Iнфляційна параноя

Японська економіка знаходиться у стані застою, переживаючи то повільне зростання, то черговий спад протягом вже більше десяти років. Все це супроводжується напруженими дебатами та непослідовною економічною політикою уряду. Єдиної думки у виборі економічної політики не існує. Дехто, наприклад, «прописує» бюджетний дефіцит, щоб стимулювати економіку; інші, згадуючи твердження адміністрації Клінтона, що саме посилення фіскального становища країни послугувало основою економічного підйому в Америці 1993 року, вимагають скорочення бюджетного дефіциту. Так само, дехто стверджує, що країні необхідна невелика доза інфляції, в той час, як центральний банк Японії продовжує відкидати навіть припущення про те, що інфляція може допомогти у вирішенні будь-якої економічної проблеми.

Спантеличення з приводу того, яке лікування прописати японській економіці, частково викликане тим фактом, що різні ліки застосовують для лікування різних проблем, тоді як відмінності між ними не були проведені як належить. Як один iз економічних радників президента Клінтона під час критичного періоду відновлення американської економіки я вважаю себе зобов’язаним указати на те, що ситуація у США на початку 90-х років була унікальною.

Зазвичай скорочення бюджетного дефіциту під час економічного спаду тільки погіршує економічну ситуацію, як це довів 70 років тому британський економіст Джон Мейнард Кейнс. Справді, завдяки МВФ ми мали достатньо можливостей спостерігати на прикладах країн Східної Азії та Латинської Америки, що відбувається, коли країна, котра переживає економічний спад, намагається балансувати бюджет.

Причина, з якої скорочення дефіциту дало бажаний результат 1993 року в США, полягає в тому, що американські банки, які мали важке фінансове становище, володіли великою кількістю облігацій довгострокової позики, вартість яких зросла внаслідок падіння довгострокових відсоткових ставок. Падіння відсоткових ставок, що підхлеснуло виробничі капіталовкладення, сталося частково завдяки довгостроковій стратегії скорочення бюджетного дефіциту.

Японія сьогодні опинилася перед проблемою дефляції, а не інфляції. Під час Великої депресії визначний американський економіст Ірвінг Фішер зайнявся дослідженням несприятливого впливу падіння цін на економіку. У спільній роботі з Брюсом Грінвальдом з Колумбійського університету ми оновили і доповнили ці теорії, враховуючи недосконалість ринків капіталу, особливо якщо вона пов’язана з асиметрією інформації.

Кейнса непокоїла нееластичність цін, тобто ситуація, за якої ціни та розміри заробітної плати залишалися на колишньому рівні в умовах надлишку пропозиції товарів або робочої сили. Колега Кейнса з Кембріджського університету А.С. Пігу виступив на підтримку загальноприйнятої теорії того часу: за достатнього падіння заробітних плат і цін споживачі, які мають гроші, зрештою, відчують себе досить багатими (враховуючи той факт, що життя стало набагато дешевше) і почнуть витрачати гроші, сприяючи відновленню економіки. На що Кейнс зауважив, що, зрештою, всі ми помремо.

Набагато серйозніша критика прозвучала з боку Фішера; навіть більше, вона краще відповідає ситуації, в якій знаходиться сьогодні Японія: в міру падіння цін, боржникам, чиї зобов’язання зафіксовані в номінальних одиницях (скажімо, в ієновому вираженні), стає дедалі важче виплачувати свої борги. У реальному вираженні — вони змушені повертати своїм кредиторам дедалі більше.

Деякі боржники виявляються не в змозі виконувати свої зобов’язання — в такому випадку проблеми боржника стають проблемами банку — в той час, як інші під тиском обставин скорочують свої витрати, посилюючи тим самим економічний спад. Зниження цін також означає, що навіть коли номінальна відсоткова ставка є дуже низькою, реальна відсоткова ставка з урахуванням дефляції може бути значно вищою, що призводить до скорочення капіталовкладень. Одним словом, падіння цін спричиняє негайне погіршення економічної ситуації.

Що можна зробити, щоб зупинити дефляцію та стимулювати економічне зростання в Японії? Припустімо, що японський уряд вирішить частково профінансувати бюджетний дефіцит за рахунок друкування грошей, а не позик. Звичайно, деякі люди та компанії, отримавши ці гроші, можуть просто притримати новенькі ієни, однак інші неодмінно вирішать витратити їх на товари та послуги, стимулюючи такими діями економіку. Так само, збільшення вкладів може лише підвищити надлишкову ліквідність деяких банків, в той час як іншим банкам може видатися привабливою ідея розширення позик, що призведе до подальшого підйому економіки.

Маючи ретельно сплановану економічну програму, можна досягти підвищення сукупного попиту до рівня, достатнього для того, щоб пожвавити економіку і повернути назад процес дефляції, проклавши таким чином шлях до економічного підйому. Підвищення цін покращить становище боржників, внаслідок чого вони зможуть збільшити свої витрати. Більша кількість боржників зможе погасити позики, що, у свою чергу, може спонукати банки позичати більше грошей. Тим часом знизиться курс ієни, що дозволить збільшити експорт, і навіть якщо не станеться істотних змін у реальному валютному курсі, враховуючи положення Японії як найбільшого світового кредитора, вартість в ієновому вираженні її закордонних вкладів зросте, надаючи додаткові економічні стимули.

Звичайно, це не може не викликати занепокоєння у тих, хто одержимий інфляційною параноєю: чи не призведе така політика до інфляційної спіралі? Жодне з проведених на сьогодні економічних досліджень не дає підстав для подібних побоювань. У країнах з низьким і помірним рівнем інфляції невелике її зростання не призводить до гіперінфляції, щоб там не казали з цього приводу представники центрального банку.

Тут необхідно зауважити, що такі побоювання мали б підстави, якби японський уряд почав друкувати гроші необдумано й нерозсудливо, як це зробили деякі країни. Однак японський уряд демонструє вражаюче високий рівень фіскальної відповідальності і міг би з абсолютною точністю визначити дефіцит, фінансування якого може бути здійснено за рахунок випуску грошей.

Як могли б вплинути такі фіскальні стимули на впевненість в японській економіці? Ніщо не підриває впевненість в економіці сильніше, ніж економічні спади; і ніщо так не підриває впевненість у здатності уряду управляти економікою, як його нездатність вирішити проблеми надмірної інфляції або тривалого застою.

Відродження японської економіки та поновлення економічного зростання у цій країні мало б гарні наслідки як для самої Японії, так і для Азії, і для всієї світової економіки. Але що ще важливіше — уроки, отримані у процесі проведення економічної політики направленого стимулювання, були б безцінним досвідом для країн, які постали перед аналогічними проблемами.