Велика провокація закінчилася великою ганьбою

Майже півроку підконтрольні Деркачу-молодшому ЗМІ — «Київський телеграф», Інтернет-видання «Версии.com», телекомпанія «Ера» — проводили безпрецедентно нахабну кампанію з дискредитації секретаря РНБОУ Євгена Марчука. «День» звичайно уникає різких формулювань, однак це саме той випадок, коли речі слід називати своїми іменами. У тому, що це саме цілеспрямована кампанія, сумнівів немає з таких причин. «Інформаційний мотив»: слідство в Турині у справі торговця зброєю Стрешинського. Метод дезiнформації — трансляція свідч ень звинуваченого Стрешинського (в яких він стверджував про причетність Є. Марчука до незаконних поставок зброї), що подаються спочатку як «дані туринської прокур атури», а потім під виглядом нібито визнаної судом у Туріні причетності секретаря РНБОУ до бізнесу Стрешинського. Про те, що вся ця акція й близько не схожа на «незалежне журналістське розслідування», свідчить той факт, що жодного разу за півроку у цих ЗМІ точку зору Марчука щодо суті дій, приписуваних йому, наведено не було. Абсолютно очевидним також є навмисне ігнорування вказаними ЗМІ того факту, що «провина Марчука» ґрунтується на свідченнях однієї людини — Стрешинського (якого свого часу було видворено з України СБУ і проти якого Службою, яку тоді очолював Є. Марчук, було порушено кримінальну справу; отже, Стрешинському було вигідно подати Марчука «організатором»). Як показують результати попереднього судового розслідування в Турині, свідчення Стрешинського не відповідають дійсності. Про це абсолютно ясно повідомляється у заяві прес-служби МЗС, текст якої «День» наводить повністю:

«Деякі ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що судовими органами Італії нібито порушено кримінальну справу проти секретаря Ради національної безпеки і оборони України Євгена Марчука і він нібито звинувачується у незаконній торгівлі зброєю.

У зв’язку з цим за дорученням МЗС Посольство України в Італійській Республіці офіційно звернулося за роз’ясненням до Прокуратури Республіки при суді міста Турин.

Прес-служба МЗС України повідомляє, що у листі за підписом Прокурора Республіки Марчелло Маддалени однозначно стверджується про те, що «Євген Марчук не є звинувачуваним і проти нього не здійснюється жодна судова дія».

Як стверджують судді попереднього слідства Тампоні і Додеро, ними «не було отримано жодних відомостей, які б свідчили про причетність Є.Марчука до незаконних операцій, здійснених звинувачуваними».

За їхніми словами, «в результаті перевірок банківських операцій та поточних рахунків звинувачених у справі Дмитра Стрешинського, здійснених у низці країн Західної Європи та Північної Америки, не було отримано жодних даних, які б безпосередньо чи опосередковано вказували на перекази грошових коштів на ім’я Є.Марчука».

«Прізвище Є.Марчука, — як вони пояснили, — значиться лише у свідченнях самого звинувачуваного Д.Стрешинського, які, згідно з iталійською судовою практикою, наводяться в судовому рішенні. Але ці свідчення не знайшли жодного підтвердження як в ході попереднього слідства, так і в процесі попереднього судового розслідування».

За твердженнями представників італійської Феміди Тампоні і Додеро, «інтерпретація в ЗМІ першої частини судового рішення як звинувачення на адресу Є.Марчука є необгрунтованою і повністю спотворює зміст. рішення суду» .

КОМЕНТАР «Дня»

Ніхто, звичайно, не сподівається, що, усвідомивши ницість своїх вчинкiв, Деркачі привселюдно вибачаться, покаються і підуть з публічної політики. Не на таких натрапили. Уже знаючи про рішення Турінського суду, з якого випливало, що всі спроби «перевести стрілки» на Є. Марчука провалилися, видання, підконтрольне А. Деркачу, фальсифікує документ (рішення суду) і оголошує винною людину, відносно якої не здійснюється жодних кримінальних процедур. Яку, як це вже цілком ясно, вони ж хотіли оббрехати. До речі, боязливий, як і кожен провокатор, А. Деркач ховається — за спинами журналістів. Лист Леоніду Кучмі, підписаний керівниками підконтрольних А. Деркачу ЗМІ з вимогою: звільнити секретаря РНБОУ, «за почерком» дуже нагадує інший епістолярний витвір. А саме, лист таких собі офіцерів СБУ (яку очолював тоді Леонід Деркач), що з’явився на початку касетного скандалу, про те, що ніякого майора Мельниченка вони, мовляв, знати не знають, і ніхто з офіцерів відомства за кордон не виїжджав і т.д. і т.п. Схожість цих двох епізодів у тому, що справжній винуватець (в одному випадку, через некомпетентність якого мав місце ганебний факт прослуховування першого кабінету країни, а в іншому — організація кампанії з дискредитації секретаря РНБОУ намагається ухилитися від відповідальності.

Примітно, що уся ця історія відбувалася за переважного мовчання вітчизняних політиків, насамперед однопартійців та «сусідів» по передвиборному списку Андрія Деркача. Як у них з характером? Може, вони чогось бояться? Який урок вони мають намір дати суспільству, притягши на собі Деркачів до нового парламенту?

В цілому ж уся ця ситуація, незважаючи на дуже розповсюджену в політтусовці думку — мовляв, усе це «кланові розборки» — є конфліктом принципiв. Йдеться про те, чи здатен український політикум до самостійної санації — очистки вiд бруду, або ж «політтехнології шпани» й надалі будуть затребуваними на українському ринку.