КРАЇНА, ЯКОЇ НЕМА?
МІСТО У СТИЛІ СОЦРЕАЛІЗМУ
Перший цікавий погляд на Мінськ зауважує запустіння. Як у квартирі, мешканці якої добре заробляли років десять тому та відтоді трохи потратилися.
Найкращий у країні готель «Білорусь» у інші часи, очевидно, був інтуристським. На цьому красивому пагорбі у доісторичні часи жив чернець Менеск, який дав ім’я місту. Панорама з широких вікон, особливо з висоти 18-го поверху казкова і не втрачає чарівності за будь-якого освітлення. Я всі очі видивилася, намагаючись побачити білу смугу між горизонтом і світанком, який і забарвив цю Русь у білий колір.
У Білорусі жартують, що тут усе для блага людини і все в ім’я людини, і всі знають ім’я цієї людини. Але лідер держави не розмінюється на дрібниці. Його зображення — ні у повний зріст, ні портрети місто не прикрашають.
Президент Вірменії Кочарян, який відвідував одночасно зі мною Мінськ, назвав його (у «Навінах» білоруського телебачення) одним із найкрасивіших міст колишнього Союзу. Але дипломатичні лестощі легко розбиваються об постарілий інтер’єр готелю, зарослий водоростями ставок біля нього, ще радянського походження плитку й асфальт у всьому місті. З колишніх часів не змінювалися вивіски і вітрини магазинів, не підновлялися фасади будинків навіть у центрі. Така ж облуплена головна туристична визначна пам’ятка столиці Білорусі — Троїцьке передмістя, середньовічний квартал, зображений на купюрі у п’ять білоруських рублів. Загалом, господиня зустрічає гостей у старому халаті та бігудях. Хіба що вокзал із надписом «Цантральная чагунка» новісінький і схожий на київський. Але на відміну від нашого там щось не доробили, а щось вийшло з ладу. Вже не працюють ескалатори до платформ і зручність перетворилася на смугу перешкод. Навіть до міжнародних поїздів публіка з чемоданами незручно дрібоче похилими металевими рейками, натикаючись одне на одного. Нових будинків для нових білорусів зустрілося всього три, і вони декілька років збирали власників.
У роки війни Мінськ майже повністю було зруйновано. Знову відбудоване місто відрізняється широкими проспектами та малолюддям на вулицях. Автомобільні пробки — також явище раритетне. Через мінімальну кількість зелені і прямолінійну архітектуру місто здається казармовим, не дуже затишним.
Відомий паризький кутюр’є Пако Рабанн наполягає на глибокому взаємозв’язку викрою жіночих спідниць та стану суспільства. У період економічних криз спідниці стають фривольнішими, під час війни чи у воєнізованих, тоталітарних суспільствах — суворішими. Справді, одягнуті білоруси, а особливо білоруски скромно. Класичні фасони, мінімум аксесуарів, нейтральна гама кольорів. Пояснюється це просто — ні турецьких, ні китайських виробників тут не підтримують. Навіть вічні опозиціонери підлітки вбраннями не виділяються. Але якщо й одягнути жінок Мінська за останньою модою з буйством кольорів та шматочками оголеного тіла, боюся, це нічого не змінить.
УСЕ ЩЕ РАДЯНСЬКА БІЛОРУСЬ
Друга загадка Білорусі (після нез’ясовного небажання упорядковувати своє місто) — це млява національна самоідентифікація. Якщо простіше — білоруси майже не розмовляють рідною мовою. У ООН навіть ставилося питання про виключення БССР, оскільки за багато років там жодного разу не прозвучала білоруська мова. Усього в 2% шкіл навчання проводиться білоруською. Більш того, у середній школі відмінили як обов’язковий іспит з білоруської літератури. Городяни цю мову ігнорують. Її можна почути або у сільській місцевості, або, у літературному варіанті, серед письменників і діячів культури.
З погляду нелінгвіста дивує те, що білоруська мова зрозуміла всім, хто знає російську. Тентура (вимова), також не відрізняється від російської. Судячи з газетних опитувань, більшість, особливо молодь, вважає, що майбутнього у мови немає. Влада «тихою сапою» цю тенденцію підтримує. Четверте століття білоруський народ як етнічна спільність не може себе відстояти. На сполох б’є тільки національна інтелігенція, хоч найбільший тираж, на який може розраховувати маститий письменник, — 2 тисячі примірників. «Для чалавека, які жыве Щ цывілізаваным грамадстве, Айчына — гэта Щсё, што ёсць. Для цывілізаванага беларуса Айчына — гэта, найперш, тое, чаго няма…», — констатує публіцист Леонід Голубович. Поет Лера Сом за себе і весь народ докоряє небу: «Няма чаго мне больш прасіць у Бога, ён даЩ мне гэты шлях і гэты цуд, і сэрцу невядомая знямога — я Беларусь маю Щ сабе нясу». У довгій історії людства неодноразово траплялося, що народ, не змінюючи генофонду, просто переймав мову іншого етносу. Зокрема, за деякими теоріями, у період великого переселення народів, на території України виявилися іранські племена, що змішалися зі слов’янами і перейняли їхні мову та культуру. До речі, ця версія пояснює смуглявість шкіри і чорне волосся типового українця. Так чи інакше, болючі для справжніх білорусів процеси, очевидно сьогодні й відбуваються у Білорусі. Вмирає не держава — гине етнос.
