ЧИ МОЖНА ПРОДОВЖИТИ ЖИТТЯ

Пам’ятаєте сплеск підвищеної уваги до жителів Тибету і високогір’я Грузії? Тоді вважалося, що їм справді вдалося розгадати головну загадку людства — таємницю довголіття. А сьогодні геронтологи тільки сміються з власної наївностi. Гірське довгожительство виявилося не більше ніж вдало розкрученою рекламною кампанією — «столітні» насправді виявлялися шістдесятирічними. І в Грузії, наприклад, дуже багато юнаків, щоб уникнути служби в армії, використовували свідоцтво про народження батьків, а в Еквадорі та Пакистані жителі у своїй більшості були неписьменними і, нарівні з поганим обліком населення, їхні вікові дані налічували безліч помилок. Словом, уже зрозуміло, що зачарованої спільноти довгожителів не існує. Доводиться миритися з тим, що більшості з нас відведено 80—85 років, і максимум, на що можна сподіватися, — це на 122 роки. Те, що з часом вдавалося істотно збільшити середню тривалість життя (у давнину лише 1% людей досягав 65-літнього віку), — не факт, що це можна робити і надалі. Зі слів заступника директора Інституту геронтології АМНУ, академіка Геннадія Бутенка, до своєї біологічної межі за тривалістю життя нас наблизили антибіотики, медичний прогрес і, зрозуміло, гігієна. Як приклад цього — африканські країни, де, зважаючи на тотальну антисанітарію і занепад охорони здоров’я, живуть у середньому 40—50 років. У довгожителів, пояснюють в інституті геронтології, просто сповільнені процеси старіння. Чому — ніхто ще напевно відповісти не наважився. Залишаються лише ті, хто зумів відповісти на це запитання сам для себе.

КОХАННЯ ЯК ЗАСІБ МАКРОПУЛОСА

Тимофію Прокоповичу Хандозі цього року виповниться 94. Але на вигляд йому можна дати не більше 65-ти — моложава хода, здоровий блиск в очах і цікавість до життя. «Знаєте, — говорить він, — таємниця довголіття — у нас самих. Ось, наприклад, нещодавно у «Великому пранні» брав участь 103-літній. Але його поважний вік зовсім не заважає йому робити по 40 присідань щодня. Генетика тут ні до чого: моя мама померла в 63 роки, батько — в 78. А я не хочу думати про смерть, просто живу — і щасливий. Можливо, все саме так, тому що моя мама народила мене на городі, збираючи капусту. Але якщо серйозно, то я думаю, що таємниця довголіття — в коханні».

Рік тому Тимофій Прокопович зі своєю нині 81-літньою дружиною Валентиною Петрівною відсвяткували «золоте» весілля. Романтика їхніх взаємин справді розчулює. «Не повірите, — ділиться Валентина Петрівна, — я півгодини на кухні — і вже нудьгую». Неодноразово її чуття дійсно рятувало життя Тимофію Прокоповичу — несподівано тягнуло до кімнати, де він тоді лежав непритомний. За їхніми розповідями, у сім’ї практично ніколи не було конфліктів, любили приймати у себе гостей, ходити до театру. «Та й сьогодні мало що змінилося — хіба що на роботу не ходимо, — говорить Валентина Петрівна. — Дивимося телевізор, обговорюємо політичні і суспільні події, іноді сперечаємося. Буває, що ситуацію може вирішити тільки похід до бібліотеки і потрібна книжка». Ще сім’я Хандог любить слухати музику, зокрема й сучасну. А молоді, на думку Валентини Петрівни, нині потрібно допомагати і приділяти підвищену увагу, адже немає нічого складнішого, ніж жити в епоху змін. Тимофій Прокопович і Валентина Петрівна люблять розповідати анекдоти, адже сміх справді продовжує життя. Хоч щирий сміх можливий тільки тоді, коли у сім’ї гармонія, говорять вони. «І в ній — наше довголіття».

ЩО ТАКЕ «ПЕНСІЙНА ХВОРОБА» ТА ЯК ІЗ НЕЮ БОРОТИСЯ

Незважаючи на те, що психологи розробили тест під назвою «Чи проживете ви до 100 років», додавши туди запитання про те, що, на їхній погляд, істотно впливає на тривалість життя (стать, вага, робота, освіта, сімейний стан, тривалість життя батьків, шкідливі звички, спорт і останнє філософське запитання: чи ви щасливі?), досі до остаточного висновку в питанні довголіття наука не прийшла. Практика показує, що жінки живуть довше, ніж чоловіки. Зумовлене це, насамперед, хромосомними відмінностями і аж ніяк не більшою активністю сильної статі або її неправильним способом життя, як вважалося раніше. У мирному суспільстві до 45-літнього віку кількість жінок і чоловіків приблизно однакова. Тоді як до 70 років на 6 жінок припадає 5 чоловіків, а до 80 і того гірше — співвідношення становить чотири до одного. Виняток із правила становлять лише ті країни, де високий відсоток смертності при родах.

