Перший європейський конституціоналіст
Аеропорт «Орлі» в Парижі всьому світові відомий як «повітряні ворота» Франції. А чи багато українців знають, що названо це колишнє передмістя столиці на честь Григора Орлика (1702–1759), українського політичного діяча й одночасно видатного французького дипломата, генерал–поручика, польного маршала і графа Франції? Так, саме там син гетьмана України Пилипа Орлика побудував величний палац. Будучи гідним нащадком свого батька, він продовжував його справу: створював широку коаліцію для боротьби з агресивною політикою Російської імперії. Його планам перешкодила Семирічна війна, під час якої Григор Орлик від тяжких ран загинув після відомої битви під Бергеном у 1759 році...
21 жовтня (за новим стилем) виповнюється 330 років від дня народження батька Григора Орлика — Пилипа Орлика (1672 — 1742) .
Гетьман України в еміграції впродовж 33 років, видатний дипломат і публіцист, насамперед відомий як автор першої української конституції, що увійшла в історію під назвою «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького між ясновельможним гетьманом паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким.., року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах».
У пантеоні українських гетьманів Пилип Орлик посідає значною мірою особливе місце. Ще б пак, довгі роки гетьман на еміграції (в Туреччині, Швеції, Франції, Німеччині) послідовно боровся за незалежність України, роздертої Російською імперією, Туреччиною та Річчю Посполитою. Справою його життя стало намагання організувати широку антимосковську коаліцію: при дворах європейських можновладців у Парижі, Лондоні, Стамбулі, Стокгольмі П.Орлик був відомий завдяки пристрасній позиції захисника українських інтересів. Втім, його надії не справдилися — як виявилося, марно було чекати допомоги в боротьбі з потужною імперією Романових, надто після тріумфу Петра I у Північній війні (1700 — 1721). Україна (вся подальша історія її промовисто підтверджує наступну тезу) так і не змогла отримати статус хоча б пішака у шаховій партії під назвою «Європейська історія Нового часу».
Народився майбутній гетьман 11 жовтня 1673 року на Віленщині (Литва). Батько його Степан був чеського роду (загинув під Хотином 1673 р., коли Пилипу ще не виповнилося й одного року), мати — литовсько-білоруського щляхетського роду Малаховських. Освіту Пилип отримав у кращому на той час університеті Східної Європи — Києво-Могилянській академії і вже у 1698 р. він працює кафедральним писарем Київської митрополії. Саме у філософському класі Академії П.Орлик виявив здібності у вивченні історії, логіки, риторики, поетики, у філософських і богословських науках. Він вільно володів (звичайно крім української, польської та латини — офіційних мов XV-XVIII ст.ст.) давньогрецькою, болгарською, російською, арабською, німецькою, шведською, церковнослов’янською мовами!
В 1707 році П.Орлик зайняв другу за рангом посаду на Гетьманщині — генерального писаря. Гетьман Іван Мазепа довіряв йому єдиному буквально всі плани, в тому числі й відносно таємного союзу зі шведським королем Карлом XII.
Після 24 жовтня 1708 року в історії України розпочався відлік нової епохи — Мазепа і його, як виявилося, нечисленні прихильники вийшли з Батурина назустріч шведській армії. Ідея союзу з королем-лютеранином була чужою як більшості козаків, так і абсолютній більшості селян, невдоволених соціальною політикою гетьмана і його оточення. Попереду була трагічна розв’язка — поразка шведів під Полтавою 28 липня 1708 року. П.Орлик пішов зі старим гетьманом у вигнання до Бендер. Невдовзі, 22 вересня 1709 року І.Мазепа помирає. На козацькій раді 16 квітня (за нов. ст.) 1710 р. Пилип Орлик був обраний гетьманом. Договір між старшиною і запорожцями пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Цей документ, що не мав аналогів у світі на той час, забезпечував непорушність трьох складових правового суспільства: законодавчої (виборна Генеральна рада), виконавча (гетьман і старшина) й судової влади.
Проект Конституції зобов’язував гетьмана захищати населення Гетьманщини від свавілля чиновників й слідкувати за діяльністю адміністративних органів (параграф 14). До 1714 року Конституція діяла на частині Правобережної України (південь Поділля), де зберігався військово-територіальний полковий устрій.
В 1711 і 1713 рр. гетьман здійснив дві невдалі спроби повернутися в Україну, але кримські татари (непевні союзники ще з часів Б.Хмельницького) знову зайнялися грабіжництвом й захопленням невільників.
На еміграції П.Орлик розгорнув бурхливу, але як вже писалося, безрезультатну діяльність. Помер гетьман у вигнанні 24 травня 1742 року. Проте його справа не була марною. П.Орлик став останнім гетьманом, що рішуче поставив питання про створення української незалежної держави. Вірність ідеалам, безкомпромісність завжди викликають повагу.
Відомий український історик Володимир Січинський у книзі «Чужинці про Україну» подає такі цікаві відомості про П.Орлика: «Одна з найбільш цікавих характеристик гетьмана Пилипа Орлика належить французькому амбасадорові у Варшаві де Монті в листі з дня 9 листопаду 1729 р. до французького прем’єра міністрів Флєрі, що його віз до Парижу Григор Орлик: «Козацький гетьман Орлик, що служив під прапорами славетного гетьмана Мазепи, гетьмана України, як генеральний комісар і писар, що вважається першим, після гетьманського, урядом у козаків, був обраний козацьким гетьманом на місце вищезгаданого Мазепи після смерти останнього в Бендерах. П.Орлик залишився з кошем 7000 — 8000 чоловік на службі блаж. пам. його Величности короля Карла XII... Ми знаємо гетьмана (Пилипа Орлика), як людину великої ворожнечи до москалів, розумну й відважну, дуже поважану й люблену на Україні між козаками, яким цар відібрав майже всі давніші вільности. Але козаки, хоч 18000 московських драгонів тримає Україну в тяжкому гніті та неволі, тільки і шукають нагоди, щоби повстати проти гнобитлів і повернути свою давнішу вільність» (архів Міністерства Закордонних справ у Парижі).
Ця високоосвічена людина залишила по собі чималу епістолярну спадщину. П.Орлик автор двох книг, присвячених І.Мазепі («Алкід російський») та І.Обідовському («Гіппомен Сарматський»), блискучих політичних маніфестів «Вивід прав України» (1712 р.), «Маніфест до європейських урядів» (1712 р.) та вельми цікавого для істориків «Діяріуша» («Щоденника подорожнього», (1720—1732).
