ЗАПИТАННЯ «Дня»

Найближчими днями відбудеться засідання Ради національної безпеки і оборони України, яке вирішуватиме питання: чи погоджуватися Києву на запронований НАТО рівень проведення зустрічі Комісії НАТО—Україна під час саміту Альянсу в Празі. Як відомо, Північноатлантична Рада ухвалила рішення провести це засідання на рівні міністрів закордонних справ. Пропоноване з боку НАТО зниження рівня зустрічі при збереженнi її наповнення викликало низку коментарів і українського керівництва, і експертів, і преси, в яких звучали, траплялося, й протилежні за змістом висновки: від — «їхати треба» до «навіщо тоді проводити зустріч?»

Ціною участі України, як випливає з висновків прихильників ідеї євроатлантичної інтеграції України, було б подальше наближення країни до Альянсу з метою перспективного приєднання України. Документи, які планувалося підписати в Празі на засіданні Комісії, передбачають стратегічний план дій Україна—НАТО, де б йшлося про підготовку й зоопочаткування так званого інтенсифікованого діалогу і ціловий план конкретних заходів. При цьому ніхто й ніколи не піддавав сумніву, що шлях України до НАТО буде важким, через цілу низку непопулярних реформ, зокрема — військову й загальнополітичну. Але результат — повноправна участь у обговоренні й забезпеченні євроатлантичної безпеки, можливості нового технологічного розвитку, нові політичні можливості, нова суть діалогу із Заходом — міг би бути гідним цих зусиль.

Натомість ціна неучасті української делегації в засіданні Комісії може бути надто високою. Цим самим можна поставити під сумнів все, що проголошувалося 23 травня (рішення РНБОУ про рух в напрямку приєднання до НАТО) і після цієї дати. Неучасть української делегації може відкинути сам рівень відносин Україна—НАТО далеко назад, на стадію, коли ще навіть не починалася розмова про особливе партнерство.

Ніхто не робив секрету з того, що рішення про зниження рівня зустрічі НАТО—Україна приймалося під впливом «кольчужного» скандалу. Тож Вашингтону і Брюсселю можна дорікати, що зв’язок виглядає, м’яко кажучи, натягнутим. Але між тим було б варто пам’ятати, що ображена Україна матиме ще менше можливостей впливу на ситуацію, ніж зараз. І що йдеться все ж таки передусім про перспективи країни, які в разі перемоги емоцій можуть сильно постраждати. Думка експертів «Дня» і депутатів Верховної Ради з цього приводу:

Олександр ЗАДОРОЖНІЙ, постійний представник Президента в парламенті:

— Питання про неучасть України в Празькому саміті не стоїть. Україна не відмовляється брати участь у саміті. Питання стосується участі Президента. Президента на саміт не запрошено, оскільки американською стороною пред’явлено обвинувачення Україні з приводу можливого продажу «Кольчуг». Як відомо, рада НАТО ухвалила рішення не запрошувати Президента України, а провести зустріч у форматі міністрів закордонних справ. Рішення України остаточно не визначене. Вчора (позавчора. — Авт. ) на засіданні РНБОУ це питання не обговорювалося і, швидше усього, воно буде обговорюватися в четвер. Тоді і буде визначено лінію поведінки та позицію України. Ми вважаємо всі обвинувачення безпідставними, однаково і як згадане рішення НАТО. Але на Празький саміт їдуть тільки запрошені. Стратегічний курс нашої держави визначений. І він залишиться незмінним, незалежно від політичних баталій. Думаю, що рішення не брати участь на рівні міністрів закордонних справ було б емоційним. І, як і будь-яке емоційне рішення, мало б емоційні наслідки. Так чи інакше, на рівні законодавчих актів стратегічний курс визначено і не думаю, що Рада безпеки прийме рішення не брати участі в саміті.

