АЛЬТЕРНАТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВИБОРУ НЕ IСНУЄ
Переконаний у тому, що присвячене обгрунтуванню концептуальних засад стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 — 2011 роки Послання Президента України до Верховної Ради «Європейський вибір», яке буде представлено в середині травня главою держави парламенту, може відіграти важливу консолідуючу роль у суспільстві, стати платформою стійкої парламентської більшості, сформованої на основі найпотужніших блоків — «Наша Україна» та «За єдину Україну!», приєднання до них інших фракцій та позафракційних депутатів. Лідери цих фракцій та блоків мають відкинути власні амбіції й досягти відповідних домовленостей. Суспільство очікує саме такого перебігу подій, адже такий крок здатний докорінно змінити політичну ситуацію в державі, відкрити нові можливості поглиблення системних реформ, виведення нашої економіки на траєкторію стійкого зростання та відчутного соціального прогресу. Народні обранці зобов’язані зробити висновки із попередньої десятирічної історії незалежності нашої держави, тих значних втрат, що понесла економіка й суспільство загалом через насамперед політичні протистояння. Нині з’явився шанс подолати ці суперечності. Переконаний, що такий крок став би конче важливим й особисто для політичних лідерів — основних дійових осіб новобраного парламенту. Розраховувати на перспективи власної політичної кар’єри, претендувати на роль політиків національного масштабу, політиків з великої букви можна буде лише при виявленні відповідного конструктивізму. Альтернативи цьому не існує. Зайняти місце в парламенті лише з однією метою — продовжувати в ім’я власних амбіцій лінію на конфронтацію, окрім всього, просто аморально.
Треба зрозуміти, що документ, який буде представлений Президентом парламенту, не несе на собі кон’юнктурного навантаження. Стратегія євроінтеграції була чітко окреслена Л.Кучмою ще у 1994 р. у його програмі «Шляхом радикальних економічних реформ». З цим же гасом Л.Кучма йшов на президентські вибори 1999 р. У 1998 та 2000 рр. указами Президента було затверджено Стратегію та відповідно — Програму інтеграції України в Євросоюз. Виступаючи у 1998 р. на Парламентській Асамблеї Європи, Л.Кучма чітко і однозначно визначив: «Стратегічна мета України — стати повноправним членом ЄС». У цьому випадку Президент завжди виходив і виходить нині з того, що європейський вибір України є природнім наслідком здобуття нашою країною державної незалежності. Такий вибір викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, грунтується на законному прагненні нинішнього покоління бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи.
Звісно, в умовах попереднього десятиріччя, коли доводилося розв’язувати найскладніший комплекс завдань — створювати визначальні атрибути нашої державності, концентрувати увагу на демонтажі підвалин адміністративно-командної системи, утвердженні засад ринкової економіки і водночас долати глибоку економічну кризу, проблема євроінтеграції могла розглядатися лише у суто політичному аспекті. У новому документі ставиться питання про виведення всього комплексу відносин між Україною та ЄС па якісно новий рівень — практичної реалізації насамперед економічних та соціальних завдань, пов’язаних з утворенням реальних передумов вступу нашої країни в Євросоюз.
Відразу відповім на запитання, що цілком природно може виникнути у читача: а яке ставлення до відповідної ініціативи наших західних партнерів? Потрібно враховувати, що опрацьована стратегія «Європейський вибір» має передусім внутрішню спрямованість, зводиться насамперед до перспектив внутрішніх перетворень. Ми ні у кого нічого не просимо. Стратегія стосується насамперед визначення моделі подальших системних перетворень у нашому власному домі, логіки поглиблення реформ на новому післякризовому стані розвитку нашої держави. Стратегія євроінтеграції — це дороговказ, який орієнтує суспільство, у якому напрямку і як нам потрібно рухатися далі. Йдеться про напружену й копітку роботу у напрямку утвердження європейських стандартів реальної демократії, громадянського суспільства, не просто ринкової, а соціально ринкової економіки.
