Девальвація

Проти звільнення Володимира Стельмаха дружно виступила опозиція, виявивши завидну солідарність — на користь звільнення глави НБУ з боку опозиційних фракцій не подали жодного голосу. Основний офіційний аргумент — відсутність причин для відставки. Під час розгляду питання в залі парламенту депутати з СПУ та «Нашої України» засумнівалися у тому факті, що керівник Національного банку сам попросився у відставку, про що напередодні стверджував спікер Володимир Литвин. Володимиру Стельмаху довелося вийти на трибуну і пояснити свою позицію. З його слів, заяви про відставку з власного бажання він справді не писав. Проте у глави НБУ відбулася розмова з Президентом, під час якої сторони досягли згоди. Водночас голова Нацбанку тонко дав зрозуміти, що ініціатива його відставки виходить аж ніяк не від нього самого. «Я пересвідчився, що питання не в особистості, а в політичній консолідації. Як громадянин я не хотів би бути каталізатором розладу». Відповідаючи на запитання депутатів, Володимир Стельмах закликав голосувати «як вам совість підказує», при цьому додавши, що він без роботи не залишиться.

Натяк виявився зрозумілим, і «добровільну» жертву Стельмаха не прийняли. Причому не тільки опозиція, а й частина більшості. У цьому, власне, і проблема. Адже повноцінній більшості, як резонно зауважують представники меншості, не потрібна допомога у прийнятті рішень. Причини того, чому більшість дала недоброзичливцям зайвий раз засумніватися у своєму існуванні, непогано проглядаються у результатах голосування пофракційно.

Не брали участь у голосуванні 7 із 22 представників групи «Демократичні ініціативи», 1 із 20 депутатів групи «Європейський вибір», 6 із 16 депутатів фракції НДП, 4 з 17 депутатів фракції АПУ і 7 позафракційних парламентаріїв. Два депутати з більшості — Сергій Шевчук із НДП та Віктор Веретенников із фракції «ПППУ та Трудова Україна» — утрималися. Тобто «завалили» питання, по суті, дві «більшовицькі» фракції — «Демократичні ініціативи» та НДП. Нескладно пригадати, що саме ці дві фракції дуже розраховували на пост першого віце- прем’єр-міністра, який отримав представник іншої політичної групи. Повірити у те, що все це ніяк між собою не пов’язане, важкувато. При цьому в позиціях двох «недисциплінованих» фракцій спостерігається нюанс. Якщо позиція НДП нагадує класичну позу ображених — лідер фракції Валерій Пустовойтенко днем раніше не приховував свого розчарування результатами міністерського «тендера», то в діях «харківського лобі» явно присутній елемент розрахунку. «Демініціативи», які з не меншою, ніж «ендепісти», завзятістю прагнули до крісла першого віце-прем’єра, невдоволення головою уряду не висловлювали й обділеними себе не називали. Більш того, лідер «Демократичних ініціатив» Степан Гавриш у середу сказав кореспонденту «Дня», що їхня група «дуже задоволена перебігом переговорів стосовно розподілу посад загалом». Можливо, їхній настрій піднімали перспективи отримати парламентський бюджетний комітет, до чого група «Демократичні ініціативи», як відомо, рішуче і безкомпромісно прагне з самого початку переговорів з переділу комітетських портфелів. Зі слів лідера фракції СДПУ(О) Леоніда Кравчука, на сьогодні більшості залишилося вирішити лише саме це одне питання, — хто отримає бюджетний комітет. Претендують на нього дві депутатські групи — «Демократичні ініціативи» і «Народний вибір».

Таким чином, парламентська більшість продемонструвала свою залежність від конкретних посад для своїх конкретних представників.

Можна з великою часткою ймовірності передбачити, що найближчим часом, а саме після завершення італійського візиту Президента, порядок і дисципліна у лавах більшості, а, точніше, — серед ображеної її частини, відновляться. У результаті Володимир Семенович, щоб не бути «каталізатором неузгодженості» і навпаки — консолідувати все-таки більшість, залишить Нацбанк (а, можливо, й ні, оскільки стане головою його ради), а Сергія Леонідовича, як і планувалося, оберуть главою НБУ.

Що буде далі у фінансовій сфері?

Лідер «Трудової України», як і обіцяв напередодні, вийде з партії і, «якщо треба», продасть належні йому банківські установи й більше не буде «цим займатися». Цілком імовірно, що після цього він, знов-таки, як людина слова, не стане проводити в Нацбанку «кадрову революцію» й обмежиться тільки кількома новими призначеннями.

