Всеукраїнські «гробки»
12 травня в Биківнянському лісі, під самим Києвом, пройшов уже традиційний День пам’яті жертв злочинів комуністичного режиму. Чому саме в Биківні? Шлях пошуку правди про це поховання був украй важким. Адже радянська влада вперто не визнавала факт розстрілів у 19 та 20 кварталах Дарницького лісництва й стверджувала, що там поховані жертви німецько-фашистських загарбників. Лише четверта (!) Урядова комісія за допомогою прокуратури УРСР у 1989 році визнала, нарешті, що під Биківнею поховано «ворогів народу», яких допитували, катували у в’язницях Києва (в першу чергу, в колишньому Жовтневому палаці, Лук’янівській тюрмі), і потім, після розстрілу, привозили до лісу й там закопували.
Ці поховання були відкриті ще з перших днів нацистської окупації Києва. Але радянська влада дотримувалася своєї версії. З 1989 року, у першу чергу завдяки тоді ще всесоюзному товариству «Меморіал», почалися зру шення. На основі зібраних матеріалів Урядової комісії фахівці дійшли висновку — в районі селища Биківня виявлено 6783 чоловік, похованих тут у 1936— 1941 рр. Але дослідження місцевості дають привід говорити про 130 — 150 тисяч чоловік; називають також цифру — 5000 польських офіцерів, розстріляних і похованих у Биківні навесні 1940 року, через півроку після «визвольного походу Радянської Армії до Західної України і Білорусії».
Биківня ще чекає на своїх дослідників, яким потрібна в першу чергу допомога владних структур. Багато зроблено останніми роками в розкритті цього злочину НКВС Київською міською організацією товариства «Меморіал» (голова — Роман Круцик). Але якщо торік під час відвідин України Римським папою Іваном Павлом II про Биківню нарешті дізналися у всьому світі (там була відслужена спільна панахида представників усіх християнських церков, рабинів і муфтіїв), то цього року, як це не прикро, щорічний жалобний захід залишився фактично проігнорованим владою. Рівень представництва неприємно вразив присутніх, яких зібралося близько 500 осіб. Не було нікого — ані Президента, ані прем’єр-міністра, ані віце- прем’єра з гуманітарних питань... Ясно, що вибори позаду, через день відкривається I сесія Верховної Ради України нового IV скликання, і провідним політикам вже «ні до чого»...
«Там, де є жертви, не може не бути і катів». Справа про Биківню ще не закрита. Через опір Прокуратури вже незалежної України, що продовжує гальмувати процес розкриття злочинів, юридично чинний вирок у цій справі поки що залишається «в тумані». І зараз вистачає тих, хто заперечує сам факт масових репресій.
У неділю ж відбулася панахида біля братської могили, яку відслужили ієрархи традиційних в Україні церков, і мітинг-реквієм. Є надія, що ми дочекаємося нарешті встановлення на цьому святому місці величного пантеону; вся технічна документація вже готова — черга за владою. Цією проблемою опікується поки що лише товариство «Меморіал». От і біля хреста загиблим відвідувачі побачили велику експозицію «Українські Соловки» (упорядник і автор текстів — доктор історичних наук Юрій Шаповал). Так, лише одного дня, 10 листопада 1937 року, в урочищі Сандармох в Карелії було розстріляно 1111 осіб, що звинувачувалися як «українські фашисти». Серед них були представники української інтелігенції, митці, селяни, робітники.
Голова київського «Меморіалу» Роман Круцик відзначив: «На жаль, у нас в Україні на державному рівні так і не дана оцінка (історична, юридична, моральна) важкому тоталітарному минулому. Доки влада не зробить це — ми не зможемо прямувати до правової держави. Питання дуже серйозне — сьогодні ми чуємо жалі за Сталіним. «Меморіал» створив музейну експозицію, присвячену злочинам радянської влади, і, по суті, ми її подарували державі. Спадкоємцi тих катів заявляють, що «цього нібито не було». Але ж вибачтеся, нарешті, за ці злочини. Адже ще не реабілітовано всіх знищених сталінським режимом. Нам треба брати приклад з євреїв, які пам’ятають Холокост, з поляків, з німців, які пам’ятають свої жертви й реставрують свої кладовища навіть на території інших країн. Один голод 1932—1933 рр. забрав від 6 до 10 мільйонів українців (немає точних цифр), у голод 1921—1923 та 1946-1947 рр., за офіційною радянською статистикою, загинуло близько 1 мільйона чоловік. А жахливі сталінські репресії, масові виселення до Сибіру, а майже 9 мільйонів загиблих під час Другої Світової війни?
Наш уряд тільки наступного року збирається створювати державну комісію — 70-ї річниці Голодомору 1932-1933 рр. Це кричущий факт неповаги до власної історії. Я не кажу, що це робиться свідомо, але до керма влади приходять люди, які не знають елементарних речей. Якщо б держава була «на місці», такі організації, як «Меморіал», були б не потрібні. У нас постійно діє виставка «Забуттю не підлягає» (вул. Стельмаха, 6-а, крім понеділка і вівторка з 11.00 до 18.00), де відтворено події і факти нашого тоталітарного минулого. Приходьте, пересвідчитеся, що ми майже нічого не знаємо про свою долю в ХХ столітті й повинні плекати ці знання, щоб бути вартими називатися українцями».
