх міжнародних рівнях боролася за скасування санкцій. Ми завжди високо оцінювали сміливу позицію України, що свідчить про рівень відносин між нашими народами та лідерами двох країн. Вважаю, найближчим часом санкції ООН проти Лівії обов’язково знімуть.

— А які перспективи скасування американських санкцій?

— Одразу зазначу, що ми не ворогуємо з американським народом. Між американським і лівійським народом історично склалися хороші відносини. Взаємний інтерес був і залишається. Непорозуміння, що виникли з деякими американськими адміністраціями, ми вважаємо тимчасовими і сподіваємося, що їх незабаром ліквідують. Скасування санкцій ООН проти Лівії має привести і до зняття обмежень, запроваджених США.

Через американські санкції програли США й американські компанії, а не Лівія. Сотні американських бізнесменів бажають повернутися на лівійський ринок, вони особливо зацікавлені у сфері будівництва, газовій та нафтовій галузях, нафтохімії, транспорті тощо.

— Не останню роль у розгляді ООН питання скасування санкцій проти Лівії відіграло те, що Тріполі починає виплати родичам жертв катастрофи лайнера компанії «Pan Am» над Локербі у 1988 році, та веде переговори з Францією про аналогічні виплати родичам жертв вибуху французького лайнера над Нігером у 1989. Йдеться про серйозні суми, мільярди доларів. Чи не доведеться лівійському народу затягати пояси?

— Ми з самого початку вважали санкції, запроваджені США та ООН проти Лівії, несправедливими й жорстокими. За вісім років санкцій лівійська економіка втратила десятки мільярдів доларів, лівійський народ втратив тисячі невинних людей. Країні завдано величезних економічних і гуманітарних збитків. Сьогодні Лівія починає виплату компенсацій, щоб запобігти небезпеці для свого народу в майбутньому. За збереження санкцій ми щороку втрачатимемо суму більшу, ніж сума компенсацій. Це питання слід закрити назавжди.

— Західні інформагентства повідомляли про те, що Лівія заплатила кілька мільйонів доларів як частину викупу за європейських туристів, захоплених у заручники в Сахарі. Чи так це, і чому було прийнято таке рішення?

— Я не маю точної інформації про те, чи вносила Лівія частину викупу за заручників. Можливо, що Фонд Каддафі справді допоміг цим людям. Кілька років тому ця організація допомогла звільнити заручників на Філіппінах. Фонд надає допомогу людям в Афганістані, африканських та арабських країнах. Цю створену чотири роки тому організацію очолює син лідера революції Саїф. Мета фонду — своєчасно надавати гуманітарну допомогу тим, хто її потребує, незалежно від їхньої національності та громадянства. Джерело фінансування організації — добровільні пожертвування, в тому числі із різних країн світу.

— Нещодавно полковник Каддафі оголосив про початок приватизації державного сектору лівійської промисловості, зокрема, нафтової галузі. Чому виникла така необхідність, які проблеми переживає лівійська економіка?

— Приватизація — це світове явище, характерне для капіталістичних і колишніх соціалістичних країн в умовах глобалізації. Національна економіка не може бути відірваною від світової. Лівія оголосила про підготовку до приватизації державного сектору кілька років тому. У лівійській економіці давно існує приватний сектор, який має більше значення, ніж державний. Існує й система колективних підприємств. До державного сектора належать стратегічні галузі та послуги. Існують також сімейні компанії й акціонерні товариства. Згідно із законом, створити акціонерне товариство можуть мінімум п’ятсот чоловік, які мають загальний капітал у мільйон лівійських динарів (близько $700 тисяч), а також відповідні технічні й адміністративні умови.

У Лівії створено новий соціалізм. Ця система дає можливість виробникам брати участь у процесі управління та прибутках без втручання держави. Основи нового соціалізму викладені у другому розділі «Зеленої книги» Муамара Каддафі. Ця система дуже близька до схеми самоврядування, за якою працювали в колишній Югославії та Алжирі. Слід зазначити, що в Лівії створено можливості для роботи іноземних інвесторів у різних галузях економіки, зокрема, у сфері туризму. Лівійський закон про інвестиції визнано відкритим і прогресивним.

— Кому внаслідок приватизації належатиме нафтова промисловість — трудовим колективам, іноземним інвесторам, багатим лівійським громадянам?

