Люди безодні
Четвертою, завершальною парою з серії «Двійники» (Дюма — Пушкін, Гітлер — Сталін, Заболоцький — Прокоф’єв) стане «дует» Максим Горький і Джек Лондон. На диво багато у їхніх долях схожого.
Обидва вони пройшли шлях від низів до самого верху. Обидва мали в активі масу енергії, бажання ввібрати життя до останку, Ніцше з його вченням про надлюдину і соціалістичні ідеали. Але Горький внаслідок довшого життя продемонстрував «додатково», що трапляється з письменником, «який потрапив до влади».
До того ж, про ймовірність такого ходу подій він був у курсі, як ніхто інший. Ще 1916 року, відзначивши талант молодого Бабеля, який приніс до його журналу «Летопись» перші оповідання, він серйозно його повчав: «Молодой человек, а знаете ли вы, что такое стезя писателя? Сколько вокруг вас будет соблазнов и искушений. Но нужно будет перейти через мост, из которого торчат гвозди размером с...» І Олексій Максимович продемонстрував свій величезний вказівний палець... Складається враження, що Горький не послухав власної поради.
Максим Горький (Олексій Максимович Пєшков) народився 16 березня 1868 року в Нижньому Новгороді, у середовищі, як трактує словник Брокгауза й Ефрона, «цілком буржуазному». Його батько Максим Савватієвич Пєшков був керівником контори Астраханського пароплавства. У трирічному віці Альоша захворів на холеру і заразив батька, хлопчик вижив, батько — ні. Мати до сина охолола, несправедливо вважаючи дитину причиною смерті чоловіка. І віддала його на виховання дідусю і бабусі Кaширіним. (Мабуть, із цим пов’язане те, що письменник згодом узяв собі як псевдонім ім’я батька.)
Дід Василь Васильович розорився і в одинадцять років Альоша був вимушений залишити училище та вирушити «у люди», тобто навчатися ремеслу. Він побував учнем у взуттєвiй крамницi, у креслярській та іконописній майстернях. У 1884 році вирушив до Казані вступати до університету, але через бідність не зміг здобути освіту. Він поселився в нічліжці серед своїх майбутніх літературних героїв: босяків і повій. Влаштувавшись чорноробом, він почав відвідувати гуртки самоосвіти. У тому числі й марксистські. Пєшков із 1888 року здійснив чотирирічну подорож по Русі, щоб повернутися з неї вже Максимом Горьким. Маршрут: Поволжя, Дон, Крим, Кавказ, Харків, Курськ, Задонськ, Воронеж, Полтава, Миргород, Київ, Миколаїв, Одеса, Тамань, Кубань, Тифліс. Працював вантажником, залізничним сторожем, мийником посуду, батраком...
Лондон народився 1876 року. Так само як і у Горького, з батьком у нього «не склалося». Захоплення його матері Флори астрологією вилилося в захоплення професором цієї окультної області Чені. Вони прожили рік у громадянському шлюбі. Після спроби її самогубства (громадянський чоловік був проти дитини) і розголосу цього скандалу, Чені назавжди виїхав із Сан-Франциско. Вдівець Джон Лондон прийшов до Флори на спіритичний сеанс «поспілкуватися» з померлою дружиною. Замість цього знайшов нову. На момент їхньої зустрічі Флора була на восьмому місяці. Так Джек отримав вітчима, який цілком замінив йому батька (хоч рідного батька він намагався розшукати вже бувши знаменитістю). Авантюристичними намаганнями матусі та її прагненням швидкого збагачення фермерське господарство вітчима занепало. Десятирічний Джек, як і Альоша Пєшков, був вимушений заробляти: торгував газетами, був помічником у торговця льодом, потрапив на консервну фабрику з 18 — 24-годинним робочим днем.
Так само його охоплює пристрасть до подорожей. Але не до сухопутних, а до морських, що логічно в місті-порту Сан-Франциско. Проте побувши «устричним піратом» і дiставшись як матрос до берегів Японії, навесні 1894 року він починає континентальні поневіряння. Зрештою за бродяжництво Лондон потрапляє до в’язниці. Як і Горький, щоб відповісти на запитання, чому в одних багато грошей, а в інших немає зовсім, захоплюється модним соціалістичним вченням, знайомиться з «Маніфестом Компартії» Маркса й Енгельса. Що не заважає йому вирушити за золотом на Клондайк. Золота він не видобув, але оповідання про «трудові будні Півночі» приносять йому першу популярність...
У 1898 році в Петербурзі вийде перший двотомник Горького «Нариси й оповідання». Він викликав вибух! Життя народу там було у всій своїй безпощадній оголеності. Це не було інтелігентське «ходіння в народ». Це було зображення народного середовища зсередини. Між ним та його персонажами не стояло жодного бар’єра. Це були знайомі, друзі, сусіди автора. У 1899 році під овації читаючої публіки і столичного бомонду Горький переїжджає до Петербурга...