Крім того, що тривалість життя українців і так не на висоті (у цьому питанні ми займаємо «почесне» 54 місце), різниця між «середніми» чоловіками і жінками становить 11 років. Це, зі слів заступника директора Інституту геронтології АМНУ Геннадія Бутенка, відрізняє нас від європейських країн і одночасно є великою проблемою. У Японії, не доживши до пенсії, помирають лише 18% чоловіків, у США — 30%, а в Україні — всі 47%. Причинами такого дисбалансу нікого не здивуєш — насамперед, це травматизм і смертність на виробництві (за даними Мінпраці, на четвертій частині вітчизняних виробництв умови не відповідають санітарним нормам, і там не приділяють належної уваги безпеці праці), а також екологічна обстановка (щорічно на голову кожного українця «звалюється» 85 кілограмів шкідливих речовин). У результаті залишаються самотні жінки, на яких, згідно з дослідженнями психологів, вдівство негативно впливає набагато сильніше, ніж на чоловіків. Сильна стать у подібних ситуаціях пристосовується простіше, що психологи пояснюють гендерними стереотипами. Таким чином, в овдовілих жінок спостерігаються великі депресії і, відповідно, зниження активності, тоді як у передчасному старінні домінуючу роль вiдiграє психологічний чинник.

У Європі середня тривалість життя становить 82 роки для жінок і 78 — для чоловіків. І це частково завдяки тому, пояснює доцент кафедри соціальної педагогіки КНУ ім. Т. Шевченка Наталія Дем’яненко, що там бабусі-дідусі складають основу клієнтури туристичних фірм. А дослідження Pew Research Center показало, що 81% американців після 51 року є користувачами Інтернету. Вони спілкуються і продовжують жити активним життям — збираються разом, виїжджають на природу, ходять у гості. Зі слів Н. Дем’яненко, десь у 65 років у всіх людей починається психосоціальна криза, що полягає в адаптації до нового віку. Найголовніше в цей момент — не залишитися «за бортом» життя. У іншому випадку прогресуватиме «пенсійна хвороба», і від неробства немолодій людині нічого не залишиться, крім як із гіперуважністю прислухатися до свого організму і фіксувати в його роботі масу неполадок. Дослідження американських учених показали, що ті, кого «пішли» на пенсію, мають нижчий рівень психологічного комфорту, ніж ті, хто зробив це за власним бажанням. На «пенсійну хворобу» найчастіше страждає сильна стать, оскільки власна незатребуваність сприймається чоловіками набагато складніше. Ліками проти «недуг», зі слів Н. Дем’яненко, може стати можливість перекваліфікації цих людей на курсах, створених при кожному виробництві або установі. Це дозволило б немолодій людині, наприклад, за бажання перейти на легшу роботу і не відчувати при цьому своєї непотрібності. Адже збільшення тривалості активного життя і є той самий золотий ключик, говорить психолог. Тільки занепокоєність проблемами майбутньої старості вже скорочує життя.

Згідно з соціологічними дослідженнями, 60% українців справді бояться старості. І схоже, для цього є підстави. Багато геронтологів вважають, що однією з причин довголіття японців (у них тривалість життя жінок становить у середньому 85 років), полягає в більш ніж позитивному ставленні суспільства до старості. А в Україні ситуацію найкраще ілюструють приклади з життя. 73-літня пенсіонерка Ірина Зарубова тепер не виходить з будинку. «Навіщо, — говорить вона, — якщо щоразу я повертаюся додому зі сльозами на очах. То до маршрутки не пустили — сказали, що пільговиків їм і так вистачає, то підліток сварливою бабою обізвав, то в магазині підкреслили, що цей одяг для молодих. Краще дома сидіти, а то з цією пенсією і так іде боротьба за виживання, а тут ще всі навколо немічність підкреслюють».

ІЗ ЖИРОМ «З’ЇДАЄМО» РОКИ?

