Битва за Київ
Клон «партiї влади» повертають у належне мiсце. Передвиборна гра стає ще більш заплутаною
Київська міська рада, як інформує Інтерфакс-Україна, «зобов’язала» Омельченка в період підготовки та проведення виборів виконувати свої обов’язки, а також керувати виконавчим органом Київради — Київською міськадміністрацією. Сесія також висловила недовіру заступнику глави міськадміністрації Ігорю Шовкуну, хоча сам О.Омельченко не погодився з такою оцінкою: за його словами, І.Шовкун — ініціативний і сумлінний працівник, але «недосвідчений у політиці, й на його місці кожен міг припуститися такої ж помилки». «Помилка», певно, полягає у невиконанні указу Президента.
Парламентська фракція «Єдність» звернулася до Президента України з проханням скасувати указ про тимчасове усунення О.Омельченка від обов’язків голови міськадміністрації.
Думка Леоніда Кучми, яку Президент висловив у Ханти-Мансійску — О.Омельченко має виконати рішення глави держави у піти у відпустку — лідера блоку «Єдність», певно, не переконала. Олександр Омельченко заявив, що збирається виконувати свої обов’язки доти, доки не зустрінеться з Леонідом Кучмою. Він також сказав, що порадив Ігорю Шовкуну виконувати свої колишні обов’язки — заступника голови Київміськадміністрації з питань економіки. На позачерговій сесії Київради О.Омельченко повідомив, що замовив розмову з Президентом, який перебуває в Тюмені, однак зв’язку не було. Зате мер зміг, за його словами, зв’язатися з главою Адміністрації Президента Володимиром Литвином, який запевнив співрозмовника, що даний указ готувався без його участі. Якщо вірити Омельченку, виходить, що глава АП, ще не пішовши у відпустку, не знає, які тексти указів подаються на підпис Президенту.
У всій цій ситуації очевидним є використання подвійних стандартів: з одного боку, головний пояснювач виборчого законодавства Михайло Рябець сказав, що в передвиборну відпустку йти зовсім необов’язково, з другого — Президент наполегливо порекомендував чиновникам виконавчої влади, які балотуються в парламент, кілька місяців відпочити від державних справ. Ясна річ, зробити правильний вибір виявилося нелегко, тим більше, що підхід до чиновників-кандидатів демонструється, м’яко кажучи, індивідуальний, тобто вибірковий. Одним бажаючим згоріти на роботі дають добро, інших просять якнайшвидше звільнити приміщення. Заради справедливості слід зазначити, що Олександр Омельченко сам винен у тому, що сталося: йдучи — йди, велика політика не терпить суєти, коли, сказавши «а», замість «б» кажуть щось зовсім інше. Не такого призначили в. о., як пану Омельченку хотілося? Але виконавчої вертикалі ще ніхто не скасовував, і кого куди призначати, — це прерогатива Президента й Кабміну. З другого боку, тепер очолюваний О.Омельченком блок «Єдність» гарненько поміркує, перш ніж поповнити лави пропрезидентської фракції, що створюється на базі блоку «За ЄдУ!». А чи змiцниться у своєму намірі підтримати О.Омельченка на виборах мера блок «Наша Україна»? Все, як писав класик, змішалося в будинку «облонських»...
Тeпер передвиборна ситуація для виконавчої влади, й тим більше конфігурація майбутньої парламентської більшості, виглядає ще каламутнішою.
Після того, як Леонід Кучма призначив ввечері 10 лютого виконуючим обов’язки голови Київської міськдержадміністрації Ігоря Шовкуна, який до цього очолював у цій же адміністрації управління економічної політики, можливі кілька варіантів подальшого розвитку подій. Перед тим, як ці варіанти розглянути, варто повернутися на кілька років у минуле, згадавши, в який спосіб на посаді київського міського голови опинився Олександр Омельченко.
Сенс в цьому є, тому що нинішній лідер партії «Єдність» з’явився на політичному небосхилі у ролі впливової фігури зовсім не з волі вдячних киян, як це намагаються сьогодні представити апологети «Сан Санича». Факти свідчать, що своїм злетом до вершин влади та популярності Олександр Омельченко завдячує виключно Леонідові Кучмі. Збіглося так, що в момент, коли правління столицею Леоніда Косаківського увійшло у протиріччя із інтересами вищої державної влади, нагодилась саме кандидатура Омельченка, який і був указом Президента призначений головою столичної держадміністрації. Зроблено це було «при живому» міському голові. Опинившись у потрібний час у потрібному місці, Омельченко поступово перебрав на себе всі важелі реальної влади у Києві, незважаючи на протести із сесійної зали Київради. Зайве говорити, що взята тоді влада була виключно лояльною до влади Президента і жодного кроку без відома і згоди Банкової з боку Олександра Омельченка не спостерігалося.