Лондон збирає плоди успіху збірки північних оповідань. Йому як людині, котра має за спиною такий послужний список, асоціація «Амерікен Прес» 1902 року запропонувала вирушити до Східного Лондона — найбіднішого і найнебезпечнішого району столиці Британії. Мета — серія репортажів.
На місці англійські соціалісти відраджували його, не розуміючи, як в обстановці гетто він має намір вижити: «Там заріжуть через півгодини». «Вони не розуміли, що це моє середовище, я звідти родом», — усміхаючись, говорив Лондон. І все ж масштаби убогості в порівнянні з рідними Штатами вразили навіть бувалого репортера. Ось уривок з його майбутньої книги «Люди безодні»: «Ми підійшли до будинку. Двері були настільки вузькими, що довелося переступити через жінку, яка, сидячи з безсоромно оголеними грудьми, годувала немовля. Ми опинилися на сходах, завалених покидьками. У цій трущобі, званій будинком, сім кімнат, у шести з них живе двадцять чоловік обох статей і різного віку. Кожна кімната площею шість-сім квадратних метрів. У них куховарять, сплять, їдять і працюють...»
Приголомшливо, що того ж 1902 року, на другій півкулі планети, Горький пише на цю тему свою найвідомішу п’єсу «На дні». Всі ми в школі вивчали її, а тому таких мешканців нічліжок як Сатін, Барон, Лука знаємо з дитинства. П’єсу ставить МХАТ. Станіславський і Немирович-Данченко чесно поставилися до отриманого матеріалу і разом з акторами робили екскурсії до нічліжок і будинків розпусти, щоб ближче познайомитися з побутом своїх персонажів.
Прем’єра відбулася з приголомшуючим успіхом! З одного боку, публіка була шокована, з другого — хто не хоче шоку? Всіх періодично відвідує бажання якнайсильніше полоскотати нерви.
У аналогічній за соціальною гостротою речі «Люди безодні» Лондон робить радикальний висновок: «Вісім мільйонів чоловік, які ніколи не їли досхочу, які не мали теплого одягу і більш-менш нормальної білизни, висувають рахунок правлячому класу за їжу, яку він пожирає, за вина, які він п’є, за розкіш, якою він себе оточив, за дорогий одяг, який він носить».
Горький у п’єсі не настільки відвертий, проте активно приєднується до реальної революційної діяльності. Він співпрацює з більшовицькою «Іскрою», що закликала до озброєного перевороту. Письменник влаштовував збори коштів і сам вносив до партійної каси пристойні суми. Зрозуміло, тут не обійшлося без жінки, що доречно пригадати напередодні 8 Березня (між іншим, глибоко революційного свята). Його громадянською дружиною була Марія Андрєєва, актриса МХАТу, марксистка і просто красуня. Саме вона настільки зблизила Горького з «товаришами» з РСДРП, що в ніч на 9 січня на квартирі у Горького переховувався Г. Гапон. Незабаром після подій 1905 року письменника арештували в Ризі, доставили до Петербурга і посадили в камеру в Петропавловській фортеці як державного злочинця.
На захист Горького виступила світова громадськість: Анатоль Франс, Огюст Роден та інші. Його випускають. Через загрозу повторного арешту в 1906 році Горький і Андрєєва емігрують до Америки. Ось, здавалося б, прекрасний шанс «двійникам» зустрітися!
Горький знайомиться з Марком Твеном і Гербертом Уеллсом. Дивно, але відомостей про те, що він «перетнувся» з Лондоном, я не знайшов. Імовірно, «моряк у сідлі» на той час борознив океан на кораблі «Снарк».
Олексій Максимович намагався фінансово «розкрутити» Штати на повалення царизму, але добився того, що налякав місцеву буржуазію. Результатом став дріб’язковий збір у 10 тисяч доларів та відмова США надати позику Росії в півмільярда доларів. (Як видно з ситуації з сучасними американськими позиками — тогочасні чиновники у Штатах були далекогляднішими.)
Через півроку Горький покинув США і поселився на острові Капрі. У 1913 році в зв’язку з 300-річчям дому Романових було оголошено амністію, і письменник повернувся до Росії. Поселившись у Петербурзі, він випускає журнал «Летопись», де друкує авторів різних напрямів: Буніна, Пришвіна, Маяковського, Єсеніна, Бабеля. Умова співпраці одна: наявність таланту. Горький багатьом письменникам-початківцям і просто потребуючим надає матеріальну допомогу.
Лондон того ж 1913-го спробував на практиці влаштувати соціалістичне суспільство. На свої чесно зароблені капіталістичною працею гроші він купує ранчо. У нього працює понад 80 чоловік. Він мріє про сільськогосподарську громаду. Так само як до Горького, до нього вишикуються черги з «прохачів грошей», у тому числі багато нероб, яких він благородно називає «бродячими філософами». Не відмовляв вiн і «братам по партії». Не зважаючи на астрономічні гонорари, борги Джека зростають швидше. При чому серед його нахлібників і робітників укорінюється думка, що він наївний дивак і гроші він отримує легко (за 16 років — 50 книг!). Апогеєм помсти з боку «споживачів» став підпал його грандіозного багатоповерхового помешкання «Дім Вовка».
