Колючий, але сумирний

Iз цими дивовижними рослинами тісно пов’язана історія Мексики, герб якої сьогодні і прикрашає представник цієї родини — опунція. Як свідчить переказ, бог-заступник ацтеків Уїцилопочтлі «порадив» їм поселитися там, де вкаже орел, котрий сидить на кактусі і поїдає змію. Крім своєї глобальної ролі в формуванні ацтекської державності, окремі види кактусів відігравали і скромнішу роль: використовувалися в їжу в свіжому, сушеному і вареному вигляді, йшли на приготування сиропів, желе, легких меблів, віконних рам і дверей, а також допомагали ацтекам спілкуватися з богами. Щоправда, за свою «посередницьку місію» і постраждали: знаменитий кактус пейотль «завдяки» своїм галюциногенним якостям у деяких районах Мексики було практично знищено. Хоч постраждав не він один: зі слів столичного кактусиста Арлена Буренкова, понад двi тисячi видів цієї родини знаходяться під загрозою зникнення чи вже зникли з історичного середовища проживання. І це з огляду на «імідж» рослин невибагливих, що добре пристосовуються: деякі види в суху пору року «втягуються» під землю, а один американський агроном, наприклад, підвісив кактус на мотузці на дерево, через шість років висадив у землю, і незабаром він… зацвів. Але факт залишається фактом, і любителям цієї незвичайної рослинності протягом останніх років доводиться повертати вирощені «в неволі» кактуси до місць їхньої початкової «дислокації».

Хоч про сумне якось не хочеться, адже у столичних любителів кактусів — свято: у рамках чергової виставки кактусів і сукулентних рослин, яку відкрили в центрі садівництва «Агрус» (ст. м. «Нивки»), Київський клуб кактусарів вітали з 35-річчям. Поважний вік клубу зайвий раз свідчить: якщо захопився кактусами, то, швидше за все, на все життя. Наприклад, як свідчить сайт Київського клубу, відмовитися від свого захоплення кактусисту Магдалені Ткачук не перешкодила навіть війна: велику колекцію, зібрану за 20 років (із 1920 по 1941) за допомогою ботсадів Європи та знищену в роки Другої світової, було відновлено. Зі своєю колекцією вона розлучилася тільки тоді, коли стала не в змозі доглядати її через похилий вік.

Кажуть, що релаксація, отримувана від спостерігання за кактусами, не поступається за ефектом таким популярним її формам, як слухання шуму моря чи співу птахів. А тому і недолюблюють кактусисти зі стажем здивовані зауваження в дусі: «Якщо вже вирощувати, то що-небудь корисне». Розуміють, що викликані подібні зауваження «кризою — на жаль, не тільки в економіці»: що вже тут казати про якісь естетичні критерії… Часто не люблять і запитання про вартість, тобто не розуміють, як можуть виникнути думки продати рослину, що існує в одному екземплярі: нерідко вказана ціна (яка може дійти до 300 у. о.) — не продажна, а тільки лише оцінна.

І про міфи. Кактуси (як і ліани, хоч йдеться і не про них) не «відбирають» позитивну енергію: як будь-яка «порядна» рослина, у встановлений їм час доби вони поглинають вуглекислий газ і виробляють кисень. Кактуси справді допомагають захиститися від випромінювання комп’ютера, але для справжнього ефекту потрібно… закрити кактусами весь монітор. Кактуси, нехай і не настільки, як інші, але все ж примхливі: якщо ставитися до них, як до елемента меблів, на «віддачу», тобто цвітіння, можна не розраховувати.

Виставка кактусів триватиме до 25-го травня