Наступна принципова проблема стосується співвідношення єврокурсу України та наших відносин з Росією. І у цьому питанні неприпустимі штучні протиставлення. Росія — велика європейська країна. Вона відіграє й буде відігравати у перспективі все більшу роль у європейській політиці. Як і Україна, Росія цілком природно прагне інтегруватися у європейський економічний простір. В кінці 1998 р. ратифіковано Угоду про партнерство та співробітництво між Російською Федерацією та ЄС, а у 1999 р. — Стратегію розвитку відносин Російської Федерації з ЄС. Із врахуванням цих обставин російський напрямок і далі зберігатиме своє значення як один із наріжних каменів української зовнішньої політики. Більше того, поглиблення наших зв’язків з Росією — це, по суті, одна з об’єктивних передумов реалізації європейської політики України, органічна складова євроінтеграційного процесу. У цьому напрямку зовнішньоекономічних відносин України існують надзвичайно широкі потенційні можливості, які обов’язково реалізуватимуться. Важливо враховувати й те, що головними акторами у цих відносинах стають все більшою мірою не держава та її інституції, а безпосередньо ділові партнери. Це ж стосується і нашого співробітництва з іншими державами СНД. Ми виходимо з того, що інституційна конструкція економічного співробітництва в межах СНД ще остаточно не сформувалася. Наївно думати, що це можна було зробити всього за десять років після розлучення. Потрібний час насамперед для загоєння ран. Переконаний, що у такому перебігу подій об’єктивно зацікавлений і Захід. Відгороджена кам’яним муром від своїх східних сусідів Україна може виявитися нецікавою для Заходу.
Водночас конче важливо враховувати наступне. Стратегія наших відносин з Росією має розглядатися як така, що підпорядковується курсу європейської інтеграції України. Маємо враховувати й те, що Росія розвиватиме свої відносини з Євросоюзом у дещо іншому форматі. Наші держави ставлять перед собою різні цілі, а тому і використовуватимуть в інтеграційному процесі різні механізми. Для України євроінтеграція — це насамперед утвердження зони вільної торгівлі, митний союз, у перспективі — валютна інтеграція, спочатку асоційоване, а далі — повноправне членство в ЄС. Таку схему етапних рішень ми пропонуємо західним партнерам, ми говоримо, що це наш принциповий вибір. Водночас ми бачимо складнощі, що тут існують, не перебільшуємо своїх можливостей. Нині частка України в економіці Євросоюзу є незначною. Однак за десять років ситуація може суттєво змінитися. Як доводить світова практика, десятирічний цикл економічних перетворень при відповідній концентрації зусиль може дати цілком реальні результати.
І ще про одне. Опрацьовуючи стратегію наступного десятиріччя, ми виходили з того, що не можемо йти шляхом «сліпого» копіювання чужої моделі євроінтеграції — польської чи прибалтійської, у якій нині рельєфно виявляються не лише позитивні, а й проблемні питання. У цьому зв’язку нами пропонується принципово нова модель стратегії, яка органічно поєднує у собі три базові позиції. Йдеться, по-перше, про освоєння впродовж наступного десятиріччя інноваційної моделі економічних перетворень. Наше гасло: «В Європу на основі інноваційного шляху розвитку». По- друге, головним у соціальній сфері має стати формування середнього класу — основного носія демократії та політичної стабільності суспільства. Треба розуміти, що середній клас — це водночас і основна соціальна база євроінтеграційного курсу. Потрібно стимулювати її становлення. І, по-третє, не демонтаж держави, як це приписується відомими принципами «Вашингтонського консенсусу», а суттєве посилення її дієздатності. Держава — основний суб’єкт реалізації євроінтеграційного процесу, і тому необхідні ефективні дії щодо відчутного посилення її дієздатності.
Що очікуємо ми від наших західних партнерів? Наша позиція у порушених питаннях є чіткою, прозорою, чесною і водночас виваженою. Ми, звісно, хочемо розраховувати і на відповідну взаємність, на ставлення до нас як до країни, що, по суті, вперше за останні 300 років утверджує свій державний суверенітет та незалежність, і яка після 70 років тоталітаризму лише започатковує основи ринкової економіки, формує анклави демократії та громадянського суспільства. Ми говоримо — давайте активізуємо переговорний процес, розпочнемо разом при наявності взаємної зацікавленості пошук найбільш ефективних шляхів та механізмів вирішення інтеграційних проблем. Для нас дуже важливо побачити, якою буде щодо цих питань зворотна реакція, в тому числі й позиції стосовно кінцевої мети, що проголошується, — можливості у перспективі набуття Україною повноправного членства в ЄС. Україні зараз конче потрібні такі політичні сигнали.
Так склалося, що за десять попередніх років системних перетворень в Україні остаточно не сформувалося розуміння основних національних пріоритетів. Стратегія «Європейський вибір» може стати суттєвим кроком у подоланні цього недоліку. Але справа не лише у цьому. Реалізація крок за кроком основних завдань євроінтеграції України, визначених президентським Посланням «Європейський вибір», можлива лише на основі інтенсивної перебудови системи інституційних відносин, існуючої нормативної та правової бази. А це, зрозуміло, питання продуктивної роботи новообраного парламенту, а відтак і формування дієздатної парламентської більшості. Все знову ж таки зводиться до цієї базової політичної передумови.