Александер РАР, директор програм із Росії та СНД, Німецьке товариство зовнішньої політики (Берлін):

— Саме в цей момент Україна сподівалася на «великий стрибок» на Захід на Празькому саміті НАТО, а можливо, через якийсь час, і «другою ногою» вступити в НАТО. Тепер же вона ризикує залишитися у прихожій. Неучасть України в Празькому саміті НАТО означала б її відхід у подальшу самоізоляцію, у віддалення від Європи, від Заходу. Грав у ображеного в цьому випадку не може призвести ні до чого хорошого, а тільки до втрати можливості, зокрема, підключитися до роботи «двадцятки» НАТО-Росія.

Україна, можливо, не обов’язково в особі Президента, повинна бути представленою на саміті НАТО в Празі. Хоч би для того, щоб зберегти можливості для подальших переговорів, які могли б привести до її вступу в НАТО. Наприклад, як, мабуть, сподіваються американці, після зміни українського керівництва.

Адже розчарування Кучмою триває з часів «касетного скандалу», і з тих пір воно не втихає, і нові «докази», певно, походять саме звідти.

І чим більше Україна буде сваритися зі Сполученими Штатами, тим ближче вона буде до ізоляції, і тим далі від НАТО. Україна повинна рано чи пізно вступити до НАТО, у цьому сумнівів немає, і про це слід було б заявити зараз, у Празі.

Найгірше було б, якби внаслідок політики Києва Україну зараз запрягли в одну упряжку з Білоруссю, якби газети почали писати про Кучму так, як вони пишуть про Лукашенка. Це було б просто вбивчо.

Борис АНДРЕСЮК , заступник голови комітету ВР з питань національної безпеки й оборони, фракція СДПУ(О):

— Вчора (позавчора. — Авт. ) на засіданні РНБОУ Президент ставив це питання. Було прийнято рішення остаточно визначитися колегіально, на вищому рівні. Президент звернувся до всіх політичних сил, на чергове засідання (яке відбудеться на цьому тижні) було запрошено голів профільних парламентських комітетів, дипломатів, МЗС тощо. Впевнений, що рішення буде колегіальним і на користь України, з урахуванням наших національних інтересів. Найголовніше — щоб воно було на користь, а не спричинило додаткових негативних наслідків.

Олександр СУШКО , Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України:

— Маніпуляції навколо участі-неучасті в засіданні Комісії Україна—НАТО свідчать про те, що наміри щодо євроатлантичної інтеграції є щирими лише для частини українського політбомонду. Чи має ця частина реальний вплив, стане відомо після рішення РНБО з цього приводу. Якщо буде прийняте рішення про неучасть, можна буде з великою часткою ймовірності припустити, що рішення РНБО від 23 травня щодо інтеграції в НАТО приймалось з метою випередити і частково нейтралізувати «кольчужний скандал», адже відповідний аудіозапис був оприлюднений за кілька місяців до того. Ідея не спрацювала, і тепер можна буде відкласти її на невизначений термін. Можлива неучасть України у Празькому саміті НАТО зніме з порядку денного узгоджений на «99 відсотків» План Дій і відсуне Україну у найдальшу периферію європейської політики. Ситуація ускладнюється тим, що дистанціювання від Заходу відповідає політичній стратегії тих в Україні, хто розраховує на адміністративно-силовий сценарій передачі влади у 2004 році.

Отже, рішення РНБО щодо участі в Празькому саміті НАТО має дати відповідь на питання, чи є в Україні зародки політично відповідального елітного прошарку, який керується насамперед стратегічними загальнонаціональними інтересами, а не ситуативними емоціями та образами.

Роман ЗВАРИЧ , фракція «Наша Україна»:

— У випадку, якщо Україна відмовиться від участі в празькому саміті, ми, по-перше, будемо змушені чекати до наступного саміту для того, щоб підписати програму, яку будь-яка країна, що вступає до НАТО, повинна заздалегідь виконати. По-друге, наша неучасть загострить вже явний конфлікт між Києвом і Вашингтоном. По- третє, це буде значний удар по репутації країни. По-четверте, НАТО ще остаточно не вирішило, яка має бути архітектура безпеки. Зараз дискусії на цю тему в самому розпалі, і на рівні подібного саміту виносяться остаточні ухвали. Перед нами стоїть питання: бути чи не бути суб’єктом створення нової архітектури? Якщо підсумувати все вищесказане, відповідь однозначна: їхати на саміт необхідно.