Головне — підняти середній рівень
Оцінюючи стан українського суспільства, багато дослідників характеризують його як кризовий і для виходу пропонують різні варіанти розвитку економіки. Але історичний досвід показує, що жодна країна не знайшла виходу з подібної ситуації тільки за рахунок економіки. Прийти до нового суспільства, вписатися у нього, піднятися до рівня «правової необхідності» можливо тільки через розвинену систему оновленої освіти.
Розглянемо кілька аспектів сучасної системи освіти, що склалася під впливом непродуманих рішень. Для економії коштів на оплату праці вчителів скорочують кількість годин навчального часу, зменшують кількість гуртків, секцій, інших видів позакласної роботи, Економія виходить не дуже велика, зате зростає ймовірність дитячої злочинності. На боротьбу з нею, на перевиховання й інші охоронні заходи вже витрачають кошти у десятки разів більші — за деякими даними, близько 10% бюджету, що значно перевищує витрати на всю систему освіти. Принцип жорсткої прагматичності зачепив навчальні заклади, при цьому забувають, що у гуманізованому суспільстві на перше місце виходить завдання не просто підготовки фахівців, а й продуманої та ефективної системи соціалізації, введення молоді у складне і суперечливе суспільне життя — технічне за забезпеченням і гуманітарне за напрямом розвитку, прагматичне до егоїзму й ідеалізовано-утопічне до альтруїзму, життя, що приваблює своїми спокусами і пригноблює психіку несправедливістю повсякденності і страхіттями кримінальної хроніки.
Сьогодні багато хто говорить про неконтрольований вплив медіа-ринку на формування агресивних нахилів молоді. Хто і як повинен та може протистояти цьому? У тоталітарному суспільстві небажані впливи просто перекривають заборонами. А як бути у демократичному? I далi ростити свого могильника чи вибiрково користуватися методами тоталітаризму? Рішення одне — виховувати стійкість до подібних впливів. Чиє це завдання, хто цим повинен і може займатися? Батьки часто цю проблему навіть не усвідомлюють, а коли схаменуться, буває і пізно. Їм увесь час товкмачать: «За дітьми необхідно дивитися, щоб не гралися з вогнем, правильно переходили вулицю, тримати їх за руку в метро тощо» А ось про небезпеку впливу продукції відеоринку, небезпеку морального впливу вони не завжди здогадуються.
Чому ж суспільство підготовлене до розуміння небезпеки «матеріального впливу» і не усвідомлює небезпеки впливу морального і духовного? Думаю, що тут спрацьовує «ефект курця». Усі знають, що паління погіршує здоров’я, але ж це не відчувається найближчим часом, навпаки — паління навіть чимось допомагає, когось заспокоює, формує імідж, знімає стрес. Зворотний зв’язок розтягується на роки, губиться у життєвих турботах. Так і захоплення відеопродукцією, низькопробними сайтами Інтернету й іншим — дитина зайнята, не хуліганить, не приносить прикрощів. Поки що! Змінити себе, своє ставлення до оточення, тобто ментальність, значно важче, ніж світ матеріальний, і зробити це без ефективної системи освіти неможливо.
Навчальні заклади в умовах дедалі більшої економії коштів задихаються у проблемах виконання програм при скороченні годин, збільшенні наповненості класів і груп, дедалі меншій попередній підготовленості учнів, бо наше життя, телепрограми все менше пов’язані з навчальним матеріалом. Записане в Конституції положення про обов’язкову середню освіту формально виконується, а, по суті, масово-усереднений рівень освіти настільки знизився, що час говорити про нехтування ст. 53 Конституції.
Формалізованість освіти призводить до зростання конфліктності. Спроби вчителя, викладача реально оцінити ступінь інтелектуальних успіхів нерідко характеризують як прискіпливість, дріб’язковість. Тут уже час пригадати Жванецького: «Ребята, давайте снизим наши потребности, тогда всем будет хорошо и весело!» Але таке можливе у закритому суспільстві, за його відвертості подібне ставлення призведе до цілковитої залежності від інших країн, їхніх технологій, їхнього виробництва. Необхідно перейнятися свідомістю первинності освіти як основи культури, економіки, виробництва, науки і взагалі існування незалежної держави, зрозуміти, що візитною карткою країни є не рівень елітно-показної освіти, не зовнішнє благополуччя платних навчальних закладів, а рівень масової обов’язкової освіти, її місця у житті людини, її впливу на формування мислячого, самостійного громадянина.
P.S. Закінчивши ці роздуми, я зрозумів, що їх сприйматимуть як чергові лозунги, які звикли слухати багато років, не особливо напружуючись для того, щоб їх усвідомити. А тому відклав написане, повернувся до книг та в іспанського мислителя Хосе Ортега-і-Гассета знайшов такі рядки: «Схоже на те, що світ влаштовано так, щоб ним до кінця правила середня людина. Саме тому так важливо якнайвище підняти середній рівень. Великими народи роблять головним чином не їхні видатні люди, а рівень розвитку незліченних посередностей. Безперечно, що середній рівень не можна підняти за відсутності людей незвичайних, які показують приклад і спрямовують угору інерцію натовпу. Але втручання великих людей має другорядний і непрямий характер. Не вони суть історична реальність — часто буває, що геніальних особистостей у народу вистачає, а історична роль нації невелика. Це неодмінно відбувається тоді, коли маси байдужі до цих людей, не тягнуться за ними, не удосконалюються».
Думку філософа підтверджує і доля його пророцтв. Чи не про нас це написано понад сімдесят років тому і стільки ще потрібно часу, щоб перейнятися ідеями мислителя?
