Рік після насильства
Ще сильніше турбує усвідомлення того, що несподіваного удару по Америці або будь- якій іншій країні можуть завдати знову, і залишається тільки гадати, чи викличе це більший жах, ніж минулого року. Нам усім завдали болю, і з того часу ми переконані, що існують люди, які, зважившись на такі діяння одного разу, планують завдати ще одного удару.
У пам’яті як і раніше живий образ веж-близнюків, які величаво височіють та відкидають тінь на наше життя. Те, що сталося з ними, здавалося абсолютно неймовірним доти, поки, внаслідок ретельно продуманих дій, не стало жорстокою реальністю. Всупереч усім очікуванням і наперекір нашим бажанням цей акт насильства поставив нас перед вибором, немислимим до того моменту.
Багато в чому це і є історія ХХ століття. Прояви жорстокості та насильства, що, як колись здавалося, виходять за межі можливого, стали частиною повсякденного життя. Намагаючись звикнути до чергового жаху, ми переконуємо себе (постійно і всупереч усім доказам протилежного), що, нарешті, ми бачили все, що тільки можна побачити. Однак після наступного шоку визнаємо, що наша уява знову обдурила нас і що може бути щось ще жахливіше.
Філософ Берел Ланг зробив блискучий аналіз того, як внаслідок шокуючих проявів насильства змінюється наше сприйняття світу. У своїй книзі «Майбутнє Голокосту» Ланг писав, що ті покоління, які з’явилися на світ до геноциду євреїв в Європі «принаймні, почали своє життя в іншому світі, у світі, де не було геноциду, де такий випадок був абсолютно неймовірним». Для людей, які народилися після, «геноцид увійшов у світ до їх народження. Вони не пам’ятають світу без нього».
Порівнювати Голокост з подіями 11 вересня, звичайно, не можна, однак підхід Ланга дає можливість зрозуміти ширший ефект сили нових форм масового насильства. Якщо замислитися про нас самих і про світ, в якому ми живемо, пригадується фраза: «Вони не пам’ятають світ без нього».
У цьому випадку 11 вересня 2001 року є початком чогось нового — світу, в якому події 11 вересня стали реальністю. З того ясного осіннього ранку вони залишаться точкою відліку для багатьох. Ще рік тому сама думка, що кілька молодих людей можуть приїхати до США, щоб пройти курси пілотування, захопити чотири пасажирських літаки і потім обернути їх на зброю, спрямувавши на символи Західної цивілізації, здавалася неймовірною. Сьогодні — це обставина, яку треба враховувати у кожній поїздці до аеропорту.
І справа не тільки в підвищених заходах безпеки. Змінилося все: наше розуміння світу, свободи дій у цьому світі та можливості насильства, спрямованого проти нас тільки тому, що ми — це ми.
У цьому й полягає різниця між 11 вересня 2001 та 11 вересня 2002 року. До того дня всі ми поділяли певну думку про те, що можливо, а що ні. Відтоді ми шоковані тому, що щось такого масштабу могло трапитися, стільки відняти у нас, а ми навіть не передбачували це. Перша річниця подій 11 вересня стане першим і найгострішим iз щорічних нагадувань про те, що історія знову перетворила неймовірне на реальне.
Усвідомлення цього й лежить в основі нашої всепоглинаючої концентрації на безпеці. Ми не маємо наміру чекати ще одного уроку. Це стало головним принципом наших відносин зі світом і залишатиметься таким у доступному для огляду майбутньому.
Крім різних питань, що стосуються геополітики та безпеки, ми можемо сподіватися на ще один наслiдок осмислення подій 11 вересня. Міжнародний характер терористичних актів також означає труднощі з наслідками події та більш довгострокову проблему усвідомлення того, що сталося, і як це змінило нас. Американці починають розуміти, що у них нині набагато більше спільного з багатьма членами міжнародного співтовариства, ніж вони будь- коли вважали можливим.
Сьогодні американці оговтуються після жорстокого насильницького руйнування звичної для них ходи життя — явища, якого Америці тривалий час вдавалося уникати, але яке добре знайоме людям у багатьох точках нашої планети. Події 11 вересня сталися в Америці і були спрямовані проти американців, і це змінило моральні уявлення світової спільноти. Але навіть якщо й так, американці не єдині, кому доводиться жити з наслідками насильства.
11 вересня 2002 року має значення, неймовірне ще рік тому. Минув один рік, відділивши сам факт терористичних актів від наших спогадів про подію. Згадуючи минулий рік, ми розділяємо його на «до» та «після». Озираючись назад, ми бачимо, як змінилося майбутнє.
Проект Синдикат для «Дня»
Кліффорд ЧЕНIН — президент «Проекту Спадщина» (The Legacy Project). «Проект Спадщина» (www.legacy-project.org) — некомерційна організація, діяльність якої спрямована на дослідження довготривалих наслідків насильства в усьому світі