У нагороду він одержав річну відстрочку виборів міського голови, яким у 1998 році міг бути обраний хто завгодно, крім низькорейтингового на той час Омельченка. За рік, наданий у його розпорядження, майбутній всенародно обраний голова зробив все, аби підняти свій авторитет серед киян на належну висоту.
А потім почався звичний для багатьох пострадянських держав конфлікт між керівником столиці і центральною владою. Наше гнучке, коли треба, законодавство залишило кожній із сторін право тлумачити себе на власну користь.
Ще наприкінці минулого року Президент Кучма кілька разів не зовсім схвально висловився на адресу реанімованої Омельченком партії «Єдність». А коли це не подіяло, поцікавився у відповідному суді, чи відповідає Конституції суміщення посад голови Київської міськдержадміністрації та Київського міського голови однією особою.
Омельченко до цього сигналу не прислухався. Чи він сам повірив, чи йому підказали, що партія «Єдність» із ним на чолі справді здатна пройти до парламенту, відібравши голоси у пропрезидентського блоку «За єдину Україну!» (більше нема у кого — за назвою й політико-технологічним принципом побудови це «найближчий» до «Єдності» блок). А далі і зовсім дивно пішло — намітився альянс між «Єдністю» та «Нашою Україною», що навряд чи входило у плани режисерів кампанії. Бо аморфний і легко керований «син Президента» — це одне, а рішучий будівельник, що встиг фізично перебудувати ледь не половину історичного центру Києва — зовсім інше.
Далі все пройшло за колишнім «сценарієм Косаківського» із поправкою на сучасний політичний «вітер». Спочатку Олександр Омельченко пішов у відпустку у зв’язку із виборами, залишивши «на господарстві» своїх людей, а потім Леонід Кучма призначив на необачливо звільнене місце того «в.о.», якого вважав за потрібне.
Понеділкова метушня із вечірньою сесією Київради, відкликанням Омельченком заяви про відпустку через фельдєгеря, заявами і посиланням на закони вже не могла нічого змінити. Залишилося кілька можливих варіантів розвитку подій, з чого ми і починали.
Безумовно, Олександр Омельченко має право сподіватися на те, що, повернувшись із поїздки до Росії, Леонід Кучма змінить своє рішення чи сформулює його по-іншому. На це сподівається і численна свита мера, подаючи саме такі коментарі. Це перший варіант, виключати який поки що не варто.
Другий варіант передбачає рішучість і твердість Президента у власному рішенні, в результаті чого Омельченко звільнить кабінет, а більшість активістів «Єдності» забудуть про необхідність нарощувати лави партії за рахунок працівників столичних підприємств і установ. Вірогідність такого розвитку нинішньої колізії також дуже велика. Принаймні, для того, щоб дати «задній хід» кадровим рішенням на такому рівні, потрібні дуже серйозні аргументи. Поки що таких аргументів у Омельченка не спостерігається.
І нарешті у третьому варіанті конфлікт за позовом Омельченка розгляне суд, який і вирішить, чи відповідає чинному законодавству указ Президента про призначення замість Олександра Омельченка іншого в.о. Залишати такий варіант серед можливих змушує продекларована всіма можновладцями відданість демократичним цінностям.
