Віктор ПОНЕДIЛКО: «Законність, законність і ще раз законність… I ніякої ревізії!»
— Свого часу ви виступали ідеологом періодичної ротації членів Нацради — по два чоловіки на рік (один член — від «президентської» четвірки, один — від «парламентської»), що, на вашу думку, дозволило б забезпечити стабільну роботу цього органу. Самі ж ви були обрані членом Нацради внаслідок «оптового» голосування, організованого, скажiмо так, за принципом «політичної доцільності» (новому парламенту — оновлену Нацраду). Прихильником якої моделі формування Нацради ви вважаєте себе тепер?
— Як був, так і залишаюся прихильником моделі, яка передбачає старт позитивної ротації. Те, що відбулося зараз, — не ротація. По суті, це відставка всієї Нацради. Коли ми працювали над законом «Про Національну раду…», то чітко виписали механізми ротації. Але на шляху від ідеї до підписання механізм ротації практично був зруйнований. А там якраз передбачалася позитивна ротація. Тобто, запускається «коліщатко» (три роки необхідно для того, щоб цей механізм запрацював повністю), кожного року по одному члену Нацради з кожної сторони помінялися, але зате шістка, яка залишилася, — це ті, хто вже має досвід одного, двох, трьох років роботи. На жаль, вийшло не так, як мріялося. І, напевно, в нинішній ситуації варіант, наближений до оптимального, — зміна «парламентської» четвірки Нацради з приходом нового складу Верховної Ради. Але все одно я залишаюся прихильником запуску механізму формування незалежної Нацради. Незалежної від Президента, від ВР, від ситуації, яка складається у взаємовідносинах між ними, від виборів та ін. У даному варіанті зміна по одному чоловіку в рік у «своїй» четвірці Нацради — обов’язок (а не право) Президента і ВР.
— Чи не займеться оновлена Нацрада ревізією того, що робив попередній склад?
— А вона не може зайнятися ревізією. Є ж Цивільний кодекс, є Закон «Про телебачення і радіомовлення». Що прийнято — то прийнято. Видали ліцензію — видали: це є факт, який здійснився. Однак закон передбачає: якщо ви не задоволені, то маєте право подати до суду, оскаржити рішення Нацради. І якщо суд приймає рішення на вашу користь, тобто оскаржує рішення Нацради, то я як член Нацради і як громадянин зобов’язаний підкоритися. Конституція не виділила жодної юридичної чи фізичної особи з пріоритетним правом не підкорятися суду. Кожен зобов’язаний виконати рішення суду. У тому числі й Нацрада. Якщо це розглядати як ревізію, як переділ, тоді можна вважати це переділом. Але це не переділ, це нормальна, здорова практика. Нехай вона і у нас, зрештою, впроваджується. Погано, коли суд приймає рішення, а хтось із представників Нацради починає коментувати рішення суду і говорити, що це незаконно. А суд навіщо створили? Є апеляційний суд, є вища інстанція. Але якщо ти, пройшовши по цих інстанціях, програв — будь добрий, підкорися.
— Що все-таки буде покладено в основу роботи оновленої Нацради? І якими будуть (або повинні бути) її перші кроки, на вашу думку?
— Ви відразу вимагаєте від мене рішення колегіального органу. Я скажу лише про те, чого б я прагнув. Передусім, щоб уникнути всіляких впливів, необхідно не відступати ні на крок від закону (під цим я, зокрема, розумію і підкорення рішенням суду). І жодної ревізії! Хочете вірте, хочете ні, але до самої можливості переділу я ставлюся зі здриганням: за цим — долі людей. Я не хотів би створювати прецедент перегляду рішень. Створити прецедент може дозволити собі лише суд, закладаючи практику, яка дозволяє приймати справедливі рішення. А щоб Нацрада займалася цим, я б не хотів. Формально, звичайно, з’являється можливість ревізувати ті чи інші рішення, але краще від цього піти, тому що тоді дійсно переділ буде нескінченним. Тоді кожен склад Нацради буде займатися лише переділом, а не конструюванням, перекроюванням, а не створенням симпатичної палітри інформаційного простору. І така Нацрада не потрібна. Тоді її треба було б ліквідувати не як склад, а як інституцію.
