Потрійний ювілей «Арсеналу»

Стало ще раз очевидно, що Козлов — чудовий музикант і керівник колективу, який уміє залучити до себе здатну талановиту молодь. Крім того, він і сам ще непогано грає на своїй «альтушці», яскраво, напористо, цікаво, хоч справжнього великого соло вже не виконує. У концерті, що вiдбувся минулої весни у залі Київської консерваторії (НМАУ ім. П. Чайковського), арсенальці виступали у тому ж складі. Нині дуже вдало посиленому чудовим і талановитим скрипалем Феліксом Лахуті. Він став справжньою окрасою концерту, відкриттям для широкої київської публіки — невисокий, міцної будови, «квадратний», з короткими руками і пальцями, зовні не збiгається з поширеним уявленням про зовнішність скрипаля. З перших нот підкорив зал своїм оксамитовим глибоким звуком, відмінною блискучою технікою, ідеальною інтонацією, а головне — винахідливим імпровізаційним мисленням, яскравістю. Приємно і цікаво було знову почути виразного й емоційного джазового вокаліста Валерія Каримова, що знов порадував всіх не тільки своїм голосом, динамічністю виконання, але й акторською майстерністю. Адже він співає не тільки відомі теми і пісні, але й арії з опери «Jesus Christ Superstar», що вимагає майстерності проникнення в образи своїх героїв — Понтія Пілата, Іуди. Чудово імпровізує, уміло користуючись виразністю свого сильного і гнучкого голосу. Козлов і Лахуті також на концерті імпровізували голосом, чим дуже порадували слухачів, особливо Фелікс, імпровізації якого дуже винахідливі, в дусі Ела Джерроу. До речі, слухачі відгукувалися на «посилання» зі сцени, хоч «пробити», «завести» зал Палацу «Україна» непросто.

Музиканти «Арсеналу» молоді, але, незважаючи на вік, прекрасно грають. Блискуче «вишиває» свої віртуозні імпровізації симпатичний інтелігентний клавішник Дмитро Ілугдін. Захоплюють партії басиста Євгена Шарикова, який притискує лади лівою рукою в чорній шкіряній рукавичці, високого, нiби витягнутого на зразок довгого грифа його інструмента, який грає і щипком, і «slap’ом» (ляпанцем) відкритої правої руки. Добре вписується в ансамблеве звучання і цікаво виконує соло барабанщик Юрій Семенов.

Стиль концерту — еклектика. І хоч Олексій Козлов перед початком чергового номера обіцяв «постмодерністську композицію в дусі сучасної джазової свободи», музика була досить простою, заявленого ф’южна майже не було, а був комерційний, доступний джаз-рок. Емоційного драйву було небагато. Ніхто не каже, що це погано, це просто не зовсім те, чого чекала частина «просуненої» джазової публіки.