Як заміна пропонуються абстрактні державні цінності. Вже декілька років влада ініціює мітинги, присвячені Дню Герба і Прапора Республіки Білорусь. Зібрання відбуваються за добровільно-примусовим сценарієм і, як правило, на них присутні безмовні школярі і студенти. Без захоплення організоване обговорення нового гімну на єдиному білоруському каналі. Під один і той же відеоряд звучать монотонні мелодії, за які слухачам рекомендується проголосувати. «Мы — беларусы — мірныя людзі, сэрцам адданыя роднай зямлі, шчыра працуем, сілы гартуем мы у шчаслівай вольнай сям’і». Це не тенденційно відібраний варіант, а найтиповіший. Відчуваєте ментальність? У вигадників явно не вистачає натхнення.
Центральна офіційна газета «Советская Беларусь», протипоставлена всім іншим, видається російською мовою. Другою національною мовою друкуються тільки укази президента. Тираж «СБ» — близько 330 тисяч. До речі, такий самий, як декількох десятків альтернативних видань (у т.ч. й білоруською) разом узятих.
Показовий єдиний телевізійний канал, зрозуміло, також державний. Формула каналу схожа на ГРТ, але копія досить бліда. У вечірніх новинах (ПАНАРАМА) текст читається білоруською, але більшість сюжетів — російською. Білоруський текст супроводжує сюжети з сільського господарства і спорту. А ось розважальна ранкова програма вже білоруських шматків не включає.
Не сприяє впровадженню нових символів і засилля старої символіки. На одній із центральних площ височіє пам’ятник Леніну. Його величезна голова нависає і над вестибулем станції метро. У вулиць і станцій метро, які носять нові імена, ніхто не поспішає міняти заголовки. Ось і не вір після цього у фен-шуй.
«МИ НЕ СТАВИМО СОБІ ЗА МЕТУ РОЗВАЛ СНД, АЛЕ МИ ЦЕ ПИТАННЯ ОБГОВОРЮЄМО»
Ця кумедна обмовка глави білоруської держави виявилася жартом, у якому багато правди. Перша інформація, яку запропонувала мені Білорусь, — бадьорий спіч по радіо про образу на Захід. Мені здавалося, що білоруській владі глибоко байдужа глобалізація. Виявляється — ні. Бадьорий голос російською з динаміка висловлював здивування, як за відсутності корупції, дбайливого ставлення до старих та дітей, близької реструктуризації економіки цивілізований світ не тягне руку дружби і мішок інвестицій. А кошти країні білого лелеки не перешкодили б. У червні в країні обговорювалися три теми: футбольна трансляція, вибір нового гімну й економічний демарш президента стосовно пива «Балтика». Власники бренду вклали в реконструкцію місцевого пивзаводу «Криница» 10 млн. доларів, але лідер країни раптово почав вимагати переукладання контракту на нездійсненних умовах. Недивно, що інвестори сюди не рвуться. Стосовно футболу всі наслухані, це історія зі щасливим кінцем. Бацька розуміє, що народу потрібен хліб і видовища. Судячи з усього, Лукашенку вдалося створити собі непогану патерналістську репутацію. СБ рябить заголовками на зразок «В центре внимания всей нашей политики должны быть люди» і репортажами про боротьбу з розкраданням «Кому не спится в ночь глухую». Один білоруський дідусь мені переконано доводив, що зарплата у президента Білорусі — еквівалент 300 у.о. і тому лідер країни не міг дозволити собі піти на концерт заїжджої співачки. У своєму щорічному виступі перед парламентаріями найважливішим підсумком минулого року Олександр Григорович вважає збереження миру і спокою. Як заявив Лукашенко, президентські вибори 2001-го року, незважаючи на тиск ззовні, не ослабили творчої роботи, не викликали перекосів в економіці і провалів у зовнішній та внутрішній політиці. Але успіхи білоруської економіки не такі райдужні, хоч прибуток на душу населення там становить близько 70 у.о., а пенсія на півпорядку вища, ніж у наших пенсіонерів. Уся їхня економіка — 3% від російської і дуже залежить від енергоносіїв Росії. Але за останніми повідомленнями з Москви, дешева риторика і об’єднання за зразком Союзу Путіна не цікавлять. Так що «самодіяльність» Бацьки найближчим часом зазнає змін.