— В ідеалі кінцевий результат роботи Нацради — представлення на ТБ різноманітних точок зору. На практиці ж плюралізм дуже умовний, і скласти повноцінну картинку із повідомлень різних каналів важко: помічаєш, що інші точки зору звучать лише в тому випадку, коли наявні якісь бізнес-тертя… Що може змінити ситуацію?
— Конституція передбачає, що суспільство функціонує на принципах політичного, ідейного плюралізму. І Конституція — закон прямої дії. І, на жаль, цей закон прямої дії не діє, не працює. Напевно, у тих прихильників неототалітарних тенденцій, які виступають зараз під іншими ідейними знаменами, більше сили, ніж у громадянського суспільства.
Адже і закон про ТБ також передбачає, що все ТБ побудоване на принципах плюралізму. Який механізм? Робота за принципом «No comments» («Без коментарів»). Як тільки з’являється мій коментар (це вже моя точка зору, моя позиція) — закінчується плюралізм. Це вже проблема програмного наповнення. Є програма огляду і є програма інформаційна. Розділи їх — буде цікаво. Але, на мій погляд, у нас, в принципі, інформаційних програм як таких майже і немає — обов’язково є елементи огляду або елементи втовкмачування позиції.
Нацрада обов’язково повинна повернутися до дотримання одного правила: 50 % частот і каналів, згідно з законом, повинні бути віддані для потреб місцевого мовника. І якщо ми потурбуємося про це, тоді — за допомогою роздроблення — виникнуть передумови хоча б для квазі-плюралізму на ТБ. Крім інтересу кланового і інтересу держави (яку представляє конгломерат кланів), з’явиться третій інтерес — місцевий. І ситуація вже трохи буде відрізнятися від нинішньої.
— Які проблеми медіа-сфери ви б визначили як такі, що вимагають першочергової уваги?
— По-перше, це проблема інформатизації села. Телевізійний приватний бізнес туди не йде: не вигідно. Більш того, вимикаються передавачі і ретранслятори там, де їх утримання вважається економічно недоцільним. І народ на селі починає відставати у всіх відношеннях від городян, оскільки максимум, що може отримати сільський житель, — метрове ТБ. У той же час технології (та ж вітчизняна технологія МІТРІС) дозволяють вирішити цю проблему, тобто забезпечити і село багатоканальним, нормальним ТБ без якихось колосальних витрат. Але тут знову зіткнулися інтереси: лобісти зарубіжних технологій, що «там» не прижилися, чинять опір і ніяк не приймають рішення. З одного боку, всі бачать, що це треба робити, а з іншого — ніхто не може поставити у цій справі крапку. Я хотів би, щоб Нацрада вивчила цю проблему, можливо, шляхом експерименту показала, як на прикладі одного села можна запустити це багатоканальне ТБ, і внесла до профільного парламентського комітету відповідні пропозиції про внесення змін до законодавства.
Ще один напрям, до розробки якого ми, по суті, ще не приступали — цифра. Адже впровадження цифрового ТБ в результаті призведе до повної безглуздостi бійок за канали і т.ін., тобто ми відразу отримаємо на рівному місці два-три десятки загальнонаціональних каналів.
Наступна проблема — ратифікація Європейської конвенції про транскордонне ТБ («День» недавно писав про це. — Ред. ). За цією проблемою — не лише можливість захисту власного інформаційного простору від експансії ззовні, а й небезпека втрати цілого ряду частот і каналів. Це ті проблеми, які вимагають швидкого вирішення. Все інше — текучка, якій, однак, також потрібно приділяти належну увагу: робота повинна бути системною. А то ж можна захопитися стратегією, але закинути поточні проблеми. А можна захопитися текучкою, але тоді ми багато чого втратимо. З 2005 року Європа починає виходити на цифровий формат, а ми в 2002 році до цього взагалі не підійшли. Ще трохи, і ми не купимо ні аналогового приймача, ні аналогового передавача і можемо виявитися в інформаційно-інтелектуальній резервації.
