Фатальна «помилка» в розрахунках

30 грудня 1922 року делегати I з’їзду рад СРСР, що представляли чотири формально незалежні на той час радянські республіки: Російську, Білоруську, Закавказьку та Українську, ухвалили рішення про створення єдиної держави, подібної якої, за словами Голови ЦВК РРФСР Михайла Калініна, ще не знав світ — Радянського Союзу. Це справді було унікальне державне утворення. Подальша доля країни багато в чому визначалася доволі драматичними колізіями, що супроводжували його появу на світ, і, головне, фундаментальною «помилкою» в розрахунках, допущеною при закладанні фундаменту цієї державної будівлі.

Питання про утворення СРСР постало перед більшовицькою владою вже невдовзі після завершення громадянської війни. Питання це, по суті, формулювалося так: з погляду радянських керівників, військово-політичний союз республік треба було перетворити на нову союзну державу. Але ж якою саме ця держава мала бути? І тут серед московських лідерів не було єдності. Централiстське крило РКП(б) на чолі з Йосипом Сталіним (саме він, щойно обраний Генсеком, очолив відповідну комісію ЦК) висунуло такий проект Союзного договору, згідно з яким усі існуючі союзні республіки включалися до складу Російської Федерації, отримуючи лише право національно-культурної автономії.

Ленін, на той час вже тяжко хворий, наполіг, проте, на дещо іншій концепції побудови Союзу: всі республіки, в тому числі і Росія, є юридично рівними і на паритетних засадах утворюють нову державну структуру. Леніна та його прихильників відштовхувало неприховане прагнення сталінців відродити старий, в «бозі почилий» імперський центр – вже під червоними прапорами. Натомість вождь більшовиків заявив дослівно таке: «Великоруському шовінізмові оголошую війну не на життя, а на смерть!». І він домігся того, щоб в основу Союзного договору 30 грудня 1922 року були покладені саме його пропозиції про рівність республік (звісно, формальну, але і це, як ми побачимо, теж вiдіграло величезну роль!). Головним наслідком стало те, що в першій Союзній конституції 1924 року були закріплені доленосні (міна уповільненої дії) положення про те, що кожна республіка є суверенною радянською державою і кожна з них зберігає за собою право вільного виходу з Союзу.

Дуже цікавим є такий факт. У 1923 році український радянський уряд (в особі його глави Християна Раковського, наркомів юстиції Миколи Скрипника, освіти Григорiя Гринька) подав свої пропозиції щодо доробки Союзного договору для врахування в майбутній Конституції СРСР. Ці пропозиції передбачали, зокрема, заміну слів «республіки об’єднуються в одну союзну державу» на такі слова: «утворюють Союз Радянських Соціалістичних Республік». За українським проектом Союзного договору пропонувалося залишити лише три союзні наркомати (військових і морських справ, шляхів сполучення, пошт і телеграфів), віднісши решту питань до відання республік.

Досить зважені і помірковані пропозиції українського уряду в Москві враховані не були. Але ще важливішим було інше: в новоутвореному Союзі все відчутніше переважали імперські (а в міру краху ілюзій про перемогу світової революції — і великорусько-шовіністичні) тенденції. Саме в цьому контексті слід би розглядати і відомі слова Сталіна про те, що «російський народ є найбільш видатним з усіх народів Радянського Союзу», і рядки з гімну СРСР «Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки великая Русь...»

Але ж подібна супердержава могла існувати лише доти, допоки існувала її єдина політико-організаційна опора — КПРС, що розглядала всі республіканські компартії виключно як свої «бойові загони». Як тільки відійшла в історію монополія КПРС на владу, республіки негайно скористалися своїм законним правом на вихід iз Союзу – і ніякої випадковості тут, безперечно, немає. Зауважимо, що до цього руху приєдналась, а в деяких республіках, певною мірою і в Україні, навіть очолила його республіканська партійно-радянська і господарська номенклатура... Читач сам оцінить ту роль, яку відіграв цей факт у подальшій нашій історії.

Отже, при побудові майбутнього Союзу була допущена одна фундаментальна, точніше — фатальна «помилка» – «забули», що необмежена, тоталітарна влада однієї партії може тримати страхом, силою, ідейним наркозом громадян республік у єдиній державі, але потім руйнується вщент під впливом національного визвольного руху народів. Сподіваємось, що цей історично підтверджений факт визнає з часом (подекуди вже визнає!) і та частина нашого суспільства, яка й досі з щирою тугою згадує «Союз нерушимый»...