Від «жандарма» до «миротворця»

Відповідно до ступеня довіри розподілилися і уявлення про НАТО взагалі. Ті, хто довіряє, переважно обирали визначення «миротворча організація», «найпотужніша та найвпливовіша військово- політична структура сучасності», «структура, що забезпечує мир і стабільність в Європі і світі», а з тих, хто не довіряє, 45 % назвало НАТО «агресивним військово-політичним блоком», i 39% — «світовим жандармом, що стоїть на сторожі інтересів найбагатших країн Заходу». За словами М.Слюсаревського, несприйняття деякими нашими співвітчизниками НАТО спричинене певними діями організації, зокрема, недавніми акціями оборонного союзу в Югославії. Мабуть, через це і не бажають вони приєднання України до системи колективної безпеки. Проте є аж 39 % тих, хто схвалює таку тенденцію, тобто підтримка в масах державної політики орієнтації на Атлантику відчутна. На жаль, не можна стверджувати, що відповіді респондентів були свідомими і продуманими, констатувала О. Балакірєва, оскільки в ході дослідження було виявлено дуже низький рівень поінформованості населення з цього питання. Так, лише 44% опитаних знали про засідання Ради національної безпеки і оборони України, де розглядалася вищезгадана стратегія, у той час як 54% про це навіть не чули. Проблема низької обізнаності пов’язана, на думку О. Балакірєвої, з тим, що населення не виявляє великого інтересу до проблеми, а навіть якби і виявило, то наштовхнулося б на велику кількість громіздких аналітичних матеріалів, тому і виходить, що найбільше орієнтуються в питанні Україна—НАТО люди з вищою освітою, в той час як решті громадян розібратися дуже важко. Спостерігається також тенденція до кращої поінформованості чоловіків, та гіршої — жінок, певно, через те, що слабкій статі до лав армії не йти, а тому для них ця тема не є занадто цікавою. Загалом, результати опитування досить обнадійливі для прибічників вступу, зазначили соціологи, хоча вони є лише моментним зрізом громадської думки, яка, на думку вчених, не невизначена, а, скоріше, суперечлива, ще й до того ж неусталена. Українці проявляють до НАТО досить доброзичливий, але насторожений інтерес. Здобуті дані є, вважають спеціалісти, сигналом різним ЗМІ, політичним партіям та блокам, самій державі щодо необхідності проведення роз’яснювальної роботи в потрібному напрямі. А роз’яснювати є що, і бажання в людей зрозуміти суть відносин Україна—НАТО також є: 52% респондентів заявили, що хочуть знати більше про проблему. Тож є над чим і для кого працювати.

КОМЕНТАРI

Олександр ЯРЕМЕНКО, директор Українського інституту соціальних досліджень:

— Ставлення українців до НАТО змінюється у позитивний бік. Я бачу декілька причин цього. По- перше, у світі на даному етапі відбуваються глобальні зміни, різні держави інтегруються з метою досягнення спільної згоди, миру і паритету. Звідси друга причина — зміна самого НАТО відповідно до обстановки у світі. Змінюється характер НАТО, система взаємовідносин, система протистоянь, змінюються завдання Північноатлантичного альянсу. По-третє, змінилася ситуація в Україні. Сьогоднішня Україна шукає своє місце у європейській сім’ї, у світі взагалі. Свою зовнішню політику наша держава будує відповідно до змін, що відбуваються у світі, процесів глобалізації. А політика істотно впливає на свідомість людей, на їхнє розуміння проблеми. Якщо 15 років тому радянськими громадянами НАТО сприймався як агресивний військовий блок, то нині люди розуміють, що характер цього блоку змінився. Більш того, сьогодні у ЗМІ дуже багато інформації на цю тему, так що за бажання можна самостійно визначитися, куди нашій країні рухатися. I по-четверте, наша держава постійно орієнтується як на Захід, так і на північний схід, тобто на нашого брата, товариша, з яким ми завжди були разом, із яким завжди будемо поряд, завжди будемо враховувати, як наші відносини з іншими країнами впливатимуть на відносини з Росією і навпаки. Тому коли Росія зробила крок у бік зближення з НАТО, то це стало позитивним моментом для ланцюжка Україна—НАТО.

На жаль, у нашій країні досі 30—50% населення необізнані з проблемою трикутника НАТО — Росія, НАТО — Україна, Україна — Росія. Вони не знають, що таке НАТО взагалі, тому ми й провели цей моніторинг, щоб з’ясувати не думку експертів із цієї проблеми, а думку населення, і зіткнулися з проблемою низької політичної культури. Але останні вибори, а також динаміка ставлення до НАТО показали, що рівень політичної культури населення зростає. Українці сьогодні — не сірий натовп, якому можна втовкмачити все, що завгодно. Якщо в 1994 році лише 40—50% населення гордилися тим, що вони українці, то нині цей відсоток значно збільшився і, наприклад, серед молоді він перевищує 75%. Велика кількість наших громадян змінила своє нейтральне чи негативне сприйняття НАТО на позитивне. Далі ситуація залежатиме від роз’яснювальної, пропагандистської роботи державних органів, від позицій політичних партій і блоків, від того, яку вони проводитимуть роботу. Адже думка населення завжди формується кимось, а не сама по собі. Сьогодні складно спрогнозувати, куди повернеться зовнішньополітичний вектор у головах українців. Так, об’єктивно є зовнішня сила і вона може покращити ситуацію в країні, але повинен пройти час, щоб люди спочатку почули, потім усвідомили, що їм треба щось зрозуміти, а потім щось зрозуміли, і для цього їм потрібна допомога ЗМІ, політиків і держави.

