«Щоб син мною гордився»

— Дозвольте спочатку висловити щире захоплення вашою мужністю і побажати успіхів у новому поході. З моменту закінчення вашої першої подорожі світ значно змінився. Скажіть, як ви ставитеся до подій на Близькому Сході?

— Мені складно бути до кінця об’єктивним у цьому питанні. На травень — червень заплановано мою подорож човном із Нью-Йорка. Загалом я проти будь-якої війни. Але слід враховувати різні аспекти. З одного боку, загроза терору з боку Іраку. Америка просто взяла на себе брудну роботу, від якої відмовилися інші країни. З іншого боку, війна почалася без видимих причин, докази загрози так і не були представлені, було проігноровано думку ООН. Але найголовніше те, що в ході війни неминуче загинуть мирні жителі. Я — не політик і не політолог, але мені здається, що така війна може призвести до об’єднання арабського світу проти Америки, навіть тих країн, які раніше дружили з нею. А це може обернутися третьою світовою. У свій попередній похід я вилітав із Лондона 12 вересня, наступного дня після терактів у Нью-Йорку. Мені тоді здавалося, що світ готовий обрушитися. Але не було відомо, як відреагує Америка, а головне, не було конкретного противника. Сьогодні він є. Згідно з проектом я повинен стартувати через пару місяців із Нью-Йорка на Брест. Що станеться з цими містами і світом за цей час, як розвиватимуться події і до чого вони призведуть, думаю, сьогодні не знає ніхто.

— Якби вам за певну суму запропонували вивісити на своєму човні плакат: «Я за війну в Іраку» або «Я проти війни в Іраку», який із них ви б вибрали?

— Жоден. Будь-який лозунг автоматично ділить суспільство на дві половини — «за» і «проти». Свого часу я відмовився через це рекламувати політичні партії. І не тому, що мені не потрібні гроші. Так само діють океанські веслярі з Америки, Англії, інших країн. Наші походи здійснюємо не для якоїсь окремої частини людства, а для всього загалом.

— А що стосується комерційної реклами?

— На відміну від політичної, реклама комерційних структур не ділить суспільство. Для них ми всі споживачі послуг або товарів.

— Чим є ваш новий проект, як буде прокладено маршрут?

— Похід планується від Нью-Йорка до Бреста у Франції, через Атлантику із заходу на схід північним маршрутом. Маршрут складніший за попередній і трохи довший. У цьому районі дуже активне судноплавство. До того ж потрібно встигти пройти після того, як підуть айсберги, але до того, як почнеться сезон ураганів. Якщо все вдало складеться, мій перехід стане ювілейним — сотим вдалим переходом, здійсненим океанськими веслярами. Взагалі маршрут із заходу на схід долали шість човнів — три французьких, три англійських. Багато хто з веслярів загинув на цьому маршруті.

— Теодоре, дозвольте поставити вам запитання, яке ви, напевно, чуєте найчастіше: навіщо вам це потрібно?

— Тут коротко відповісти неможливо. Для мене поняття патріотизм є не порожнім звуком. Мій перший човен називався «Одеса», другий називатиметься «Україна». Я би дуже хотів, щоб і про моє місто, і про країну люди у світі дізналися якнайбільше. На території колишнього Радянського Союзу я виявився першим, хто ризикнув перепливти океан на весловому човні. І те, що це зробив саме одесит, важливо для іміджу міста і країни. Крім того, походи дають можливість на ділі перевірити себе, свої можливості. Адже сьогодні по Місяцю ходило людей більше, ніж на веслах долало Атлантику. Але, головне, — я хочу, щоб мій син міг мною гордитися. У нашому роду Рєзвих усі чоловіки дотримувалися цього принципу. Найіменитішим серед них був мій предок генерал-майор бородінської артилерії. Його портрет висить в Ермітажі. Дід був професором філології в університеті. Я відстоюю цей принцип по-своєму.

— Що найскладніше у ваших переходах?

— Пошук спонсорів. Це забирає багато часу і сил.

— Хто фінансує ваш новий проект?

— У нашому місті є прекрасна людина, директор реабілітаційного центру для дітей- інвалідів Борис Федорович Литвак. Він допомагав мені в організації першого походу, а після нього допоміг вийти на Кабінет Міністрів, познайомив із Володимиром Григоровичем Яцубою. Той дуже зацікавився проектом, узяв на себе пошук спонсорів, організаційні питання, висвітлення проекту в пресі, за що йому велика подяка.

— Ваш перший похід, можна сказати, здійснювали на честь Одеси. Другий буде на честь України. Як, на вашу думку, ставляться до нашої країни у світі сьогодні і що може змінитися в цьому ставленні після вашого походу?

— Будучи за кордоном, я пересвідчився, що прості люди про Україну майже нічого не знають. На Канарах, звідки я стартував минулого разу, збираються багато спортсменів із різних країн. Ім’я України для них почало означати щось тільки тоді, коли вони дізналися, що вона стала п’ятою країною в світі, чий представник сам пройшов Атлантику на веслах. Країна відома тоді, коли у ній є чим гордитися.