— Нафтова й газова промисловість — стратегічні, тому вони досі не були приватизовані. Висловлю свою особисту думку: я переконаний, що процес приватизації та подальша робота цих галузей обов’язково відбуватимуться під контролем держави, навіть якщо будуть залучені іноземні інвестори. Можливо, заради інтересів лівійського народу буде знайдено нові форми компаній у цій галузі.

— З червня в Лівії новий прем’єр-міністр. Наскільки знаковим було його призначення?

— Новий Секретар Вищого народного комітету (прем’єр- міністр) доктор Шукрі Ганем — професор економіки, міжнародний експерт у галузі нафти. Це, безсумнівно, сприятиме активній інтеграції лівійської економіки у світову, пожвавленню ділових контактів після довгих страждань через санкції. Доктор Ганем навчався у США, отримав ступінь доктора у Гарвардському університеті, викладав там. Був одним із провідних експертів ОПЕК, багато років працював в Австрії.

— Він, часом, не громадянин Сполучених Штатів?

— Ні, він стовідсотковий громадянин Лівії.

— Останні півроку тривають активні українсько-лівійські контакти, зокрема, на урядовому рівні. Чи втілюються в життя досягнуті домовленості?

— У двосторонніх лівійсько- українських відносинах помітний значний стрибок в ім’я інтересів двох народів, який відображає і бажання керівництва наших країн. Лівію та Україну можна з упевненістю назвати стратегічними партнерами. За останній рік відбувся активний обмін делегаціями, було підписано дуже багато договорів та угод. Досягнуто домовленості про створення спільних підприємств. Компанії «Нафтогаз України», «Інтербудмонтаж», «Хліб України» відкрили свої представництва в Лівії, мають такий намір ще деякі українські компанії. Лівійські компанії хочуть вийти на український ринок.

— Однак динаміка товарообігу між нашими країнами є й імпульсивною. 2001 року він становив близько ста мільйонів доларів, минулого — лише близько тридцяти мільйонів. Що заважає нарощувати товарообіг?

— Коли ми говоримо про стрибок у відносинах між Лівією та Україною, маємо на увазі створення фундаменту для торгово-економічних відносин. Посадивши дерево, ви багато років поливаєте його, щоб отримати плоди. Також і у відносинах між країнами. 2001 року показники товарообігу збільшила покупка Лівією двох українських літаків. При цьому сальдо було позитивним для України, але негативним для Лівії. 2002 року товарообіг не піднявся, бо не були завершені деякі угоди. Ми чекаємо, що наступного та нинішньому року товарообіг між двома країнами буде зміцнюватися, зокрема, завдяки ознайомленню лівійських бізнесменів з українським ринком та підписанню деяких державних договорів і контрактів. 2002 року в Лівії відбулася перша українська виставка. Лівійська виставка в Україні відбудеться цього року.

— Очевидно, однією із цеглинок до фундаменту українсько-лівійських відносин має стати підписання договору про уникнення подвійного оподаткування?

— Нині ми готуємося до його підписання. У червні це питання обговорювалося в Тріполі. Незабаром відбудеться другий раунд переговорів.

— У «Зеленій книзі», якої дотримується Лівія, зокрема, розпочинаючи приватизацію державного сектору, також йдеться про необхідність у майбутньому відмовитися від заробітної плати як засобу поневолення виробника. Чи вдасться коли-небудь це зробити?

— Справді, зарплата — засіб поневолення людини. Адже робітник може виробляти вдесятеро більше, ніж отримує. Основна додаткова вартість іде до кишені хазяїна: держави — в соціалістичному суспільстві, капіталіста — в капіталістичному. Спроби побудувати науковий соціалізм призвели до того, що робітники стали засобом у руках держави, працювали і вдень, і вночі заради дуже маленької зарплати, а інше йшло до кишені держави. Це і призвело до краху соціалізму, оскільки тут немає справедливості. Підприємства повинні належати трудовому колективу. Виробники повинні керувати підприємством і ділити між собою прибутки, повертаючи державі основний капітал. Кінцева мета — це дійсно скасування заробітної плати. Ми робимо все можливе, щоб досягнути цього.

— Чи інтеграція лівійської економіки до світової не перешкодить скасувати зарплату?

— Втілення в життя цих ідеалістичних теорій у результаті принесе плоди для лівійської економіки, інтегрованої у світову. Нині ми вивчаємо можливість сполучення інтеграції національної економіки у світову та дотримання прав виробників. Наше завдання — це інтеграція лівійської економіки до світової та збереження нашої національної індивідуальності.