Торгова нерівність,

ООН нещодавно змінила свої прогнози щодо приросту населення. Нині приблизно 6,3 мільярда людей живуть на Землі. Якщо коефіцієнти народжуваності у відносно бідних країнах продовжуватимуть дотримуватись тенденцій, встановлених відносно багатими на сьогодні країнами, то ми недалеко від максимальної чисельності населення світу — 9—10 мільярдів, якої ми досягнемо в 2050—2100 рр.

Але після цього чисельність населення, можливо, падатиме. Грамотні, освічені жінки з великими соціальними та економічними можливостями в багатих на сьогодні країнах знизили народжуваність нижче природного рівня відтворювання населення. Проблема полягає не в тому, що такі жінки в середньому хочуть мати менше двох дітей; насправді, в середньому вони хочуть мати більше двох. Але у зв’язку з тим, що багато хто з них відкладає народження дитини доти, доки їм не виповниться більше тридцяти, фактична дітородна здатність виявляється меншою, ніж їхні бажання.

За ідеї Мальтуса (англійського економіста ХIХ століття, який передбачив майбутнє, в якому люди розмножуватимуться швидше, ніж буде зростати виробництво продовольчих продуктів, необхідних для того, щоб підтримувати їх, і, отже, вони вмиратимуть від голоду мільйонами) нам не випадає хвилюватися за максимальної чисельності населення світу — 9—10 мільярдів.

Тільки тридцять років тому люди, подібні Полу Ерлічу з Університету Стенфорда, говорили нам, що Янгол Смерті (за Мальтусом) стоїть біля порога. Вони запевняли нас, що вже неможливо зупинити голод, який уб’є сотні мільйонів на Індійському субконтиненті, і що долею людства в ХХI сторіччі будуть війни і боротьба за продовольчі продукти для того, щоб нагодувати населення нації додатковою скориночкою хліба.

Однак нині політичні розбіжності з приводу продовольства полягають не в тому, що його дуже мало, а в тому, що його дуже багато. Політики й населення країн, що розвиваються, з гіркотою скаржаться на те, що багаті промислові країни виробляють дуже багато продовольчих продуктів.

«Експорт продовольства — один із небагатьох способів для нас заробити іноземну валюту, яка потрібна нам для того, щоб купити сучасну промислову технологію», — кажуть у третьому світі. «Але ваші програми сільськогосподарських субсидій не дають нам жодної можливості встановити порівняльну перевагу у виробництві більшості сільськогосподарських продуктів. Ви кажете, що вільна торгівля необхідна для виробництва тієї продукції, яку ви експортуєте. Ви кажете, що забезпечення прав власності є критично важливим для ваших інвесторів — але чомусь ви стаєте глухими, як тільки темою розмови стають рівні умови в сільськогосподарській торгівлі...»

Вони мають слушність. Не кожна країна, що розвивається, може розбагатіти, виробляючи та експортуючи комп’ютерні мікросхеми, пластмасові іграшки або банани. Деяким необхідно експортувати сталь. Іншим доводиться експортувати меблі або текстиль. Третім потрібно експортувати цитрусові, зерно, перероблені харчові продукти тощо. І водночас не було практично жодного просування у відкритті світової торгівлі впродовж майже десятиріччя. Зважаючи на політичні групи, що входять до складу ключових виборчих округів Демократичної партії Сполучених Штатів, це не дивно. Навпаки, дивним є те, що президент Клінтон так хотів пливти проти інтересів лобістів-демократів і організувати НАФТА (Північноамериканську Асоціацію Вільної Торгівлі), а також підвищити роль СОТ.

Також дуже дивним є те, що Республіканська адміністрація Буша після 2000 р. налаштована вороже стосовно вільної торгівлі. Справді, Буш підтримав кілька основних антиліберальних ініціатив: тариф на сталь, розширення сільськогосподарських субсидій і декларацію про те, що під час переговорів щодо УВТА (Угода про вільну торгівлю на американському континенті) не може навіть розглядатися питання про вплив програм сільськогосподарських субсидій Сполучених Штатів на торгівлю.

Блокада вільної торгівлі наражає на небезпеку глобальний економічний розвиток. Передача технології третьому світу поки що неймовірно утруднена.

Якщо глобальний розвиток перебуває в небезпеці, то Мальтус має рацію. Якщо найбідніші країни залишаться бідними, рівні народжуваності в них можуть падати набагато повільніше, ніж передбачає Організація Об’єднаних Націй.

Падіння рівнів народжуваності залежить від підвищення статусу жінок, упевненості в охороні здоров’я, зростаючого процвітання та сильної соціальної підтримки, аби переконати людей у тому, що є інші, кращі індикатори успіху, ніж велика сім’я. Той факт, що більшість країн завершує демографічний перехід, не дає гарантії у тому, що це зроблять усі країни. Можливо, те, що передбачив Мальтус, знову виправдається в невеликих за розміром, але щільно населених та злиденних частинах земної кулі.

Країнам з високим і середнім прибутком у світі не слід думати, що відносно багаті можуть назавжди відгородитися від бідності та страждань найбідніших країн. Націоналізм тривалий час був переконливою причиною для політичного насильства. Ніщо, певно, так не зміцнює націоналізм і не штовхає його до насильства, як усвідомлення того, що чиюсь власну батьківщину експлуатують — підтримують бідною та безсилою — інші нації для того, щоб задовольнити їхні власні егоїстичні інтереси.

Д. Бредфорд ДеЛОНГ, професор економіки в Університеті Каліфорнії у Берклі. Колишній помічник міністра фінансів Сполучених Штатів.