«УКРИТТЯ-2»: руйнівна сила домислів
Думається, що до подібних «сенсацій» слід би ставитися спокійно. У мене взагалі є підозра, що К. Чечетова просто неправильно зрозуміли. В іншому випадку йдеться про звичну і для нас ситуацію, коли по суті малообізнані люди намагаються прославитися, висуваючи все нові версії і навіть «відкриття» щодо причин і сценарію Чорнобильської аварії. Тут і вплив сонячної активності, і землетруси, яких не було, і ядерні вибухи. Абсурдність подібних вигадок давно доведено. Те ж саме можна сказати і в цьому випадку. Існує безліч наукових даних, маса фото- і відеодокументів, які доводять, що об’єкт «Укриття» аж ніяк не пустий, що в ньому зосереджено близько 180 тонн «відпрацьованого» урану і десятки тонн високоактивного пилу. Всім, хто в цьому сумнівається, можна порекомендувати взяти дозиметр і спробувати виміряти потужність іонізуючих випромінювань у місцях скупчення таких матеріалів. У ряді найбільш «гарячих» точок потужності експозиційних доз сягають 3-4 тисяч рентген на годину, що в сотні мільйонів разів перевищує природний радіаційний фон. Як кажуть, коментарі зайві.
Разом із тим пусті розмови можуть спричинити свій і досить негативний вплив на вирішення проблем об’єкта «Укриття» — це очевидно. І в цьому, у свою чергу, полягає ще не усвідомлена сьогодні багатьма людьми реальна небезпека. Як фахівець атомної галузі з багаторічним стажем наукової та керівної роботи заявляю, що «Укриття-2» будувати надзвичайно необхідно. Точно так само я впевнений, що будь-які сумніви в доцільності фінансування і продовження робіт зі створення цього об’єкта за рахунок донорських внесків західних країн можуть нанести невиправної шкоди. Сьогодні існує потенційна небезпека обвалення ряду будівельних конструкцій «Укриття» внаслідок дії чи деградаційних факторів (корозія, «старіння» конструкційних матеріалів), чи впливу екстремальних подій техногенного або природного характеру. При цьому внаслідок викиду пилу будуть повторно й істотно забруднені як майданчик Чорнобильської АЕС, так і значна частина зони відчуження. У цьому полягає головна потенційна небезпека об’єкта «Укриття». І саме на її запобігання повинні бути направлені зусилля в рамках плану SIP, що передбачає спорудження нової захисної оболонки навколо існуючого «Укриття». На цьому фоні всі інші чинники його потенційної небезпеки (проникнення радіонуклідів у грунтові води, виникнення самопідтримуваної ланцюгової реакції поділу ядерного палива та ін.) або незначні, або носять не більш ніж гіпотетичний характер. Зокрема, деякі вчені продовжують наполягати на небезпеці виникнення ланцюгової реакції. Під їхнім тиском до концептуальних документів потрапила вимога «прискореного» витягнення з об’єкта «Укриття» паливомістких мас. Проте фахівці-практики в галузі ядерних технологій давно наголошували на помилковості подібних тверджень. Те, що ймовірність виникнення ланцюгової реакції настільки мала, що нею можна нехтувати (на науковому слензі: ймовірність мізерно мала) та її радіаційні наслідки незначні, переконливо продемонстровано міжнародним консорціумом, що проводився після завершення першої фази реалізації плану SIP. І сьогодні всі суперечки з цього питання тільки відволікають нас від головної проблеми. Тим більше, що витягнення паливомістких мас вимагає розробки спеціальних технологій, інфраструктури з переміщення та остаточного поховання високоактивних відходів. Всього цього у нас сьогодні немає. Потрібні тривалі наукові дослідження та інженерні розробки, що коштують великих грошей. Але їх у бюджеті SIP немає. Всі його можливості мають бути направлені на рішення головного завдання — створення «Укриття-2», оснащеного ефективною захисною оболонкою. У тому числі й на випадок обвалення недостатньо стійких будівельних конструкцій. Вся логіка діяльності в рамках SIP направлена на досягнення цієї мети. «Укриття-2» покликане забезпечити тривале, не менше 100 років, безпечне зберігання тих радіоактивних матеріалів, які знаходяться всередині останків енергоблоку №4 Чорнобильської АЕС. Потрібно, нарешті, визнати цей очевидний факт, чітко й однозначно сформулювати статус «Укриття-2» як довгострокового сховища.
