Спогад про «Золоту добу»

У ХIV столітті столицею Польщі був Краків, а Варшава — лише непримітним провінційним містечком на Віслі. Ця річка мала важливе стратегічне значення для ще незміцнілої держави, що зазнавала постійного тиску німецьких феодалів, насамперед Тевтонського ордену.

Щоб протистояти рицарям- ченцям, Казимир III Великий починає будівництво фортець уздовж Вісли. Союз із Великим князівством Литовським, скріплений шлюбом Казимира III з дочкою Гедиміна Анною (Альдоною) окреслював контури майбутньої Речі Посполитої — найбільшої держави Східної Європи у ХV — ХVII ст.

Коронація Казимира III Великого відбулася 25 квітня 1333 року. Монарх послідовно боровся із відцентровими тенденціями у державі, насамперед із великими феодалами (не дарма ж його називали «хлопським крулем» — мужицьким королем); він стояв біля джерел станової монархії (у 1346 та 1347 роках відповідно для Великої Польщі у Пйонктруві та для Малої Польщі — у Вісліці прийнято Статути); грошова реформа 1337— 1346 рр. привела до стабілізації цін та зростання торгівлі. 1364 року король заснував за образом і подобою Болонського й Падуанського університетів Краківський (у майбутньому — Ягеллонський) університет.

Опора на селян та дрібних феодалів-шляхтичів, нетрадиційне вирішення демографiчного національного питання (запрошення до Польщі німецьких колоністів — цей крок «приготував» у майбутньому чимало проблем для держави, адже німці у багатьох містах становили більшість і були «п’ятою колонною» того ж Тевтонського ордена та германського імператора) — стали «фірмовим» знаком тривалого, 38-річного правління Казимира III Великого. Ще одна подія польської (отже, у найближчому майбутньому й литовської, й української, й білоруської) історії — запрошення на постійне місце проживання євреїв — пов’язана з цим королем-реформатором. Переслідувані в Німеччині, сотні тисяч євреїв знайшли свій притулок у Польщі. I якщо Казимир III Великий багато років (і — здебільшого — безуспішно) боровся з німецькою експансією на західних і північних кордонах, то він же вторував шлях польських феодалів на південний схід.

1340 року Польща в союзі з Чехією та Угорщиною починає агресію проти Галицько-Волинської держави. Довгих 9 років тривала нерівна боротьба і 1349 року після вдалої воєнної кампанії Казимир III Великий окупував Галичину та частину Волині (більшу частину Волині з Луцьком було закріплено за Литвою).

Під час цієї війни роль Казимежа (Дольни він став називатися після епідемії холери 1708 року і встановлення трьох масивних дерев’яних хрестів) зросла. Ще 1341 року Казимир самочинно заклав тут фортецю, яка стала його літньою заміською резиденцією. За легендою, король збудував замок на значній відстані від Кракова саме для своєї коханки-єврейки Есфір. Недивно, що поляки у середньовіччя в Казимежі були фактично національною меншиною.

Місто, що знаходилося у трикутнику Краків — Варшава — Люблін, було максимально придатним для ролі вузлового центру торгівлі; з початком набігів кримських татар на Галичину, Поділля та Малу Польщу наприкінці ХIV століття зростає й роль Казимежа як військової фортеці (орди степняків спустошували південно-східні воєводства Польщі, але взяти приступом могутні фортифікаційні споруди Любліна, Холма, Перемишля, Бара, Кам’янця, Казимежа не спромоглися).

На початку XVII століття Казимеж переживає будівельний бум. Над центральною площею постає ренесансний костел Iвана Баптиста та святого Варфоломія — які, безумовно, є окрасою містечка. Від цієї церкви веде бруківка до руїн замка Казимира III Великого, що стоїть на горi. Замок і фортецю зруйнували під час польсько- шведських воєн 50—60-х рр. XVII століття, що пройшли вогненним смерчем здебільшого по Мазовії, Люблінському, Краківському воєводствам та Галичині (дія роману Г. Сенкевича «Потоп» відбувається саме в ці роки).

Маленька, ніби іграшкова, площа Ринок, костел, реформатські (кальвіністські) храм і жіночий монастир (у XVI— XVII ст. у Казимежі, як і в усій Польщі та Литві протестанти мали вельми значний вплив), комори купців Пршебили та Фірштейна, витончено орнаментовані аттиками та скульптурним декором будинки «під святим Миколаєм» та «Під святим Христофором», костел святої Анни — усе це різноманіття архітектури епохи Ренесансу викликає трепетне захоплення не у одного покоління туристів. А маленьке містечко-курорт на Віслі продовжує їх радувати і зціляє не тільки хворих на серце (повітря — просто чудове), але й усіх, хто хоче доторкнутися до майже первозданної середньовічної архітектури «Золотої доби» Речі Посполитої.

Автор вдячний Посольству Республіки Польща в Києві за допомогу у підготовці публікації та надані фотоматеріали.