Втрачені земельні ілюзії

— Депутати на сесії розглянули і задовольнили заяви Віктора Тарасюка з села Волосівці і Володимира Баєва із Сахнів: перший здав «назад» 19,5 гектара землі, другий — 15,3 гектара, — повідомив голова Летичівської райради на Хмельниччині Григорій Сагайдак.

Володимир Баєв — по-сучасному вбраний симпатичний молодий чоловiк. Веде тверезий спосіб життя, він розсудливий батько сімейства, не з ледачих. Його хата — на пагорбі. На подвір’ї — трактор, плуг, під парканом — вантажівка, за хатою — город.

— Таки віддав, — говорить В.Баєв про 15,3 га землі, виділеної йому у 1994 році під селянське (фермерське) господарство. Згадує, скільки находився-наїздився по різних райінстанціях, аж поки добився свого. А тепер? Он вона, у долині, ділянка. В.Баєв відводить очі від отого цвинтаря втрачених ілюзій.

— Є плуг, та немає сівалки, є трактор, та немає комбайна... Виручка не повертає затрати, — розмірковує фермер, що не відбувся. — Нічого, якось і без землі проживу. Он за парканом — вантажівка. Я до Криму два-три рейси зроблю, то щось таки зароблю. Туди — з картоплею, звідти зерно привезу.

Від комерції більше зиску, ніж від рільництва. Продають усе — солярку, запчастини до сільгосптехніки, добрива, засоби захисту рослин від шкідників, бур’янів, хвороб. Збувають якнайдорожче, скуповують якнайдешевше. Ринок...

Олександр Григор’єв. Середнього віку енергійний чоловік. Колись був при посаді у колгоспі — головним інженером. «За тими часами жалю немає», — заявив категорично. Став фермером:

— Заставив у банку трактор і вантажівку, одержав кредит, купив енергоресурси, добрива. А далі, як мовиться, в кращі агротехнічні строки і на високому рівні засіяв свої 70 гектарів пшеницею, ячменем, іншими зерновими культурами. Спочатку некепсько велося. Та у 2001 і 2002 роках чи то поліття на врожай не було, чи то щось інше... Не повернув гроші, що у виробництво вклав. Тоді склалися низькі ціни на зерно. Хтось заробив на селянинові. Я дивлюсь і бачу: хто має корови зо три, здає молоко на завод, то заробляє не менше, ніж я — від землі... Бачите, корівник розібрали. Просив: дайте мені — буду платити тим, що найму сторожів, хай би охороняли до кращих часів. А що вийшло? Ні собі, ні людям. Якби й по десять гривень на день за роботу давав, то не знаю, чи хтось найнявся б. Ліпше піде до лісу — там гриби, суниці назбирає, вийде на дорогу — продасть. Того заздрість бере, що Григор’єв розкрутився, того ще якась холєра доймає. Бідних багато не тому, що людьми обділені.

Свій земельний пай селянин в оренду фермерові віддасть, та спитайте, чи я в нього візьму. На мене голова райдержадміністрації Василь Васильович Процюк образився. Візьми, каже, землю в людей і господарюй. Щоб я створив якесь орендне підприємство. Якби років сім-вісім тому, коли ще не все було розкрадено, то я, може, взявся б за цю роботу. А тепер... Лише гукни тим, що скуповують землю по сто гривень за пай, то від продавців відбою не буде. Той уже про вічне думає, бо літа до схилу покотилися, той — про чарку, а цей взагалі ні про що не думає — йому байдуже, що завтра буде.

Севастян Бойко, фермер з Кузьминець Теофіпольського району, сам живе і людям дає, державним мужам не дорікає. Хто відокремився, той шкодує. «Прийшов літній одноосібник, вибачається: візьміть назад земельку», — розповів С.Бойко останню кузьминецьку новину. За тих обставин, коли відсутня сфера обслуговування, і найзавзятіші нічого путнього не втнуть на двох чи трьох гектарах своєї землі.

Село Вишневе, що кілометрів за сім від Сахнів. Вишневому геть байдуже, хто й за скільки скупить його землю. Село вирушило у небуття. Стоять скорботні хати, де ще недавно люди дбали про продовження свого роду, жили чеканням, що настане весна — посіють, потім чекали, що посіяне зійде, потім — що дозріє... Вишневе обминули всі екологічні та техногенні катастрофи, воно сконало від гуманітарної, демографічної кризи.

