Підтвердження традицій

Уже сьомий рік поспіль київські динамівці грають у серпні за путівку до європейської Ліги чемпіонів. Практично саме ці ігри, а не старт національного чемпіонату і кубка сповіщають про початок справжнього футбольного сезону. І хоча суперники «Динамо» на цій стадії Ліги не є представниками континентальної еліти, народ на такий футбол йде набагато активніше, ніж на ігри українського чемпіонату. Глядачі завжди відчувають, коли буде напружена гра, коли буде справжня боротьба. А боротися командам у серпні є за що. В останні роки футбольні клуби Європи поділилися на дві частини: тих, хто грає у Лізі чемпіонів, і тих, хто мріє в ній грати. Заради здійснення цієї мрії навіть не дуже сильна команда готова стрибнути вище голови.

Саме цього слід було чекати від загребського «Динамо». На відміну від київської команди з такою ж назвою, хорватські динамівці давно й надійно орієнтовані на експорт футболістів. Вони з цього живуть. Ось і напередодні нового сезону загребський клуб вигідно продав російському ЦСКА провідного нападника Оліча. І не тільки його. Минулого року нинішній киянин Лєко також був куплений у загребського «Динамо». Мета хорватського чемпіона — засвітити своїх футболістів, щоб потім їх дорожче продати. А чи можна знайти краще місце, щоб «засвітитися», ніж Ліга чемпіонів?

Склад гостей нагадав київське «Динамо» початку дев’яностих, коли близько двох десятків футболістів залишили команду, і на поле проти «Барселони» виходили молоді й нікому не відомі Шаран, Беца, Ковалець, Аненков. Більшість загребських динамівців також мало кому відома. Хіба що капітан команди 19-річний Кранчар, який уже давно «на олівці» у закордонних тренерів. У господарів поля зі складом проблем не було, відчувався навіть надлишок кваліфікованих виконавців. Головним для киян було не припуститися випадкової помилки, зіграти надійно і результативно.

Несподіване похолодання зробило непотрібним пізній початок гри, але назад дороги вже не було. З цієї ж нагоди потерпали перекупщики, які в надії на заробіток невідомим способом викупили значну частину вхідних квитків. У результаті трибуни стадіону «Динамо» так і не були заповнені, чого слід було чекати, зважаючи на інтерес киян і гостей столиці до Ліги чемпіонів. Холод і дощ вплинули й на гру. Принаймні за день до гри капітан динамівців Києва Валентин Белькевич натякнув, що любить грати в дощ, майже як британець.

Мокре поле і велике хвилювання призвели до того, що у перші півгодини гри жодна з команд не змогла поцілити в «рамку» воріт суперника. Були цікаві комбінації, проходи флангами, удари в бік воріт. Було видно, що гості достатньо технічні і тактично грамотні, проте більшість із них ще «сирі» для футболу високого класу. Навіть Кранчар, який кілька разів зірвав оплески трибун, дуже довго не міг довести розпочату комбінацію до кінця.

Те ж саме можна сказати і про хорватського бразильця Да Сильву, який, окрім техніки, нічого не показав. У киян дуже старався Лєко, щораз випереджаючи своїх співвітчизників у боротьбі за м’яч. А у захисті стіною стояли Федоров та Гавранчич.

Воротарі потроху замерзали (було +14 0 ). З’явилось відчуття, що перший же удар в «рамку» закінчиться голом. Так воно і сталося. На передачу Белькевича зі штрафного першим встиг Федоров, якого як захисника не встигли «прикрити» — 1:0.

За кілька хвилин той же Белькевич точним ударом «знайшов» перед чужими воротами Лєко, який в один дотик спрямував м’яча повз воротаря — 2:0. Цікаво, що після забитого голу київський хорват не виявив жодних емоцій, ніби відчуваючи провину перед своїм колишнім клубом. Залишалося чекати першого удару в нашу «рамку». І він, хоч і не одразу, призвів до взяття воріт. Кранчар таки пробив по воротах здалеку. Шовковський разом із Федоровим відбили м’яч на кутовий, після подачі якого той же Кранчар проштовхнув м’яч у сітку.

Хоч як це дивно, пропущений киянами гол не стривожив, а тільки додав оптимізму. Бо м’яч, забитий Кранчаром, був нелогічним. Логіка ж гри вела до цiлковитої переваги «Динамо» київського. Господарі могли забити ще не один, а декілька м’ячів. У другій половині гри перевага українського «Динамо» не викликала жодних сумнівів. Та попри третій гол Гусєва, забитий знову ж таки після передачі Белькевича, до гри динамівців Києва залишається ще багато запитань.

Найбільше непокоїть невміння чемпіонів України грати після забитого м’яча. Так само, як і в минулорічній Лізі чемпіонів, найнебезпечніші моменти біля наших воріт виникали одразу ж після того як «Динамо» забивало гол. Сталося це й у грі з «Динамо» (Загреб). Забивши другий гол, кияни за три хвилини пропустили собі, а забивши третій, почали так метушитися у захисті, що лише втома гостей не дозволила їм скористатися серією безглуздих помилок наших захисників. Було б непогано, щоб перед матчем-відповіддю у Загребі тренери київського «Динамо» попрацювали саме над грою команди після забитого м’яча. А в тому, що в гостях кияни заб’ють, сумнівів чомусь майже не виникає. Ще жодного разу команди країн колишньої Югославії не перетинали київському «Динамо» шлях до єврокубків. Була, щоправда, поразка в Києві від того ж самого загребського «Динамо» у товариській грі 1957 року. Але тоді нинішніх гравців і тренерів команд ще не було на світі.