«Лівія давно попереджала свiт про небезпеку бен Ладена», —

— Які завдання ставить перед собою Лівія на посаді голови Комісії ООН з питань прав людини?

— Наша країна приділяє особливу увагу правам людини, є членом Комісії ООН. Народний Комітет Лівії 1988 року опублікував Велику Зелену декларацію прав людини в епоху мас, в якій закріплено економічні, політичні, соціальні, культурні права, що мають усі люди, незалежно від того, де вони знаходяться. Велика Джамахірія — одна з небагатьох країн, які приєдналися до всіх без винятку міжнародних документів iз питань прав людини, починаючи від Всесвітньої Декларації прав людини ООН і закінчуючи останніми документами. З огляду на це, Лівія має бажання й підстави бути головою Комісії ООН.

— Слово «Джамахірія» незрозуміле більшості жителів України. Якщо не помиляюся, його можна перекласти як «влада мас». Який реальний механізм народовладдя у вашій країні?

— Це дуже важливе питання, для повної відповіді на нього потрібно читати лекції. Джамахірія — унікальний режим. Ми не маємо інституту народних представників, наприклад, депутатів, політичних партій. У нашій країні — пряма демократія, вірніше, «масократія» — Джамахірія. Лівійський народ сам керує державою, кожний пересічний громадянин самостійно, без монарха, диктатора або президента, здійснює законодавчу, виконавчу та судову владу. Своє право влади громадяни реалізовують через народні комітети та конгреси. У Загальному Народному Конгресі близько 700 учасників. Але він не схожий на звичайні парламенти. Люди, які збираються на його засідання, приходять iз резолюціями нижчестоящих народних конгресів, таким чином передаючи думку мас. Учасники Конгресу міняються щороку.

— Лівійські спецслужби сьогодні співпрацюють iз американськими у боротьбі з тероризмом. Що змушує Лівію підтримувати антитерористичну кампанію?

— Всім відомо, що Лівія є однією з країн, які відкрито виступають проти тероризму. Ми засуджуємо тероризм у всіх його формах, але при цьому розрізняємо терористичну діяльність і визвольну, справедливу боротьбу націй. Сьогодні саме США очолюють антитерористичну коаліцію, тому наші спецслужби співпрацюють iз американськими. Наша країна надає антитерористичній коаліції всі відомі Тріполі дані про терористичні групи в усьому світі. Не секрет, що Лівія ще 1996 року звернулася до Інтерполу з листом, в якому закликала заарештувати бен Ладена. Цей лист, до речі, зареєстрований ООН. Лівія помітила небезпеку бен Ладена задовго до решти світу.

Ми проти використання ісламу — релігії миру та толерантності — як прикриття для політичної гри й міжнародного тероризму. Тому ми беремо участь у всіх акціях, спрямованих проти тероризму, що дискредитує релігію. При цьому Лівія хоче, щоб антитерористичні заходи не були спрямовані проти народів, які ведуть справедливу боротьбу.

— На які кроки готова пiти Лівія в підтримці антитерористичної кампанії? Сьогодні висловлюють припущення, що Тріполі міг би надати притулок Саддаму Хусейну. Якими будуть дії вашої країни, якщо США наполягатимуть на необхідності направити до Лівії інспекцію, аналогічну тій, яка сьогодні шукає зброю масового знищення в Іраку?

— Лівія наполягає на необхідності мирного вирішення конфлікту навколо Іраку на основі резолюції Ради Безпеки ООН. Ми вважаємо, що за щирого бажання проблему Іраку можна вирішити саме таким шляхом. Застосування сили загрожуватиме миру в регіоні та в усьому світі, у випадку війни програють всі сторони конфлікту. Днями лівійський лідер Муаммар Каддафі в інтерв’ю турецькій газеті заявив про свою впевненість, що Саддам Хусейн ніколи не залишить Ірак, а битиметься, як увесь іракський народ, до останньої краплі крові.

Ми вважаємо, що Багдад дуже добре співпрацював iз інспекцією ООН, навіть занадто добре. Інспектори побували навіть у палацах Саддама Хусейна, але досі не знайшли зброї масового знищення.

Наша країна не має зброї масового знищення і не прагне нею заволодіти. Лівія неодноразово заявляла, що готова прийняти міжнародні інспекції. Наша країна — член Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і вона готова виконати всі зобов’язання в рамках цього договору. Чутки про те, що Лівія має зброю масового знищення або хоче заволодіти нею, не відповідають дійсності. Їх поширює група людей, країн, яка проводить пропагандистську кампанію проти Лівії, щоб завоювати багатства нашої країни.

Через те, що Джамахірія підтримує революційні рухи, через своє неприйняття політики неоколоніалізму, Лівія стала об’єктом агресії деяких країн, у тому числі у квітні 1986 року її бомбили американські та британські літаки. Ми досі не знаємо, які були причини для цього жорстокого бомбардування.

— Чому Лівія вирішила вийти з Ліги арабських держав?

— Наша країна написала заяву про вихід з Ліги арабських держав (ЛАД. — Aвт. ), бо ця організація неефективна. Вона не здатна гідно зустріти кинуті арабським країнам виклики. Ліга старша за Європейський Союз. Але неможливо порівняти те, що зробили за всі ці роки європейські країни та ЛАД. Заява лівійського керівництва — поштовх Лізі, щоб вона прокинулась і почала працювати по-справжньому.

