ВIДПОЧИНОК у козацькій столиці
Тарас Шевченко
У правоті Кобзаря може переконатися будь-хто, якщо він хоча б одного разу побував на острові Хортиця. Мені, людині вже немолодій, не поталанило знайти кращого місця відпочинку, ніж колиска русичів (українців) та запорізького козацтва — острів Хортиця, з його благодатністю унікального місця. А це — 12 кілометрів завдовжки, 2,5 (в середньому) — завширшки.
З правого берега Дніпра на моєму двоколісному металевому «конику»- велосипеді до Наумової балки Старого Дніпра — 15 хвилин їзди. Можна їхати асфальтовою дорогою, та я обираю шлях байраками, галявинами, улоговинами з дубками, шипшиною, глодом та дикою грушею чи стежинами у ковилях, а то й хвої. І опиняюся на вузькій смузі піщаного берега, у 100 метрах навпроти славнозвісного острова Байди. Тут невелика ширина, і течія значно сильніша, а глибина — більша. Це «притулок», та краще — мій «закуток». У цьому місці не тільки сам ландшафт є унікальним (галявина під скелями в оточенні дубів, осокорів, верб, в’язів), але й аура. Вода проходить крізь пороги, озонується і наповнює довколишнє середовище життєдайними струменями: духовними, інтелектуальними і тілесними. Тут привітно і затишно. Окрім того, що острів є духовним джерелом українства і пам’яті про запорізьке козацтво, на Хортиці багато виходів, як свідчать дослідники відповідного профілю, живильної енергії.
Побувавши на Хортиці, не просто відпочиваєш, а набираєшся сил, відчуваєш себе здатним на долання життєвих негараздів, на добрі вчинки. Ось до цього джерела постійно й нестримно залучаюсь і я. Це стало невідворотньою життєвою потребою.
Можна було б відпочивати за традиційним принципом: купання у швидкоплинних водах Славутича та лежання на пісочку або у тіні під віковічними деревами. І так, і ні. У цьому «закутку» відпочивається по-особливому: розважливі неквапливі розмови з друзями про острів, його історію, таємниці. Перебуваючи тут усе літо, маєш можливість переосмислити своє буття, зазирнути у щось маловідоме з багатющої історії Хортиці, та, мабуть, головне — кожний примірник газети «День» прочитати ґрунтовно, від першої до останньої сторінки.
А хіба може когось залишити байдужим на острові вірний друг запорізького козака — кінь. А вже як вправно володіють зброєю та довжелезним батогом чи нагайкою сучасні кіннотники — козаки з «Кінного театру» м. Запоріжжя — то треба побачити на власні очі.
Годі й говорити про козацькі свята, які збирають козацтво з усієї України і Росії. Оце вже дійство! Чи то у 1990 році — перше, з приводу півтисячолітнього ювілею з часу його заснування, чи щорічні. Ось і з 1 по 4 серпня відбувся Міжнародний молодіжний козацький фестиваль бойових і традиційних мистецтв: рукопашні двобої, «лава на лаву» — під гаслом «Хортиця — святиня України», а це лише учасників — майже сотня.
А вже опісля — традиційний куліш, можна і з чаркою. Словами не передати, треба бачити на власні очі, бути тут, брати участь у цих святах. Тоді й насолоди по маківку вистачає до наступних свят.
Спокій на березі Славутича у цьому затишному куточку острова, купання у його хвилях, подорож незалюдненими місцями, поглиблений інтерес до фауни і флори — все це надає наснаги i стимулює інтелектуальний розвиток. Де ще так можна відпочивати?..
Тільки той, хто слухав спів перепілки у полі чи цебеніючу тишу колоскових, може погодитись зі мною: це і є плідний відпочинок українця козацького роду, викладача кафедри українознавства національного університету. Допоки є острів Хортиця — це живе середовище, яке стільки умістило в собі. Бо це жива аура, яку випромінює дивовижна спільність скель і рослин, звірів і птахів, риб і комах, чистого повітря і незакаламучених джерел, які і дають цілющу енергетичну силу людям. Хортиця жива, поки жива її природа, перед якою творець Історії повинен смиренно, уклінно й шанобливо схиляти голову.
Я глибоко переконаний, що наближення та входження в рідну природу і є головним змістом відпочинку — бо немає іншої Вкраїни, немає іншого Дніпра з його островом Хортицею!
