«Шпигунський скандал» із політичним підтекстом
Югославська контррозвідка затримала Перишича та першого секретаря американського посольства в Белграді Джона Девіда Нейбора в ресторані минулого четверга. Дипломата протримали під арештом близько 15 годин, але змушені були звільнити через його недоторканність. Перишичу пощастило менше, оскільки його звільнили тільки через два дні. Військові стверджують, що Перишич під час перебування в ресторані передав Нейборові документи із «важливою для національної безпеки» інформацією. Інші югославські чиновники переконують, що у паперах містилися відомості, які б підірвали захист колишнього президента СРЮ Слободана Мілошевича в Гаазькому трибуналі. І Перишич, який був керівником Генштабу югославської армії до 1998 року, і американське посольство заперечили звинувачення. Коштуніца, проте, заявив, що і він, і сербський лідер мали у своєму розпорядженні «конкретні» докази причетності до шпигунства Перишича та Нейбора. Із дипломата, до речі, всі підозри були знятi. Надто дорогою ціною може обійтися Югославії слідство щодо американського громадянина. Держсекретар США Колін Пауелл заявив днями, що Белград просто може не отримати міжнародної допомоги розміром в $40 млн. На югославів аргумент справив враження: Нейбор і надалі працюватиме в посольстві.
Непрості випробування чекають на Перишича. Очевидно, теж не без тиску йому доведеться відмовитися, окрім урядового, ше й вiд депутатського імунітету. Урядового він позбувся автоматично, залишивши віце- прем’єрське крісло. Із депутатським все інакше. Якщо Перишич не виявить власної волі, то позбавити недоторканності його можна буде лише після відповідної процедури в парламенті. І Коштуніца, і Джинджич наполягають на тому, щоб Перишич не користувався депутатським імунітетом задля справедливого розслідування. Перишич між тим заявив, що відмовиться від недоторканності після вивчення висунутих проти нього звинувачень.
Аналітики, утім, вбачають у шпигунському скандалі Югославії ще й політичний підтекст. Напруга у відносинах між політичними супротивниками Коштуніцею та Джинджичем стала фактично легендарною. Перший прославився своїм супротивом у співпраці з Міжнародним трибуналом. Другий, навпаки, вважається завзятим прозахідним політиком. Розігрування «шпигунської карти» було досить вигідним саме югославському президентові, який, до речі, вимагав, щоб пішов у відставку весь сербський уряд. Перишич узяв удар на себе одного, зберігши голову прем’єр- міністра Джинджича. Коштуніца, вочевидь, прорахувався... І зараз мусить задмухувати вогонь, який непередбачувано знову загорівся у відносинах між США та Югославією.