Зрозуміло, що за великим рахунком це зовсім не те, що насамперед цікавить громадян країни. Але на їхні гострі запитання, головним із яких, природно, є прогноз щодо інфляції, він також поспішив відповісти. «На пряму емісію (випуск не пов’язаних товарною масою грошей і є найчастіше причиною інфляції. — Авт. ) я не погоджуся. Якщо будуть інші конструктивні підходи, що проходять через комерційні банки або ще яким-небудь іншим способом, якщо цього не буде і буде гарантія, що це не вплине на стабільність гривні, то тоді можна розглядати ці питання», — зазначив С. Тігіпко, коментуючи, зокрема, припущення про можливості участі Нацбанку в купівлі 10-літніх облігацій (на суму 3,5 млрд. грн.) дочірнього підприємства НАК «Нафтогаз України» «Газ України» (що іноді ще помилково називають Торговим домом).

Проте цю злегка плутану відповідь зможуть гідно оцінити тільки дуже просунуті в фінансову сферу люди. Але й їхні думки щодо перспектив перекваліфікації комерційного банкіра на діяча національного масштабу, якого можна вважати гарантом гривні та її фінансової стабільності, дуже сильно різняться.

«Ми вже мали одного голову Нацбанку, — зазначає на ForUmі експерт Центру соціально-економічних досліджень «CASE-Ukraine» Володимир Дубровський, який походив із комерційного банку (Віктор Ющенко. —

Авт. ). Я не скажу, що він був поганим головою НБУ, але що відбувалося з цим комерційним банком («Україна». — Авт. ) — всім відомо. Просто цьому банку було дозволено набагато більше, ніж іншим. Думаю, сьогодні банку, з яким пов’язаний Тігіпко, також дозволено більше. А якщо банку дуже багато дозволено, то це порушує його стійкість. Після Тігіпка прийде наступник і все це розкриється...»

На думку аналітика Центру розвитку українського законодавства Олега Сидорця, у Сергія Тігіпка є свої позитивні та негативні сторони. Серед негативних сторін аналітик називає можливий «конфлікт інтересів», пов’язаний із тим, що людина, яка володіє комерційним банком, буде стояти на чолі інституту, що здійснює нагляд над банками. Якщо Тігіпку вдасться реалізувати свої позитивні сторони і завуалювати негативні, то це буде одне майбутнє НБУ, а якщо ні — то цілком інше.

На думку керівника економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова Володимира Сиденка, з урахуванням проблем уряду і в частині виконання бюджету, і в частині погашення боргів у 2003 році, слід чекати того, що уряд намагатиметься перенести частину цієї відповідальності на Нацбанк, і це може призвести до ослаблення стабільності гривні. А можливо, навіть з’являться передумови для її девальвації. Тут дуже багато залежатиме від того, наскільки зважену політику проводитиме нове керівництво Нацбанку. Запропонований на цю посаду Тігіпко є також досвідченим банкіром, і не думаю, що він візьме на себе політику однозначного підкорення побажанням уряду, зазначає Сиденко.

Як вважає політолог, директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв, шанси Тігіпка як репрезентанта «дніпропетровської» групи не тільки як кандидата у президенти, а й як кандидата у наступники протягом останнього часу різко знизилися. На тлі «боротьби титанів» фігура Тігіпка зменшувалася в масштабі, тому в останній момент розиграш посту голови Нацбанку виявився, швидше за все, рятівною соломинкою для Тігіпка, ніж трампліном. Сьогодні варіант висунення Сергія Леонідовича на пост голови Нацбанку — це, швидше за все, збереження обличчя лідера «Трудової України».

Разом із тим експерт зазначає, що група політиків, які пов’язані з іменем Тігіпка в банківському секторі, давно позиціонуються як прихильники м’якої фінансової політики. Це нині надто вигідно і цікаво для уряду, який шукає шляхи порятунку бюджету і вирішення боргової проблеми. З цього погляду питання емісії, нових схем кредитування вже давно розглядається як панацея. З призначенням Тігіпка, на думку Єрмолаєва, можливі як негативні, так і позитивні моменти. Підтвердженням цьому може бути і заява не останнього експерта у сфері завдань майбутнього керівництва Нацбанку екс-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха, чия партія промисловців і підприємців перебуває в одній фракції з «трудовиками» Тігіпка. На думку Кінаха, нове керівництво Нацбанку повинно наблизитися до реальної економіки. Цю заяву можна сприйняти не тільки як напуття Тігіпку, але й нинішньому, ще більш пов’язаному з реальною економікою, уряду в його взаєминах із центробанком країни. Словом, експортери, які прийшли до влади у країні, можуть бути спокійні. А всіх інших громадян поки що просять не хвилюватися: фінансовий ринок може бути лібералізований, можливо, навіть ціною невеликої девальвації гривні.