А оскільки в рамках SIP створюється довгострокове сховище, то поспішати витягувати паливомісткі матеріали, не маючи надійних і ефективних технологій та інфраструктури з остаточного поховання високоактивних відходів, — це абсурд, втрата матеріальних і фінансових ресурсів, невиправданий ризик, пов’язаний із збільшенням радіаційного навантаження на персонал.
У той же час, на мою думку, фінансові можливості Міжнародного Чорнобильського фонду «Укриття» не варто переоцінювати. Бюджетом SIP передбачено на вирішення проблем об’єкта «Укриття» близько $760 мільйонів. Із них $100 мільйонів вже витрачено. У тендерних документах вартість спорудження нової захисної оболонки оцінено приблизно в $370 мільйонів. Однак на думку українських вчених- будівельників, ця цифра істотно занижена і потрібно чекати її помітного збільшення. Таким чином, існує небезпека, що реальні витрати на створення «Укриття-2» вийдуть за рамки бюджету SIP, тим більше що при проектуванні та спорудженні нової захисної оболонки, аналогів якої немає у світовій практиці, можуть виникнути додаткові, непередбачені витрати.
Ці міркування також на користь того, що реалізація плану SIP вимагає граничної мобілізації всіх наявних ресурсів на вирішення головного завдання: створення нової захисної оболонки і мінімального обсягу технологічних систем, що забезпечує безпечну експлуатацію «Укриття- 2» і контроль за його станом. Вирішення інших завдань, що не забезпечують істотного внеску в підвищення безпеки об’єкта «Укриття-2», має бути віднесено на більш пізній термін. Необхідно підвищити ефективність організаційної та управлінської схеми в рамках SIP, виключити невиправдані втрати фінансових ресурсів. Адже кожний місяць зволікання в реалізації SIP призводить до втрати мільйона доларів. Потрібно виробити чітку інвестиційну схему, припинити суперечки з приводу організації проектування і спорудження об’єкта, максимально спростити тендерні процедури.
Особливо хотілося б наголосити на необхідності оптимізації ліцензійного процесу, скорочення числа ліцензійних процедур і обгрунтовуючих документів. Наприклад, «Звіт з аналізу безпеки» і «Звіт про вплив на навколишнє середовище» стосовно «Укриття-2», яке є виключно природоохоронним об’єктом, — це, по суті, один і той же документ. То чому не замінити їх єдиним «Звітом з обгрунтування безпеки «Укриття 2» в процесі його спорудження та експлуатації»? Це дозволить виключити дублювання обгрунтовуючих матеріалів, зекономити гроші та час. І вже, звичайно, потрібно розглядати «Укриття- 2» як єдиний ліцензійний об’єкт, а не штучно розчленовувати його на окремі «споруди, системи, елементи», як того вимагає сьогодні Госатомрегулювання України.
Я розумію, що запропоновані підходи певною мірою суперечать деяким законодавчим і нормативним вимогам. Але не слід забувати, що цей об’єкт унікальний і допускає нестандартні підходи до вирішення його проблем. Якщо ми хочемо добитися істотного підвищення безпеки об’єкта «Укриття» і виключити будь-які непередбачені ситуації, то не варто давати країнам-донорам підстави для сумнівів у доцільності фінансування робіт у рамках SIP. Отже, Україні необхідно насамперед своєчасно і в повному обсязі виконувати всі зобов’язання, передбачені угодами з країнами «великої сімки», Європейським Союзом та Європейським банком реконструкції і розвитку (останній є розпорядником Чорнобильського фонду «Укриття»). Україна зобов’язана своєчасно робити свій внесок у цей фонд, оперативно виконувати податкові домовленості та забезпечувати стабільне й ефективне керівництво всіма роботами, пов’язаними з перетворенням об’єкта «Укриття» на повністю безпечний об’єкт.