Григорій НЕМИРЯ, Центр європейських та міжнародних досліджень:

— Рівень довіри населення до НАТО надзвичайно низький. В цьому процесі спостерігаються дві діаметрально протилежні тенденції. Перша — традиційно високий рівень недовіри до Північноатлантичного угрупування, в основному серед населення похилого віку. Таке негативне ставлення не в останню чергу зумовлене визначальною роллю НАТО в подіях у Югославії. Низький рівень довіри населення до Альянсу пояснюється і тим, що повернення обличчям до НАТО у багатьох асоціюється із зміною статусу українсько-російських відносин.

Друга тенденція позначена загалом позитивним ставленням до міжнародної організації молоді та людей середнього віку, що зумовлене підвищенням рівня інформованості. Власне, молоде населення більш обізнане завдяки інформації, що надходить із Брюсселя (штаб-квартири НАТО. — Авт. ). Поряд з цим, можна виокремити й позитивний аспект у ставленні до Альянсу еліти. Думаю, розвиток стосунків між Росією та НАТО вплинув на сприйняття останньої як динамічної, не ворожої організації. Таким чином, загальна тенденція позначена поступовим відходом від стереотипів асоціювання НАТО з агресивним блоком. Так за результатами проведеного Центром Разумкова опитування, Альянс як агресивний блок в Україні все ще сприймає 32% населення. У порівнянні з минулим роком, коли ця цифра сягала 48%, зрушення у позитивну сторону виглядають показовими. Однак я б особливо не переоцінював зміни у суспільній свідомості. Думаю, попереду ще довгий шлях. А оскільки Україна прагне зайняти гідне місце в Євроатлантиці, то це означає, що до нас рано чи пізно прийде нове розуміння НАТО.

Північно-атлантичний альянс, будучи не ізольованою частиною, є органічною складовою того, що ми звикли називати Заходом або Євроатлантичним простором. Думаю, для зміцнення суспільної підтримки по зближенню з Альянсом потрібно здійснити реформи перш за все всередині країни. Найперше, звернути увагу на рівень освіченості та професіоналізму еліти, яка не лише керує, а й звітує. Це, на мою думку, підвищить рівень довіри до Заходу, а отже й до НАТО. І наступне — закласти освітній фундамент у вищих навчальних закладах, які виховують майбутнє України.

Проте слід пам’ятати, що зміни в свідомості не відбуваються миттєво. Світовий досвід показує, що навіть у країнах, які стали членами Альянсу, існують проблеми із неадекватним сприйняттям та розумінням ролі НАТО.

Євген КАМІНСЬКИЙ, Інститут світової економіки та міжнародних відносин:

— В умовах, коли один політик говорить одне, а другий — зовсім інше, відбувається дезорієнтація не лише громадян України, а й Заходу. А оскільки останній хоче бачити нас демократичною країною з розвинутою економікою, він тисне на нас, вимагаючи реальних і невідкладних кроків у бік євроатлантичного простору. Однак українське суспільство до цього ще не готове, хоча б економічно. А підгрунтям для цього є зміцнення позицій російського бізнесу на території України (не секрет, що російські інвестиції явно превалюють над західними). Саме тому рядовий громадянин пов’язує свою долю із перспективнішою на цьому етапі стороною, тобто євразійським простором. Цим і зумовлене загалом негативне ставлення громадян до НАТО. Як бачимо, основна причина знаходиться в економічній площині.

Думаю, заради змін у свідомості громадян потрібно поступово переходити до реалізації задекларованого Президентом європейського вибору. Якщо відбудеться наближення до критеріїв, яких вимагає Захід (а це демократизація, ринкові реформи, прозорість політичних програм і т. д. ), то обличчям до нас повернеться західний бізнес, і , як наслідок, зміниться ситуація у ставленні до НАТО. Лише за такою схемою процес трансформації пройде безболісно і, до того ж, без надмірних зусиль.

Михайло МІЩЕНКО, Український інститут соціологічних досліджень:

— Сьогодні ставлення українців до НАТО змінюється на краще. Взяти хоч би результати наших досліджень, проведених у грудні 1999 року і в липні цього року: раніше довіряли НАТО тільки 22% опитаних співвітчизників, а 48% — не довіряли, тобто був явно негативний індекс довіри. А нині довіряють північноатлантичному миротворцю 38% респондентів, не довіряють — 34%. У наявності позитивний індекс довіри.

Таке потепління пояснюється, швидше за все, тим, що керівництво країни нарешті визначилося зі своєю зовнішньополітичною орієнтацією, адже думка дуже багатьох людей залежить від позиції керівників держави. До того ж, у східному та південному регіонах, де раніше багато хто був стурбований тим, чи не вплине негативно зближення України з НАТО на взаємовідносини нашої держави з північно-східним сусідом, сьогодні, після встановлення тісних контактів самої Росії з Альянсом, усе більше і більше громадян підтримують розвиток відносин Україна — НАТО. Хоч на заході, півночі і в центрі країни таких людей набагато більше. Але навіть у цих регіонах немає стовідсоткової підтримки. Це пов’язане не з тим, що населення проти вступу України до НАТО, — позначається, швидше, недостатній рівень обізнаності людей у цій сфері. Люди не цікавляться відносинами України з військово-політичним союзом, вважають це питання другорядним.

Загалом, громадська думка ще не сформувалася, але в майбутньому вона, я думаю, оформиться під впливом загального стану справ у нашій країні та за її межами. Звісно, певну роль вiдіграють зацікавлені політичні сили, які пропагуватимуть або переваги, або негативні сторони вступу України до НАТО. Хоч я переконаний, що більше значення все-таки матиме не пропаганда, а ситуація в Україні та світі.