Геронтологи пов’язують довголіття з багатьма чинниками. Зі слів Г. Бутенка, наукою доведено, що у популяціях, які мешкають на тій чи іншій території тривалий час, набагато частіше зустрічаються довгожителі. Яскравий приклад тому — Крим, Одеська область та Західна Україна: знайти 90-літніх там набагато складніше, ніж, скажімо в центральних областях. Цікавий випадок стався в одному з азербайджанських населених пунктів. Харчуючись тими ж самими продуктами і дихаючи однаковим повітрям, тубільці жили набагато довше, ніж росіяни, які туди переселилися. Таємниця, на думку Г. Бутенка, в їжі. Наприклад, представники країн Сходу, проживаючи в США, страждають на діабет набагато частіше, ніж на батьківщині, і все тому, що відмовилися від звичної для них їжі. Чому, скажімо, малайзієць може з’їсти за один раз 5 кілограмів м’яса, а для європейця це закінчиться шлунковими спазмами? Та тому, що малайзійці з покоління в покоління саме так і харчувалися. На думку Г. Бутенка, в більшості своїй новомодні дієти для довголіття швидше скорочують, ніж продовжують життя. «Ось якось довелося мені зустрітися з «дієтологом», — розповідає геронтолог, — який стверджував, що для довголіття немає нічого кращого, ніж дієта, що складається тільки лише з сирих яєць. У результаті експериментатор захворів на авітаміноз В6, оскільки виявилося, що речовини, які містяться в сирому білку, зв’язують в організмі цей вітамін. Звідси висновок: їсти потрібно те, що хочеться, оскільки звичайно таким чином організм повідомляє про свої потреби».

Водночас у сотнях лабораторій світу довели, що калорійно обмежена, але якісна дієта збільшує тривалість життя на 50—60%. Адже основна хвороба старості — атеросклероз — пов’язана не тільки з генетикою, але й із зловживанням жирними продуктами.

ГЕРОНТОЛОГИ ДОСІ НЕ ЗНАЮТЬ, ЩО ТАКЕ СТАРІСТЬ

Зрозуміло, існують ще сотні теорій довголіття. І навіть найнеймовірніші — як, наприклад, та, що розумні, інтроверти і творчі люди живуть довше. Останнє було доведене на прикладі вихованців однієї з монастирських шкіл. У 1911 році тут писали твори на вільну тему, через практично 90 років психологи знайшли ці роботи і зіставили з життєвим шляхом кожного з учнів. І виявилося, що ті, у кого в роботах було більше фантазії і креативу, прожили набагато довше за своїх менш творчих однолітків. Але водночас, про сам процес старіння науці достеменно поки нічого невідомо. Існує щонайменше три основні теорії. Перша — запрограмована теорія старіння. Над нею примусив замислитися загальний цикл смерті і переродження клітини. Дослідження підтверджують, що живі клітини, взяті з організму та поміщені у пробірку, перед тим, як померти, ділитимуться лише обмежену кількість разів. І чим старіший організм, тим менше поділів клітини. Друга теорія прямо пов’язана із зовнішніми чинниками. Згідно з нею, старіння спричинюється пошкодженням генетичного матеріалу. Це відбувається з ним щохвилини, у чому не останню роль відіграє, наприклад, та сама екологія. І нарешті, остання теорія свідчить, що в організмі нагромаджується так зване клітинне сміття — молекулярні сполуки або вільні радикали. Еліксири молодості, на думку прихильників даної теорії, повинні зупинити розмноження цих радикалів. Хоч у даному питанні знову-таки багато недоговореного. Адже відомо, що «клітинне сміття» бере участь у функціонуванні організму, й очевидно, що якщо його нейтралізувати, людина помре набагато раніше, ніж могла б. Не доведено сьогодні навіть основну гіпотезу довгожительства — генетичну. Звичайно, краще, коли батьки — довгожителі, оскільки шанси нащадків у цьому плані зростають, але водночас тільки у 40% цей зв’язок простежується.

Словом, не вдалося вченим приголомшити світ відкриттям вічної молодості, як це обіцяли зробити до середини 90-х років XX століття. 15 років тому в цьому не сумнівався 31% вчених. А сьогодні плекає надію, що це вдасться до 2010 року, лише 21%. Іншими словами, оптимізм у цьому питанні явно сходить нанівець і 61% уже впевнений, що продовжити життя взагалі нереально. Реальні й ефективні лише індивідуальні формули. Наприклад, «символ довголіття», нинi покійний Микола Амосов, вивів для себе формулу тисячі рухів. Колеги сміялися, спостерігаючи за його ранковою і вечірньою пробіжкою. Але факт залишається фактом — розум і бадьорість духу Микола Михайлович зберіг до кінця своїх днів. Його близький друг, президент НАНУ Борис Патон, ще донедавна катався на водних лижах. А отриманий при цьому перелом ноги не заважає йому щодня відвідувати басейн.

Про універсальну формулу думають хіба що генетики. Доктор біологічних наук, академік Віталій Кордюм вважає, що наука, що не стоїть на місці, все ж зможе продовжити людське життя. З часом і, звичайно, за наявності дуже великих грошей у людини з’явиться можливість повністю оновити себе «по частинах», як автомобіль — по деталях. І це, на думку В. Кордюма, дозволяє говорити про те, що людина жити вічно все-таки зможе. Ось тільки чи варто?