Сергій КУНIЦИН: До 1 квітня ще можна потерпіти

— Ви пішли у відставку, але не пішли з політики, і що б сьогодні не відбувалося в Криму, ваша точка зору актуальна. Чому?

— Це не феномен, це — норма. Тільки в комуністів у СРСР відставка означала крах, ув’язнення, замовкання. Сьогодні ті комуністи, які, будь їхня воля, не дали б життя демократам, сповна користуються благами демократії і планують, як її ж знищити, щоб цілком володіти ситуацією. Моєю відставкою Леонід Грач тільки ослабив свої позиції: крім мене у нього з’явився ще один опонент — нинішній новий голова уряду Валерій Горбатов, який вже зрозумів, що комуністам демократія і правда невластиві; а в мене — ще один союзник. Крім того, в суспільстві відразу з’явилося розуміння — не того відставили. Ситуацію в парламенті Криму доведено до кризи — через махінації з лічильною машиною сьогодні він не здатний прийняти жодної законної постанови.

— З’їзд «За єдину Україну!» визначив вам 54-e місце в списку. А перед вами є люди, що мають, скажімо так, менший політичний вплив. Чи вважаєте ви своє місце прохідним?

— По-перше, в списку своєї партії я на 10-му, цілком пристойному, місці. Тому в мене немає незадоволених амбіцій. По- друге, ми вважаємо, що нашому блоку виборці віддадуть не менше 20 відсотків голосів, а це означає, що пройдуть понад 60 чоловік. По-третє, кілька чоловік, які стоять вище за мене в списку, перейдуть на роботу до органів виконавчої влади. По-четверте, права в усіх депутатів однакові, незважаючи на місце в списку. Але головне навіть не в цьому, а в тому, що якби сенс всієї моєї роботи був зосереджений у Києві, то я б давно вже був на масштабній роботі в столиці, але я тому й залишився в Криму, що хочу працювати тут, щоб значно поліпшити становище і стан автономії. До того ж в нашій країні давно необхідно провести декомунізацію, цілком доречно буде розпочати її з Криму…

— Поширена думка про те, що політика в Криму будується не на основі програм, законів, а на основі особистих стосунків і домовленостей політиків. Наскільки це вірно?

— Особистісний фактор дійсно грає в політиці дуже велике значення, але він повинен мати межі. У нас же всі стосунки парламенту й уряду залежать від того, наскільки їхні голови можуть домовитися між собою. Це наслідок того, що у нас немає закону про Радмін Криму, але це також і наслідок стилю керівництва парламентом, спікер якого вважає, що для нього закон не писаний і саме він повинен розставляти скрізь свої кадри. Нагадаю, що Леонід Іванович свого часу навіть мало не «узаконив» таке становище, ухваливши постанову про кадрову політику, яку Конституційний суд визнав незаконною. Адже постанову визнано незаконною, але її до кінця не скасовано, по-друге, Грач працює так, начебто вона діє…

— Можна передбачити, що буде, якщо керівництво парламенту автономії залишиться колишнім?

— Можна. Всі конфлікти — владні, міжнаціональні, міжконфесіональні, економічні — загостряться до неможливого. Грач вже заявляє, що він готовий публічно сперечатися з Президентом — отже, загостряться і відносини по лінії центр — автономія. Зрештою, трапиться те ж, що і з Мєшковим свого часу. Якщо Грач збережеться при владі, Київ рано чи пізно буде вимушений силою припиняти його владу, скасувати безліч незаконних постанов і нововведень, міняти Конституцію, але наслідки цього можуть бути набагато серйозніші, ніж минулого разу…

— Які результати виборів в Україні і в Криму ви могли б спрогнозувати?

— Об’єднувальні тенденції в Україні призведуть до формування нелівої частини парламенту ще в більшій пропорції, ніж зараз. У Криму ж все залежить від того, наскільки демократи зможуть домовитися. Залежно від цього комуністи Криму не тільки не отримають вирішального пакету голосів, але й 70 відсотків його складу буде сформовано з числа професіоналів, прагматиків, які управлятимуть автономією не на конфліктній основі, як нині, а на основі поєднання компетентності та перспективних програм. Ще приблизно 20 відсотків його складу отримають також неліві депутати-прагматики різних політичних течій — націонал-демократичних, екологічних, молодіжних, жіночих і так далі… Загальна тенденція полягатиме в тому, що більше 50-и відсотків голосів набере блок «За єдиний Крим!», до якого входять п’ять партій і який підтримує багато непартійних громадських організацій, команда професіоналів- прагматиків. Певну частину голосів візьмуть кримські татари, частину — російський блок, частину — безпартійні депутати. Не більше 10-и відсотків, що залишиться — представники лівих…

— Якою за складом, на вашу думку, буде наступна Верховна Рада України?