Зрештою Лондон розчаровується в усьому. Він надто вірив у себе та в інших! Після підпалу він перестав вірити в інших, після хвороби — в себе. Він виходить із рядів Соціалістичної робочої партії, вважаючи її діяльність згодницькою, і помирає від передозування морфію. Якраз напередодні революції в Росії. (Стосовно того, чи була ця смерть свідомою чи випадковою, суперечки тривають. Так само як згодом буде «окутана таємницею» смерть Горького.)
Пролетарський письменник, попри весь свій соціалістичний багаж, не прийняв Великої Жовтневої і спочатку вважав її авантюрою. Він видає на-гора нариси, де описано страшні картини червоного терору. Того ж року газету «Нове життя», де були опубліковані його «Несвоєчасні думки. Нотатки про культуру», було закрито як контрреволюційну. Занадто несвоєчасні думки! Горький свариться з комісаром Пітера Зинов’євим. Той заборонив його комедію «Роботяга Словотеков», де головний негативний персонаж списано з Зинов’єва. На таких комедіях керівництву не смішно.
У 1921-му році Горький покинув Росію, жив у Німеччині і Чехословаччині. З 1924 року поселився на віллі Сорренто. У гостях у нього були російські емігранти, патрiйнi вожді, імениті іноземці й інші шанувальники таланту.
Проте в 1928 році письменник піддався на обіцянки Сталіна і повернувся на батьківщину. Стосовно нього у Генсека було розроблено серйозний план. Зустріч прижиттєвого класика було організовано на найвищому рівні!
Супертурне Союзом: Південь Росії, Україна, Кавказ, Поволжя, новобудови. Хто б устояв на його місці: цей маршрут він пройшов бродягою, а нині його зустрічали, як короля. Йому аплодували десятки тисяч! Де б він знайшов такий прийом за кордоном? Сталін підкупив його справді щирою народною любов’ю.
Горький дозволив собі повірити в соціалізм по-сталінськи. Особливо це було приємно в такому оформленні: для роботи і житла — в Москві надано особняк Рябушинського, для відпочинку — дачі в Криму, для поїздок до Італії та Криму — спецвагон.
Щоб Олексію Максимовичу не здалося мало — його рідний Нижній Новгород нарікають Горьким! Не кожному на долю випадають подібні спокуси!
І колишній «босяк» — не встояв. Заснував-таки «соціалістичний реалізм», яким потім кілька десятиріч таврували мистецтво. Письменник потрапив у лабети, про які чудово знав, але вже занадто майстерно їх поставили. І приманка у вигляді «всенародного поклоніння» була дуже смачною. Адже прихована мрія будь-якої ніцшеанської матеріалістичної «надлюдини» — самому стати богом. Святе місце пустим не буває — чому б його не зайняти самому?
Лондону «товариші» не дали цього зробити, а Горькому всі «небесні» умови створив на землі по-диявольськи підприємливий Сталін. Але за подібні послуги завжди доводиться платити. Шкода, що Олексій Максимович, коли Генсек повідомив, що його «Дівчина і Смерть» сильніша за «Фауста» Гете, — не пригадав про фінал цього світового шедевра. Будь-яка пастка має властивість закриватися.
У травні 1934 року за загадкових обставин гине його син Максим, якого за пристрасть до розкошi називали «радянським принцом».
Письменнику на батьківщині стає все незатишнiше, але за кордон під приводом його «потрібності» — не випускають. ОГПУ на чолі з Ягодою «пасло» його, як з’ясувалося пізніше, з самого приїзду.
Горький помер 18 липня 1936 року від хвороби легенів. Але незабаром його оголосили жертвою троцкістсько-бухаринської змови, і проти лікарів, які лікували письменника, був відкритий публічний судовий процес. Рiк його смертi надто пiдозрiлий. В знаменитому 37-му навряд чи Генсеку знадобився б в якостi мегафону письменник зi свiтовим iм’ям.
ВИСНОВОК
Особисто для мене твори Лондона залишаються більш «живучими». У них більше поезії, ніж «соціальної правди». Юний Джек в одному зі своїх перших оповідань так написав про північне сяйво: «Боги одягли свій вогненний одяг». А вірші в прозі Олексія Максимовича, на зразок «Буревісника», більше нагадують прокламації.
У Лондона і Горького (якого я нескінченно поважаю і не підтримую поспішних розвінчань) багато і ніцшеанства, і знання «дна», але в творах американського письменника набагато більше справжньої краси. А отже, і Справжнього Життя!
P.S. Про одну зі об’єднувальних ланок двох письменників — філософію Ніцше, а точніше про головну роботу німецького мислителя «Воля до влади», що так сильно вплинула на ХХ століття, я розповiм в подальших публікаціях.