КОМЕНТАР
Сергій ТЕЛЕШУН, доктор політичних наук:
— Взаємопов’язаних складових ситуації у цьому випадку три: політична, юридична і етична. Щодо юридичного боку справи, то Президент, як мені здається, висловився досить чітко. Він дав свою політичну оцінку тій кількості повноважень О.Омельченка, яка вимагає розгляду на предмет суперечності Конституції. І щоб уникнути двоякого читання юридичних норм, свою чітку оцінку повинен дати Конституційний Суд. Друга складова — політична, якою і пояснюється значна частина емоцій, що виникли. У цьому випадку я можу зрозуміти соратників столичного міського голови, які зібралися на вибори, домовилися про горезвісний адмінресурс, інформаційну, можливо, економічну і політичну взаємодії та раптом втратили координатора. Щодо мера, то відбувається крах певного міфу про повну непотоплюваність Олександра Олександровича. На його спробу проводити власну гру Президент відреагував адекватно, заявивши про те, що О. Омельченко поки ще не президент, щоб вирішувати, що правильно, а що — ні, — його було прийнято на службу. І тут необхідно розрізнювати політичні та юридичні амбіції. Третя складова — етична. Людину, очевидно, переконали в тому, що вона є однією з найбільш впливових політичних лідерів. У цьому випадку він у цьому впевнений. Ситуацію можна оцінити як удар по честолюбству і удар досить болісний. І з цього боку можна зрозуміти мера Києва. Для багатьох політиків, пов’язаних з адміністративним ресурсом, втратити його особливо жахливо. Адже значна частина українського політичного істеблішменту без крісла і екстремального впливу не здатна працювати в публічній сфері. У цьому випадку, щоб не припуститися помилки, Олександр Омельченко повинен чітко дотримуватися указу Президента, тобто розібратися з юридичною частиною питання як державний службовець. Адже в ситуації, коли багато хто, використовуючи його особливості, штовхає його на конфронтацію, він як політик може втратити дуже багато: О. Омельченко завжди вигравав як господарник і як дбайливець інтересів киян, і зараз через останні скандали він втрачає багато балів.
Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики:
— Початок нинішнього київського протистояння має виразний політичний характер. Можемо говорити про своєрідний президентський виборчий урок для державних посадових осіб. Ситуація змусила Леоніда Кучму взяти під свій контроль хід парламентської виборчої кампанії 2002 року. Адже намагання голів обласних та районніх державних адміністрацій, міських голів вести самостійну гру на виборах вже призвело до низького рейтингу блоку «За єдину Україну!» та до можливих серйозних проблем з іншими пропрезидентськими виборчими блоками.
За таких умов Президент робитиме все, щоб максимально сконцентрувати зусилля державної та місцевої влад, бізнесу на підтримку тих виборчих блоків та партій, що його підтримують і є підконтрольними його команді. Підтримка будь-якої іншої політичної партії чи блоку представниками місцевої влади, схоже, буде розцінюватись як гра особисто проти Президента і викликатиме адекватну реакцію. Більше того, після останніх київських подій об’єктивно знизиться активність деяких олігархів, що фінансують так звані «проекти-сателіти» — скажімо, проект Віктора Пінчука «Команда озимого покоління», проекти Андрія Деркача і Вадима Рабиновича «Народний Рух України» та «Райдуга». Олігархи, якщо вони дбають про своє майбутнє, успішну діяльність в Україні після виборів, повинні також, як і всі посадовці, забезпечувати успіх «правильних» політичних партій, а не експериментувати із самостійними проектами. Насамкінець зазначу, що історія із Олександром Омельченком має і показове моральне підгрунтя. Про чергове серйозне кадрове рішення «потерпілий» Омельченко дізнався одним з останніх.
ДО РЕЧІ
Учора в інтерв’ю Радіо «Свобода» київський мер Олександр Омельченко заявив, що головною причиною появи президентського указу (про призначення в. о. глави держадміністрації столиці Ігоря Шовкуна) є «ініціатива уряду та особисто прем’єр-міністра». Столичний голова також висловив жаль з приводу того, що він (О. Кінах — Ред. ) — один з лідерів блоку «За єдину Україну!», де слово «єдина» теж присутнє, як і в політичному блоці «Єдність». «Здавалося б, створювати умови для спільної роботи пліч-о-пліч має бути більш привабливо для прем’єр-міністра, ніж створювати таку ситуацію в місті Києві», — сказав мер. Відповідаючи на запитання, хто, на його думку, стоїть «за розкруткою цієї ситуації», О. Омельченко висловив переконання, що «це, все-таки, дії «За єдину Україну!» і конкретно НДП», прем’єр-міністра та координатора штабу «заединників» Толстоухова. Мер також бачить причетність Демсоюзу. Свою підозру голова міськадміністрації аргументує тим, що особа, призначена виконуючим обов’язки мера, є членом Демсоюзу, в бік якого, таким чином, «зроблено адмінресурс». Щодо соціал-демократів, то в О. Омельченка з ними «не було ворожнечі у відносинах, які могли б призвести до помсти».
Тим часом, лідер фракції соціал-демократів Олександр Зінченко висловив надію на те, що ситуація навколо призначення виконуючого обов’язки голови Київської міськадміністрації не вплине негативно на життєдіяльність столиці, повідомляє Інтерфакс-Україна.
