«ВIНДЗОР ПАРК» післяшевченківського періоду

Матч, що пройшов у середу на полі стадіону «Віндзор Парк» у Белфасті, став третім двобоєм господарів із нашою національною командою. Порівнюючи минулі зустрічі з останньою, можна зробити досить несподівані висновки, які становлять інтерес у зв’язку із перспективами збірної України.

Отож, вперше на старому доброму стадіоні північноірландці приймали наших у 1971 році. На той час збірна СРСР нижче четвертого місця в Європі і восьмого місця у світі жодного разу не опускалася. І все одно наші... боялися господарів. Нічийному рахунку 0:0 тоді раділи як великій перемозі. Тепер навряд чи хто пам’ятає славетного бомбардира «Манчестер Юнайтед» Джорджа Беста, кращого футболіста Європи 1970 року, який на наше нещастя виявився ірландцем. Слава названого форварда накладалася на політичний конфлікт із стріляниною, що якраз тоді розпочався у цій британській провінції, і сліди якого ще досі зберігаються у Белфасті. Нульова нічия у Белфасті дозволила тоді нашій збірній пройти відбірковий турнір, і дійти до фіналу першості Європи.

Вдруге стадіон на околиці Белфаста зустрічав наших за чверть століття. Вже під прапором України наша команда перемогла у 1996-му з рахунком 1:0, проте боялася суперника ще сильніше, ніж команда 1971-го року. Тоді господарі атакували майже всі 90 хвилин, біля воріт Шовковського було чимало реальних загроз, а м’яч, як це буває, влетів у протилежні ворота після удару головою Реброва. Тодішня збірна України була вже не таким непорозумінням, як колектив 94-95 років, попереду були відносні успіхи, незабаром після гри в Белфасті за головну команду країни почав грати Андрій Шевченко. Проте п’ять років з Шевченком так і не принесли нашій збірній хоча б одного виходу до світового чи європейського фіналу.

Таким чином збірна-2002 є ніби об’єктивно слабшою за своїх історичних попередників з 70 х, які сприймали срібні медалі першості Європи як невдачу, і не сильнішою за варіант команди п’ятирічної давнини. Однак у середу вперше саме північноірландці боялися наших, а не навпаки. Що це — чи наші стали такими сильними, чи британці слабкими?

До адміністративної столиці Північної Ірландії команда України прибула у ролі потенційного лідера своєї відбіркової групи. В разі перемоги наші б випереджали на очко іспанців, які цей тур пропускали. На користь українців була не стільки власна сила, скільки непереконливість суперника. У нинішній команді Північної Ірландії, на відміну вiд тих, що грали кілька разів на світових фіналах, немає не тільки зірок калібру легендарного Беста, а й взагалі більш-менш відомих широкій публіці імен. Ті, хто має час і натхнення слідкувати за тонкощами турніру англійської Прем’єр-ліги, можуть пригадати імена Хьюзів із «Ньюкасла» та «Уімблдона», Гіллеспі із «Блекберна» і ще кількох непоганих гравців. І не більше.

Традиційно перед грою головної команди країни розчарувала молодіжна збірна України. Втретє зігравши внічию 1:1 в рамках відбору до фінального турніру Олімпійських ігор, команда залишила надію на остаточний успіх хіба що у свого тренера Анатолія Крощенка, який щораз зберігає оптимізм при невиразній грі своїх вихованців. У згаданого тренера футболісти чомусь втрачають всі ігрові навички окрім вміння жорстко «рубитися» з суперником. А це, погодимось, не зовсім футбольна якість.

На честь приїзду збірної України до Белфасту традиційний британський дощик змінився на ясну прохолодну погоду, а серед глядачів, які більш як наполовину заповнили невеликі трибуни, було чимало українців з різних кінців Великої Британії. Цього разу «талісману» нашої команди співаку Пономарьову не вдалося повідкривати на полі рота під фонограму державного гімну України. Господарі включати «фанеру» відмовились, доручивши виконання гімну духовому оркестру. На щастя, британським українцям, на відміну від Пономарьова, фонограма не потрібна, тож звук оркестру був заглушений стоголосим хором уболівальників.

А потім стадіон, окремі трибуни якого пам’ятають, здається, ще королеву Вікторію та Шерлока Холмса, поринув у гру. Господарі не змогли показати нічого окрім традиційного стартового навалу. Вже у перші чверть години наші могли вирішити долю гри в контратаках. На жаль, із своїм традиційним номером виступив наш форвард Воробей, не забивши гол після виходу сам на сам з воротарем Тейлором. За кілька хвилин по тому ірландці зрозуміли, що до чого і почали більш організовано захищатись. Якщо у першій половині гри трибуни ще закликали «зелених» до атаки, то після перерви Північна Ірландія відверто грала на нічию. Далеко не зірковий захист британців виявився достатнім, аби втримати наш напад. Спроби Калиниченка організувати гру у короткі передачі, не принесли успіху, а флангові подачі Зубова та Вороніна йшли, як правило, супернику. Знітився Воробей, нічого особливого не показав Ребров, який грав майже весь другий тайм, а оригінальний дриблінг Мелащенка не поставив перед суперником надскладних завдань.

Цього разу удачі у вигляді несподівано точного удару, відскоку чи рикошету на нашому боці не було. А без удачі ми поки що не такі сильні, аби обіграти суперника середнього європейського класу. Що тепер? Те саме, що й дотепер. Втративши вже чотири очка, наша збірна залишається поки на другому місці в групі. Теоретично, вигравши решту п’ять матчів вже наступного року, наша команда без проблем виходить на перше місце і їде до Португалії за медалями Євро-2004. Практично ж ми маємо команду, яка тільки формується. Висловлювана багатьма надія на те, що одужає Шевченко і ми почнемо всіх обігрувати, навряд чи має сприйматися серйозно. Ми вже із Шевченком навигравали... Замість того, щоб сподіватись на допомогу неіснуючого футбольного чарівника, слід продовжувати працювати з тою збірною, яка вже є. Як зазначив після гри у Белфасті тренер українців Леонід Буряк, командна гра в збірній налагоджується, що показав і останній матч. Інша річ, що ця гра не принесла бажаної кількості очок. З іншого боку, що краще на перспективу — набрані очки без гри чи гра без набраних очок?

Справжню перспективу нашої національної збірної у відбірковому циклі європейської першості мають показати ігри з лідером нашої групи, яким поки є Іспанія. Саме на боротьбу з іспанцями за перше місце, а не на утримання другого в суперечці з греками, вірменами та ірландцями, настроює команду президент ФФУ Григорій Суркіс, який сказав про це після матчу з Північною Ірландією. Можливо, пан Суркіс бачить в грі збірної щось таке, чого не бачать всі, і що може допомогти нам перемогти зіркових іспанців. Ніхто і нам не заважає шукати у команді Буряка обриси команди-мрії і сподіватися на майбутні успіхи. І час для цього є — до гри з Іспанією в Києві ще понад п’ять місяців.