А неподалік — Миколаївка. Весь списковий склад колись великої Миколаївки — 16 душ. Село вмирає. То хто ж займе його територію?

— Шукаємо інвестора, — відповів на запитання кореспондента «Дня» голова Летичівської райдержадміністрації Василь Процюк. Уже байдуже, звідки в отого омріяного та невідомого інвестора гроші, які в нього анкетні дані. Хай би тільки прийшов. Інвестував агровиробництво. Та він, «вимальований» чиєюсь уявою латифундист, чомусь не з’являється на сільських обріях.

Голова Летичівської райради Григорій Сагайдак називає два чи три приклади, де випробувані кадри господарників спокійно, без метушні і майже без втрат «трансформували колгоспи в агропідприємства нового типу на основі приватної власності на землю і майно, без нервів відпустили із земельними та майновими паями всіх, хто волів самостійно хазяйнувати». Погоджується, що доки були колгоспи, доти й трималися деякі фермери. Сподівається, що вони, успішні господарники, зможуть у перспективі взяти в оренду більше земельних паїв.

Влада змінила статистичну звітність. Те, що свого часу планували, тепер прогнозують. Третина земельних паїв, про які статистика не згадує, облогує. Про інтенсивні технології, науку ведуть мову тільки такі, як Севастян Бойко із села Кузьминці. А подібних йому у краї мало. Ще хтось посіяв за спрощеними технологіями і впевнено йде до нових втрат. Під керівництвом лукавого агроначальства, яке скомпрометувало себе морально й професійно. Бодай тим, що, руйнуючи колгоспи, зволікало з реформами. Тепер шукає крайнього. Де саме? У столиці Батьківщини. Мовляв, отой крайній усе робить для того, аби у 2005 році скупити за безцінь землю.

Відстань від Сахнів до Лознів коротка, зо два кілометри. Довкола — наче після землетрусу. Від будівель, де колись корови, свині, телята, вівці водилися гуртами, де стояла техніка, де оберігали хліб, добрива і т. ін., лише підмурки залишились. Як пояснив чоловік, що гнав кудись корову, «одержали люди майнові паї, то й розтягнули по цеглині, по шиферині, по одвірку». Це вже робили ті, чия черга прийшла. Першим у тій черзі було сільське начальство, яке мало доступ до матеріально-технічних цінностей. Раніше останні в оцій несамовитій черзі мародерів лише обурювалися і допитувалися одне в одного, куди ж зникла худоба, трактори, комбайни, інша техніка.

У Голоскові вітають реформи. Бо коли побачили, що село розкрадається начальством, зчинили скандал на весь світ. Добилися свого у стислі строки: змінилося голосківське начальство. Воно ж так, як на сівбі: як змарнував час, то пиши пропало. На руїнах колгоспів, де взяли владу тимчасові люди, яким давай усе і зразу, піднялися різні комерсанти, вибудували палаци і зробили бізнес представники місцевої влади, дехто з них у велику політику пішов.

З трибуни сесії обласної ради народний депутат України Віталій Олуйко відважно заявив, що «державна політика і влада практично знищили село, над ним поставлено мавзолей». В.Олуйко вважає: «Нині все робиться для того, щоб у 2005 році можна було за безцінь скупити у селян землю». Зала зустріла сказане оплесками, що мало не перейшли в овацію. Голос парламентарія — глас народу. Саме така думка побутує у селах, де по три-чотири роки чи й більше леміш полів не торкався.

Фермер Григор’єв не загубив надію, що збере високий урожай і до осені складуться гарні ціни на зерно. Тоді він буде мати, «чим думати» про оренду земельних паїв у своїх односельців. Він вважає, що треба було розпаювати колгоспне добро раніше, ніж його розтягнули. Та вже нічого не вдієш. Скуплять землю і Григор’єви, і послідовники незабутнього Калитки Карпенка-Карого. Вони, мабуть, знають, що земля, як і будь-який інший капітал, має властивість «тікати» до успішнішого...