Леонід КРАВЧУК: «Вихід однієї людини — не проблема для сильної партії...»
Заступник голови Верховної Ради України Олександр Зінченко позавчора направив у політбюро і політраду СДПУ(О) заяву, в якій йдеться про його рішення «залишити посади першого заступника, члена політбюро і члена політради СДПУ(О)», повідомило агентство Інтерфакс-Україна. Мотивуючи свій крок, О. Зінченко повідомив у заяві: «Не поділяю позиції керівництва партії з багатьох суспільно-політичних питань і маю значні розбіжності в розумінні моральних і етичних норм життя». «Одночасно хочу вибачитися перед членами керівних органів партії і рядовими партійцями за неможливість пліч-о-пліч будувати справжню партію, впливову політичну силу і щиро дякую їм за роки спільної праці», — йдеться у заяві. Що відбувається в партії? Прокоментувати цю ситуацію «День» запропонував керівнику фракції СДПУ(О) Леоніду КРАВЧУКУ:
— Вихід однієї людини, навіть голови партії, не є проблемою для сильної партії. Я маю великий досвід роботи в КПРС, яка була, як відомо, досить централізованою за своєю структурою, але всі питання в ній вирішувались завдяки тому, що партія була і внизу. Наша партія нараховує більше 350 тисяч членів, 16 тисяч первинних організацій, має структури в усіх областях, районах, містах та в багатьох селах України. Це означає, що коли будь-яка людина, навіть член політбюро, виходить iз партії, це на ній ніяк не позначається. Коли партія лише стає на ноги, коли вона ще лише починає свою дорогу, визначає свою програму й цілі, тоді будь-яка нестандартна ситуація призводить до розколу. Так сталося на початку історії нашої партії. Наявність різних поглядів на першому етапі створення партії призвела до того, що вона поділилась. У результаті ми маємо партії Буздугана, Онопенка, утворився Соціал-демократичний союз. Просто на той час партія ще не була твердою, а коли вона м’яка — ноги провалюються. А зараз в СДПУ(О) провалитись нікому не можна, тому що є сила, яка підпирає партію знизу.
— Як би ви все ж таки прокоментували причини такого кроку пана Зінченка?
— Я, чесно кажучи, з Олександром Олексійовичем після цього не говорив. Я поважаю цю людину, знаю його давно, ще з часів комсомолу. Це людина високоінтелектуальна. Трапляється, що людина на якомусь етапі свого життя починає відчувати, тобто їй так здається, що вона в чомусь важить більше, ніж інші. І вона собі декларує право говорити від себе з позиції істини в останній інстанції. До цього треба ставитися з розумінням і ні в якому разі не треба засуджувати. Це буває з кожною людино, яка раптом потрапляє в нестандартну ситуацію. У цьому випадку — перетнулися інтереси інтелектуальні та бізнесові (телевізійний канал — це інтелектуальна структура, за якою стоїть бізнес), і Олександр Олексійович зробив свій вибір. Ситуація справді була складна. Уявіть собі, що одна людина, за якою стоять корпорації, засновники, власники телеканалу, каже: «Я буду вирішувати все, а ви повинні мене слухатися». Так не можна. Слухати треба всіх і визначати спільну точку зору. Це і в законах відповідних записано. Але коли людина думає, що вона буде вирішувати все, тому що вона начебто більше розуміє, починається трагедія і для неї, і для тієї структури, де вона знаходиться. Я шкодую, що О. Зінченко свої проблеми на ІНТЕРі зробив проблемами всієї партії. Я розумію, що він людина ще молода, емоційна, але мені б не хотілося думати, що він справді у всіх своїх телевізійних проблемах звинувачує партію. Партія — це колегіальна організація, вона все вирішує на з’їздах, політбюро, політраді, і коли одна людина вважає, що всі помиляються, окрім неї, я не думаю, що це правильна поведінка.
— У чому тоді, на вашу думку, суть ситуації на телеканалі ІНТЕР?
— Я глибоко цю проблему не вивчав. Тому можу пояснити лише схематично. Є ІНТЕР — і є його ідеологія та спрямування. І останнє, на мою думку, повинні визначати всі разом — і власники, і засновники, і керівники телеканалу. Комусь одному підпорядковувати всю ідеологію цієї телекомпанії не можна. Це не той час, коли телефонували з відділу пропаганди ЦК комсомолу і казали: «Напишіть так-то». Треба сісти разом і домовитися, як зробити краще. Мені здалося, що Олександр Олексійович, справді людина підготовлена і досвідчена, подумав, що ці характеристики дають йому право сказати, що політика ІНТЕРу має бути така, як він вважає за потрібне. З цього і почалися розходження, які, в свою чергу, перейшли зі сфери ідеологічної в матеріальну.