Лівія вважає, що сьогодні всі рішення Ліга приймає під впливом ззовні. ЛАД нічого не зробила для вирішення проблеми палестинського народу — центральної для всіх арабів. Також Ліга ніяк не виявила себе у кризі навколо Іраку. ЛАД нічого не зробила, щоб допомогти Лівії, коли проти нашої країни запровадили санкції. Тільки африканські країни підтримали Джамахірію. Пам’ятаю, як африканські президенти порушили санкції та приземлилися в Лівії.

— Яке значення має для вашої країни співробітництво з Україною?

— Нещодавно було зроблено важливий крок для поглиблення співробітництва між Лівією та Україною — набула чинності угода про захист та залучення інвестицій. Ми сподіваємося, що тепер відкриються двері для лівійських інвестицій в українську економіку, українських — в лівійську та спільних інвестицій у треті країни. Зараз, на жаль, лівійських інвестицій в Україні немає. Але iснує імовірність того, що цього року Лівія інвестує в Україну значну суму, зокрема в готельну галузь. Українські компанії «Нафтогаз» та «Інтербудмонтаж» нещодавно відкрили свої представництва в Лівії. Вони мають перспективи участі у видобутку нафти та газу, будівництві мостів, доріг, розвитку інфраструктури Лівії. На лівійському ринку прагнуть працювати багато інших українських компаній. Є політична воля, бажання обох країн зміцнити співробітництво в галузі інвестицій. Лівії потрібні робоча сила, науковий потенціал, українські технології. Українському ринку потрібні фінансові вливання та лівійська продукція — нафтопродукти, нафтохімія, продовольчі товари.

Нині товарообіг між нашими країнами дуже скромний, він не відповідає нашим можливостям. Платіжний баланс — на користь України, ми тільки купуємо, але нічого не продаємо вашій країні. Зміцненню співробітництва має допомогти ознайомлення наших країн одна з одною. Минулого року в Лівії відбулася успішна виставка українських компаній. Ми сподіваємося, що у вересні цього року організуємо виставку у відповідь лівійських товарів в Україні.

— Чи має мiсце військово- технічне співробітництво між нашими країнами і чи зацікавлена в ньому Лівія?

— Лівія пишається тим, що колись була близьким партнером СРСР, в тому числі й України, яка входила до його складу, у нас традиційні партнерські відносини. Співробітництво охоплювало всі сфери, в тому числі й військово- технічну. Нині Лівія зосереджує своє співробітництво з Україною в тих галузях, які служать інтересам обох країн. Зараз для нас найголовніше — цивільна сфера. Лівія — країна, що розвивається, не відстала, але така, що розвивається. Їй потрібно розвивати економіку, піднімати виробництво. Наші стратегічні плани — компенсувати час, втрачений за сім років блокади. Тому зараз військово-технічне співробітництво цікавить нас в останню чергу.

— Яка роль жінок у сучасному лівійському суспільстві?

— В Лівії жінки мають більше прав, ніж в будь-якій іншій країні світу. Іслам, як ви знаєте, визначає значні права жінок. У Корані немає різниці між жінками та чоловіками. Наше законодавство, в тому числі Зелена декларація та спеціальний документ про права жінок 1996 року, спирається на Коран і Шаріат, тому в ньому чітко записано, що жінки й чоловіки мають рівні політичні, економічні, соціальні, культурні права. При цьому ніхто не примушує жінок виконувати чоловічу роботу. Ми поважаємо жіночну природу.

Сьогодні в наших навчальних закладах, в тому числі університетах, серед студентiв відсоток жінок більший, ніж чоловіків. Лівійські жінки вчаться і за кордоном. Жінки в Лівії працюють лікарями, вчителями, інженерами, адвокатами, поліцейськими, слідчими. Є жінки — директори, дипломати, міністри, є навіть військові льотчики. Серед охоронців Муаммара Каддафі також є жінки. Лівійським жінкам заздрять жінки інших арабських країн.

Громадянки Лівії, як і чоловіки, військовозобов’язані, але термін служби — півтора-два роки — вони виконують адміністративну, цивільну службу, працюють вчителями, друкарками, медсестрами. Є спеціальні військові факультети для жінок, але навчання на них тільки добровільне.

— Багато хто в Україні дивується, чому Муаммар Каддафі досі має звання полковника. У будь-якій іншій країні він давно був би вже маршалом, генералісимусом.

— Це запитання часто ставлять самому Муаммару Каддафі. Каддафі увійшов в історію, і йому байдуже, яке в нього буде військове звання. Коли Лідер очолив революцію 1969 року, він був капітаном. Потім, за вислугою років, отримав полковника. Каддафі сам наполягає на тому, щоб за ним залишилося саме це звання, по-моєму, воно йому подобається. Якщо оцінювати заслуги Каддафі перед лівійським народом, йому буде мало навіть генералісимуса. Каддафі звiльнив лівійський народ від монархічного режиму, вигнав іноземних військових і закрив їхні бази, націоналізував промисловість, проголосив Джамахірію — владу мас, багато зробив для захисту прав людини. 2 березня 1977 року він залишив владу народу — єдиний правитель у світі, який зважився на такий крок. Сьогодні Муаммар Каддафі — просто Лідер, натхненник народу на самоврядування, вихователь, організатор.