— Я вважаю, що блоки «Наша Україна», «За єдину Україну!», кандидати від СДПУ(о) і ряд інших партій центристського напряму зможуть набрати більшість, здатну сформувати уряд і відповідати за ситуацію в країні. Це забезпечить країні стабільність.

— Які політичні та економічні тенденції в житті України та Криму переважатимуть після березня 2002 року?

— Не секрет, що сьогодні вектор зовнішньої політики звернений головним чином на схід, тому неминуче зближення економік і культур Росії та України. Коли цей процес пройде досить далеко, коли потреби українського народу в зв’язках з Росією будуть задоволені, життя поверне до того, що відчуватиметься потреба в зміцненні європейських і трансатлантичних зв’язків, і тоді реальні кроки буде зроблено і в цьому напрямі. Взагалі 2002 рік буде стартовим для президентської кампанії, її стратегія і підсумки залежатимуть від того, наскільки центристам вдасться завоювати позиції в парламенті…

— Яка, на ваш погляд, доля нинішніх блоків політичних партій і окремих партій: чи будуть вони розвиватися? Чи розпадуться? Чи будуть ворогувати?

— Процес об’єднання завжди складніший, ніж процес розвалу. Створення цих блоків — це великий плюс, який може привести до створення в майбутньому нових політичних партій. Відставка Віктора Медведчука відіграє велику роль у політиці й в історії нашої країни. СДПУ(о), як і НДП та ряд інших центристських партій, — це найбільш сильні, згуртовані та кваліфіковані політичні команди в Україні, потенційні можливості яких нам ще належить побачити в дії. Дуже шкода, що український політикум не прийшов до необхідності створення на їхній основі більш широкого і більш могутнього політичного блоку, можливо, це нам ще доведеться побачити.

— Яка ваша мета при поверненні до влади в Криму — що ви прагнете зробити, ким для Криму ви себе бачите?

— Я свідомо не поїхав до Києва. Я досить молодий і досвідчений, щоб вирішувати проблеми автономії. Головне — я знаю вже цю «машину» з її перевагами, недоліками, проблемами, слабкими і сильними місцями. Не має значення, в якому кріслі мені доведеться працювати після березня; важливо, що є наша група політиків-прагматиків, професіоналів, що реально оцінюють майбутню роботу. Адже не секрет, що автономія сьогодні перебуває у владній кризі, в яку її завели ліві. Сьогодні всю політичну відповідальність за ситуацію в республіці несе Леонід Грач, який взяв усе на себе. Коли кажуть про заслуги, він підставляє свої груди, а коли про проблеми — він починає говорити, що є, мовляв, ще уряд, є мери міст. Є реальна криза влади, і якби не було майбутніх виборів, це б оцінювалося як трагедія, але оскільки вибори за три місяці, всі згодні потерпіти певний час, усвідомлюючи, що в квітні все зміниться. Моє місце — це місце професіонала. З нами сьогодні кілька десятків громадських організацій. Ми як організація НДП готові сьогодні поступитися частиною політичних амбіцій для того, щоб демократія встановилася як метод життя в Криму…

— Чи вважаєте ви оптимальним нинішній статус Криму як територіальної автономії? Чи може він в майбутньому трансформуватися і як?

— Я був депутатом України в 1990 — 1994 роках, тоді рішення було прийнято тільки виходячи з того, що була небезпека: в Криму були сильні сепаратистські настрої, тенденції до скасування акта 1954 року. Виходячи із світового досвіду, такій території надавали особливого статусу. Так зробили і в Україні. Але справа в тому, що цим статусом не зуміли розпорядитися на користь Криму ті політики, які будували свою роботу не на творенні, а на конфліктах з центром, з іншими регіонами, з органами влади. Пішов політичний авантюризм, який породив кримінальний переділ, а вже внаслідок цього — відставання економічних реформ, заборона приватизації, розкрадення бюджету. В результаті Криму належало останнє місце за всіма соціально-економічними показниками, всі повноваження були бездарно втрачені. Сьогодні крім атрибутів влади — герба, гімну, прапора, парламенту — істотних позитивних моментів для Криму автономія отримати зі свого статусу не змогла. Але це не причина для того, щоб відмовлятися від цього статусу. Вважаю, завдання політиків найближчих років після виборів — наповнити статус автономії можливостями для вирішення економічних, соціальних, міжнаціональних, міжконфесіональних проблем.