Технологія скриньки

Як метод агітації вкидання листівок до поштової скриньки існує в Україні з часу перших виборів із кількох кандидатів, тобто з 1989 року. За цей час технологія принесла різнi результати залежно від часу та місця застосування. Як ведеться, виграли ті, хто почав першим. Виготовлені примітивним способом, інколи написані від руки чи розмножені «під копирку» перші агітаційні листівки допомагали кандидатам. Та вже тоді проглядалось, що особиста зустріч iз кандидатом або агітаторами приносить набагато більше користі.

Вже на наступних виборах видруковані масовим накладом на високому поліграфічному рівні листівки почали дратувати адресатів: вони розуміли, що дозволити таке собі може далеко не кожен. Багатих же у нас здавна не люблять. Недарма ж лідер «Нашої України» уникає називати себе «банкіром»: спочатку був «фінансист», а сьогодні виглядає так, ніби колишній глава Нацбанку все життя працював «надією нації». В результаті «листівка у скриньку» перейшла в розряд виборчих технологій місцевого застосування. Нормальна технологія. Коли на адресу квартири, яку я тимчасово наймав, прийшов лист від кандидата в місцеві депутати, адресований людині, що вже десять років не живе за цією адресою, це не дратувало — помилка вийшла, списки виборців не поновили. Коли ж за місяць обраний депутатом кандидат листом подякував неіснуючому виборцю в моїй особі, стали виникати запитання: хто ж це так недбало працює для депутата?

На сьогодні поштова скринька викристалізувалася як спосіб масового, нецільового охоплення населення певною інформацією. Те, що більшість листівок одразу ж підуть у смітник чи на цвяшок у певному місці, нікого не зупиняє. Все одно ефективніше, ніж телебачення, радіо і газети разом узяті. Бо ніщо так не впливає на людину, як особисте(!) звернення. Навіть знаючи, що відомий політик фізично не міг підписати такої кількості звернень, виборець, який одержав таке звернення, зростає у власних очах: не полінувалися, звернулися особисто, такі люди! Не сумнівайтесь, що навіть один із сотні адресатів, який таки прочитав звернення чи хоча б підпис під ним, розповість про це друзям і знайомим, ставши безплатним агітатором. Зміст листівки практично не має значення — це є виключно іміджева реклама, де основну роль відіграють портрет і підпис. Той, кому не подобається цей кандидат, все одно не читатиме, а той, кому подобається тим більше цього не потребує.

Тут слід зазначити, що поштова скринька вже давно слугує місцем здебільшого не політичної, а споживацької реклами. Фахівці вирахували, що безплатна реклама у поштову скриньку набагато ефективніша за будь-яку іншу. Але тільки для певних груп товарів та послуг. Нікому не спаде на думку рекламувати безплатними листівками швейцарські годинники «картьє» чи автомобілі «ягуар». Саме звідси і випливає запитання щодо мети останніх за часом «листівочних навчань імені Ющенко—Тимошенко».

Швидше за все маємо справу із «пілотним проектом», який не розрахований на певний результат. Поки є час, можна випробувати технологію на чистому полі, не зайнятому іншими гравцями. Найперше — спосіб доставки. Структури Укрпошти далеко не завжди діють ефективно. Ніхто не гарантує того, що листоноша з низькою зарплатою не викине пачку додаткових листівок у перший же смітник, закинувши у скриньки заради звіту лише десяток-другий. До кожного листоноші контролера не поставиш. Комерсанти місцевого рівня це знають і використовують альтернативні способи поширення листівок у скриньки. Це теж не вихід. Але вихід буде знайдено до виборів. Подібно космічним дослідникам, результати роботи яких потім використовують у бізнесі, наші виборчі технологи також працюють не тільки на себе. Успіх чи неуспіх розкидання політичних листівок одразу ж буде врахований і використаний рекламістами.

Тепер щодо змісту. Не один раз довелося чути від необраних кандидатів про те, що у поразці винні фальшиві листівки, випущені від їхнього імені. Та що там листівки. Унас можуть навіть газети фальшиві випускати. Як казав Остап Бендер, — «за нинішнього розвитку поліграфії на Заході...» можливо все. Те, що цим методом може скористатися не тільки влада, показує практика останніх років. Кількість друкарень і мереж розповсюдження давно перевищила можливості «контролюючих органів». Теоретично «всесильна» влада може зафіксувати витік небажаної поліграфії або в результаті вибіркової перевірки, або «за сигналом». І це врешті не допоможе. Скандальні книжки Дмитра Чобота про відомих політиків вільно продаються, щоправда без великого успіху, а «книжка» колишнього майора Мельниченка з фрагментами «розшифровок» взагалі роздається безплатно. Та й влада у нас буває різна. В кожному з регіонів, залежно від ситуації, влада може заохочувати чи ні абсолютно протилежну агітацію. Якби все було так, як говорять окремі опозиціонери, якби у влади все було дійсно «схоплено», не треба було б тій владі вдаватися до провокацій.

Опозиція, принаймні наша вітчизняна, поки що не може існувати без «переслідування». Або не хоче. Що може бути легше, ніж зображати себе жертвою репресій і переслідувань? А те, що ці «жертви» безбідно існують багато років мандруючи світом, нехай широку публіку не цікавить. Остання справа – намагатись розібратися чия була провокація і кому вона вигідна. Тупо звинувачувати владу, яка «не зупиняється ні перед чим» просто нецікаво, а шукати в розповсюдженні листівок за підписом Ющенка підступний задум з боку нинішньої опозиції — подумають, що виправдовуєш владу. В цивілізованих виборах перемагають політичні сили, налаштовані на позитив. Це не є секретом ні для влади, ні для опозиції. Iз кожними новими виборами «брудні технології» стають все менш ефективними, і часто обертаються проти тих, хто їх застосовує. До речі, під час минулих президентських виборів фальшива агітація досягла розквіту. І ніяких висновків український політикум не зробив. Чи підтвердить це експеримент із «технологією скриньки»? Точну відповідь на це запитання можна знайти лише в одному місці — у власній поштовій скриньці. Побачимо, що там з’явиться нового. А бути «санітаром лісу», тобто своїх скриньок – поки що особиста справа кожного. Серед наших політиків «санітарів» бракує.